Проведена 4 серпня прес-конференція за підсумками 100 днів роботи міністром енергетики Ігоря Насалика загострила увагу на критичній ситуації в електроенергетиці. І, що ще гірше, привернула увагу до безпорадності відомства та небажання влади вирішувати проблему системно.
Насалик акцентував на тому, що цьогорічний літній період виявився для енергосистеми складнішим, аніж опалювальний сезон, але його вдалося пройти і це дає підстави профільному міністерству дивитися з оптимізмом у майбутнє. Проте насправді проходження літніх піків більше скидається на екстрене гасіння пожежі, ніж свідчить про суттєве просування в напрямку вирішення тих системних проблем, які спричинили кризову ситуацію.
Збіг негативних чинників, який поставив країну перед загрозою блекауту, справді був вражаючим, однак ішлося не про якісь непередбачувані об’єктивні обставини, а переважно про наслідки суб’єктивного чинника — бездіяльності або й свідомого саботажу органами влади та менеджменту державних компаній в запобіганні загрозам енергетичній безпеці та оперативному реагуванні на них.
Вугільний спрут
Під час літніх піків споживання струму (яке, втім, не перевищувало, а то й суттєво поступалося попереднім рокам) працювало лише 9 із 15 блоків АЕС. Однак зумовлено це було кількамісячним (!) блокуванням Державною виконавчою службою рахунків компанії «Енергоатом» через сумнівний борг 20-річної давності СП «Укрелектроват». Це прокладка з 1990-х, власники якої лишаються невідомими, а в деяких журналістських розслідуваннях її пов’язують із такими російськими агентами, як брати Клюєви. У результаті на кілька місяців було заблоковано планові ремонти та оплату за вивезення відпрацьованого ядерного палива.
Читайте також: Небезпечні ігри з тарифами
Проте реагування владної машини на питання енергетичної безпеки держави, яке мало б тривати кілька діб, у крайньому разі тижнів, розтяглося на більш ніж квартал. Як наслідок — основні заходи з повернення атомної електроенергетики в нормальне робоче русло тепер буде завершено лише до кінця вересня. Хоча влада мала безліч можливостей: від оперативного внесення змін до законодавства до ініціювання розгляду питання як невідкладного в суді чи навіть погашення боргу, символічного (близько $5 млн), як для масштабів проблеми, породженої блокуванням рахунків НАЕК «Енергоатом». Найважливіше, що це мало відбутися швидко, а не тоді, коли через бездіяльність (чи зумисний саботаж) уже було спровоковано недовиробництво на АЕС щонайменше 3–4 млрд кВт•год електроенергії (див. «Штучний дефіцит»).
Результатом стала гостра потреба компенсувати нестачу генерації АЕС за рахунок вугільних блоків ТЕС і спалити додатково близько 2 млн т вугілля включно з дефіцитним антрацитової групи. І тут виявився другий наслідок тривалої бездіяльності високопосадовців — досі не вирішена проблема залежності українських ТЕС від антрацитового вугілля з підконтрольних ворогові територій: ОРДіЛО та власне РФ. Зокрема, за інформацією голови Міненерго, теплова енергетика країни наразі потребує на рік вугілля антрацитової групи майже третину загального обсягу — 9,2 млн т, а решта 24,5 млн т — вугілля газової групи.
Попри те що проблема відома ще з опалювального сезону 2014–2015 років, для її вирішення досі не було нічого зроблено. Рішення про реконструкцію пиловугільних блоків Зміївської ТЕС (на Харківщині) фігурує в документах Міненерго від січня — лютого 2015-го, а відповідні рішення Науково-технічної ради міністерства датуються 17 березням 2015-го та 23 лютого 2016‑го. У січні 2016 року тогочасний міністр палива та енергетики Володимир Демчишин заявив, що переведення двох енергоблоків Зміївської ТЕС на спалювання вугілля марки «Г» буде виконано до зими 2016-го. А наприкінці березня 2016-го Зміївська ТЕС навіть оголосила про намір закупити в харківського Котлобурпрому обладнання для переоснащення. У травні вже новий міністр енергетики Ігор Насалик запевняв, що в грудні 2016-го (а під час згаданої прес-конференції за результатами 100 днів роботи казав, що в січні 2017-го) на вугіллі газової групи почне працювати спочатку один, а через місяць-два й другий блок ЗТЕС.
Проте раніше цю інформацію фактично спростував виконувач обов’язків гендиректора Центренерго Олег Коземко, заявивши, що до опалювального сезону компанія точно не встигне перевести блоки Зміївської ТЕС на газове вугілля. Понад те, на сьогодні, за його словами, немає навіть проекту такого переведення, а лише «завдання на проектування» від Міненерговугілля. Він припустив, що за найсприятливіших обставин запуск модернізованого блока ЗТЕС може відбутися навесні 2017 року, тобто вже після завершення опалювального сезону. Тим часом не приховує, що компанія й далі орієнтується на купівлю вугілля у ворога — в ОРДіЛО.
