Мене, як штатного працівника редакції, дуже потішило, навіть розчулило те, що Тиждень читають не тільки в Києві і Львові, а й у шахтарській Макіївці, раніше не поміченій у захопленні українською періодикою. Звідти навіть відгуки пішли, щоправда, схвальними їх не назвеш. Попри те, що у листі, написаному від імені фахівців і профспілчан ДП «Макіїввугілля», неозброєним оком видно низку протиріч, ми з деякими скороченнями вирішили його надрукувати (див. внизу).
Перше враження від прочитаного викликає в уяві таку картинку: макіївські гірники під час короткої перерви, не піднімаючись із забою, у світлі «коногонок» гортають Тиждень,вивчають інфографіки і обурюються, обурюються… Але це неможливо – дані відділу розповсюдження свідчать про те, що, на жаль, наш журнал навряд чи популярний серед шахтарів Макіївки. Сумнівно, що вони переймаються його змістом, а, тим пак, ним обурюються. Тож авторам листа варто бути щирішими і говорити від власного імені, а не всього колективу.
Друге враження: я так і не зрозумів, чи заперечують наші дописувачі контроль Ріната Ахметова та інших поважних громадян над деякими шахтами «Макіїввугілля», чи ні. Адже я впевнений, що про те, як контролювати шахту не будучи її законним власником, спеціалісти «Макіїввугілля» чули більше, ніж усі журналісти разом узяті. Але якщо автори листа наполягають, то я готовий жирними літерами написати наступне: «Панна Лященко, а також пани Дятлов і Акімочкін переконані, що шахти «Макіїввугілля» не контролює Рінат Ахметов або будь-хто інший». Адже читач, як клієнт, завжди правий.
Третє, останнє враження: лист писався чи то в центральному офісі Партії регіонів, чи то в ЦК КПУ. Оскільки викладені в ньому тези ближчі до риторики цих політичних сил, ніж лідерам не чужої Юлії Тимошенко Незалежної профспілки гірників України, до складу якої входить більшість працівників «Макіїввугілля» і Анатолій Акімочкін, що підписався під листом. Та і голова НПГУ Михайло Волинець – нардеп від БЮТу, відомий викривач фінансових махінацій у вуглепромі. Доведений (зокрема й Волинцем) факт: вугільна галузь дає в держбюджет в рази менше, ніж з нього вигрібає «вугільне лобі». Причому, ці мільярдні дотації у самі шахти і, відповідно, гірникам, не потрапляють, інакше не було б і «копанок», і «злиденного соціуму Донбасу».
Але, панове, наголошую: усе написане мною – суто суб’єктивні враження. А авторам листа бажаю перемог у їхній безкомпромісній боротьбі та успіхів у нелегкій праці. [76]
ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК
За дорученням спеціалістів ДП «Макіїввугілля» прес-секретар В. Лященко, голова асоціації НПГД І. Дятлов, голова міської (регіональної) організації НПГУ А. Акімочкін
Ваша подача матеріалів не розкриває всю глибину проблеми. Тому що на київських пагорбах вона не так відчутна, як у злиденному соціумі Донбасу, навченому роками, десятиріччями видобувати з-під землі багатство, сховане у надрах. <…>
Ми задумалися: а чому ніхто не порахує, скільки коштів вугільна галузь віддає у бюджет країни, крім того, що забезпечує своєю продукцією енергетику України, її промислово-господарський комплекс? (тут і далі виділено редакцією).
Але йдеться передусім не про те. Дуже здивувалися працівники <…> Державного підприємства «Макіїввугілля» (а таких не мало), прочитавши, що наші шахти контролює не хто інший, як шановний Рінат Ахметов! А разом із таким і Віталій Гайдук з Сергієм Тарутою. <…> Так ми і до Юлії Володимирівни разом з Віктором Андрійовичем дійдемо. До відома: ДП «Макіїввугілля» було і досі залишається державною формою власності. Протягом останніх років профспілкові органи наполегливо ведуть боротьбу за її збереження на підприємстві, іншими словами – борються проти приватизації. ДП «Макіїввугілля» – головне містоутворювальне підприємство майже півмільйонної Макіївки. Напевне місту є що втрачати, віддаючи єдиний виробничо-технологічний комплекс, де працює майже 20 тис. людей, на «дерибан» приватизації.