Диверсифікація джерел постачання антрацитового палива також відбувається «з-під палиці»: навіть менеджмент державної Центренерго шукає альтернативу закупівлям у терористів чи агресора лише під впливом Кабміну. Зокрема, згаданий Коземко заявив, що рішення про закупівлю до кінця року 300 тис. т вугілля із ПАР ухвалили тільки 25 липня на засіданні робочої групи під керівництвом віце-прем’єра Володимира Кістіона. А очільник Міненерговугілля Ігор Насалик анонсував, що після першого танкера зі 130 тис. т антрацитового вугілля, який прибуде 20–21 серпня, «підуть танкери за танкерами».
Читайте також: Війна за незалежність. До чого призведуть реформи в газовому секторі
Але чому менеджмент держкомпанії не робив цього самостійно й раніше та чому йдеться про такі мізерні обсяги? Адже «танкери за танкерами» за майже п’ять місяців до кінця року мають привезти лише 300 тис. т, що в межах місячної потреби одного лише Центренерго в дефіцитному антрациті й менше за місячну пропускну спроможність українських портів (Насалик оцінив її в 400 тис. т). До кінця року могли й мали б завезти через порти щонайменше 1,5 млн т антрацитового вугілля, а це вп’ятеро більше, ніж планується.
Відтак був би шанс закрити майже всю потребу принаймні державного Центренерго у відповідному паливі. Тим більше що формула ціни на вугілля для виробництва електроенергії, розроблена НКРЕКП (API2 плюс ціна транспортування) або запропонована Міненерго (на основі біржових котирувань у Польщі), дає достатню ціну палива для його закупівель на світовому ринку. Тому важко пояснити бездіяльність менеджменту Центренерго чимось, окрім корупційного інтересу до закупівель вугілля саме у ворогів — ОРДіЛО чи РФ.
Ще гірша ситуація з антрацитовими блоками на ТЕС «ДТЕК Енерго» Ріната Ахметова. Її менеджмент вперто саботує їх переведення з антрациту, який постачає зі своїх шахт в окупованих районах Донецької та Луганської областей, на газове вугілля, який у надлишку видобувають на підконтрольній Україні території. Зокрема, згідно зі звітністю ДТЕК за перше півріччя 2016-го, попри проблеми з транспортуванням у червні, «ДТЕК Ровенькиантрацит», «ДТЕК Свердловантрацит» і «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу», що містяться в ОРДіЛО, поставили на ТЕС «ДТЕК Енерго» 1,9 млн т антрацитового вугілля. Понад те, останнім часом ДТЕК поновила активні роботи з продовження терміну дії енергоблоків саме на тих своїх теплоелектростанціях, які працюють на вугіллі антрацитової групи.
При цьому «ДТЕК Енерго» залишається найбільшим виробником теплової електроенергії в Україні: за перше півріччя 2016-го ця ТЕС реалізувала в об’єднану енергосистему (ОЕС) України 17,6 млрд кВт•год електроенергії, що становить майже 70% загального обсягу всієї теплової генерації за відповідний час (25,3 млрд кВт•год). І значна частина цієї електрики вироблена з антрацитового вугілля.
Читайте також: Економічний прогноз на літо. Дозрівання надії
На цьому тлі риторика міністра Насалика на згаданій прес-конференції виявляє цілковите безсилля Міненерго в ситуації, що склалася, і змушує серйозно непокоїтися з приводу найближчого майбутнього. Причинами, які мало не призвели до колапсу української енергосистеми, Насалик назвав «відмову Росії від надання технічної допомоги й додаткових поставок електроенергії» та сумнозвісний «страйк залізничників», які вимагали від України «забрати руки від ДНР» і при цьому далі виплачувати їм заробітну плату.
Міністр країни, яка перебуває в стані війни (нехай і гібридної), не лише публічно визнав, що державна енергетична політика ігнорувала прогнозовані дії ворога на підрив енергетичної безпеки України, але в підсумку зазначив: «Ми не обійдемося без поставок із зони АТО, хіба що компенсуємо поставками з Кузбасу (вуглевидобувний район у РФ. — Ред.)». Насправді ж і та, і та території контролюються з одного центру, а запитання, чи можна розраховувати на ці поставки в критичний момент і якою буде їхня ціна для України у світлі подій нинішнього літа, лишається риторичним.
Нарешті, Ігор Насалик фактично визнав, що Міненерговугілля не має необхідних важелів впливу не лише на приватні ТЕС, а й на державні, оскільки Центренерго перебуває «в управлінні не міністерства, а Фонду держмайна і впливати на ухвалення комерційних рішень Центренерго ми не можемо».
У пошуках виходу
Таким чином, системний вихід із критичного стану, у який занурюється українська електроенергетика, неможливий на рівні Міністерства енергетики й навіть уряду загалом. Воно потребує координації роботи всіх органів влади, забезпечити яку має президент як особа, відповідальна за безпеку країни, зокрема й енергетичну.
Адже окрім цілком реальної загрози енергетичного колапсу (попри те що попередні критичні точки вдавалося так чи інакше проскочити) нинішній стан української електроенергетики призводить до стрімкого зростання вартості струму як для населення, так і для промислових споживачів. А отже, знижується конкурентоспроможність української економіки, підриваються шанси на її зростання та мотивація до заміщення газу електрикою.
У липні роздрібний тариф на електроенергію для непобутових споживачів становив 1,73–2,18 грн за кВт•год, що на 10–20% більше, ніж рік тому (1,58 грн та 1,8 грн у липні 2015-го). Для населення тариф із 1 вересня має зрости до 0,7 грн/кВт•год за перші 100 кВт (у сільській місцевості 150 кВт) та 1,29 грн/кВт•год за споживання до 600 кВт•год. Це майже на 57% та на понад 63% більше, ніж було у вересні 2015-го. Уже з березня 2017 року вся спожита громадянами понад 100 кВт (150 кВт у сільській місцевості) електроенергія коштуватиме 1,68 грн/кВт•год, а пільговий обсяг — 0,9 грн за кіловат. Щоправда, за умови, якщо й в електроенергетиці не буде ухвалене логічне рішення про скасування пільгової норми, як це вже сталося з газом.
У перспективі тариф на електроенергію для населення має рухатися в напрямку зрівняння з її вартістю для непобутових споживачів. Зокрема, це передбачено програмою співпраці з МВФ. Врешті, затверджений два роки тому графік підвищення тарифів на електроенергію для населення через глибоку девальвацію гривні відтоді не забезпечить вирівнювання тарифів для всіх споживачів навіть навесні 2017-го. Тож цілком імовірно, що наступного року з’явиться потреба в їх подальшому збільшенні для населення.
Читайте також :Велика трансформація
Зарадити тут здатна насамперед суттєва зміна структури виробництва електроенергії в країні. Адже наразі в нас усе ще дуже мало дешевої атомної та надто багато виробленої з дефіцитного та дорого антрациту. Причому спостерігається довгострокова тенденція до зменшення виробництва струму на АЕС, що стає дедалі помітнішою. Уже 2015-го його виробництво було на 0,9% (0,8 млрд кВт•год) меншим порівняно з 2014-м і на 3% (2,6 млрд кВт•год) порівняно з 2011-м. У січні 2016-го АЕС виробили електроенергії вже на 5,2% менше, ніж у січні 2015-го (тоді як ТЕС і ТЕЦ, навпаки, на 9,1% більше).
Влітку відповідна тенденція, зокрема й через згадане вище блокування рахунків НАЕК «Енергоатом», сягнула апогею. Наприклад, за червень — липень АЕС України відпустили в енергосистему лише 10,26 млрд кВт•год електроенергії, а ТЕС і ТЕЦ — 9,24 млрд кВт•год. Хоча ще рік тому пропорція була зовсім інша: відповідно 12,63 і 7,69 млрд кВт•год.
Виробництво цього літа такого самого обсягу електроенергії на АЕС, як і рік тому, дало б змогу зменшити її продукування з вугілля майже на 25% — до 6,87 млрд кВт•год за два згаданих місяці. Наприклад, завдяки скороченню на 2/3 на блоках, які працюють на дефіцитному вугіллі антрацитової групи. Тобто попит на останнє упав би до обсягів, менших від пропускної спроможності українських портів, і за їх повного використання була б можливість навіть накопичувати його на складах без закупівлі у ворога.
Але справа не обмежується проблемним цього року літнім періодом, адже за перші п’ять місяців року АЕС також виробили лише 32,77 млрд кВт, тоді як у той самий період 2015‑го — 35,54 млрд кВт. Причому використання потужностей АЕС у 2015 році теж було далеким від можливого. Так чи інакше теплоенергетичний лобізм давав йому можливість збільшувати реалізацію струму, виробленого з дефіцитного антрацитового палива, замість того щоб заміщувати його атомним.
За умови цілеспрямованої роботи диспетчерів об’єднаної енергосистеми на зменшення генерації електрики енергоблоками, які працюють на антрацитовому паливі, АЕС могли б наростити її постачання на ринок навіть порівняно із 2014–2015 роками й збільшити свою частку за нинішнього споживання до 65–70%. Із відповідним зменшенням частки ТЕС, що використовують антрацит.
У разі поєднання такого підходу з переведенням блоків Центренерго на вугілля газової групи та методичного використання пропускної спроможності навіть наявних перевалочних можливостей українських портів потреба у вугіллі з ОРДіЛО чи Кузбасу зникне. Для цього більш ніж достатньо навіть року та цільової надбавки до тарифу на електроенергію 5 к./кВт•год, який із запасом компенсується зниженням середньої ціни струму для споживачів через збільшення в структурі його виробництва частки АЕС.
Наприклад, ціна, за якою Енергоатом реалізує струм на оптовому ринку, становила в липні 2016 року лише 0,6 грн (з урахуванням ПДВ), ТЕС — 1,27 грн. Таким чином, пропорція виробництва між цими двома основними виробниками електроенергії відіграє визначальну роль із погляду встановлення її кінцевої ціни для споживачів. Для наочності наведемо такий приклад: якби Енергоатом і ТЕС реалізовували в об’єднану енергосистему однакові обсяги електроенергії, середня ціна становила б 93,5 к. за кіловат, якби пропорція була 1:2 на користь АЕС, то лише 82,2 к., а за пропорції 1:3 — 77 к., або майже на 18% дешевше, ніж за пропорції 1:1, до якої українська енергетика наблизилася цього літа.
Читайте також: Відкладена революція
Гідроенергетика й теплоелектроцентралі (ТЕЦ) продають в ОЕС ще дорожчу електрику, ніж ТЕС. У липні 2016 року вона коштувала відповідно 1,35 та 1,69 грн/кВт•год. Однак у випадку ГЕС ідеться про відновлюване джерело енергії, яке варте того, щоб оплачуватися дорожче, а ціна електроенергії на ТЕЦ взаємопов’язана з ціною гарячої води та централізованого теплопостачання, які вони виробляють у безпосередньому зв’язку з електроенергією. Якщо збільшити тариф на теплу воду та опалення, то можна знизити вартість електроенергії, яку відпускають ТЕЦ, і навпаки. За великим рахунком ідеться про перехресне субсидування, від якого потрібно відходити.
Найдорожчою є вартість зеленої енергії, яка виробляється на малих ГЕС, вітрових, сонячних та біопаливних електростанціях. Середній тариф на їхній струм, який відпускався в об’єднану енергосистему в липні поточного року, становив 6,91 грн/кВт•год (з урахуванням ПДВ). Причому на сонячну майже 10 грн за кіловат. Однак у цьому випадку йдеться про символічні обсяги (вся електроенергія, що виробляється за зеленим тарифом, становить близько 1–1,5%).
Тому безальтернативним джерелом зменшення середньої вартості електроенергії на ринку України залишається активна державна політика, спрямована на зменшення частки струму, виробленого саме тими блоками ТЕС, які використовують для цього дорожче й дефіцитне антрацитове вугілля, та збільшення частки АЕС.
Тим більше що останнім часом формуються всі передумови для подолання залежності України від поставок ядерного палива з РФ. Зокрема, за січень — травень 2016 року його було завезено 3,16 т (у перерахунку на подільні ізотопи), з яких 1,52 т зі Швеції (дочірня компанія американської Westinghouse) та 1,64 т із РФ (Росатом). При цьому вартість російського палива значно вища: воно обійшлося в $91,27 млн, тоді як шведське — у $67,1 млн. Для порівняння: у 2015-му поставки становили 11,46 т, із яких 10,7 т із РФ і лише 0,76 т зі Швеції. Під час згаданої прес-конференції Ігор Насалик запевнив, що загалом у 2016 році Україна придбає у Westinghouse понад третину палива для АЕС.
Читайте також: Самостійний атом
Збільшується й кількість станцій, які використовують це паливо. Енергоатом використовує американське паливо вже на шести реакторах двох АЕС: Южно-Української та Запорізької. Поки що в реактори завантажується одразу й російське, й американське паливо. Генеральний директор Рівненської АЕС Павло Павлишин в інтерв’ю сайту Енергоатому від 15 липня 2016 року також відзначив відсутність перешкод для використання палива Westinghouse на згаданій АЕС. А очільник НАЕК «Енергоатом» Недашківський у липні 2016 року запевнив, що «коли раптом за якихось форс-мажорних обставин або на тлі політичних рішень Росія опустить «шлагбаум» на постачання палива від ТВЕЛ, то Україна без атомного палива не залишиться, тому що в нас є контракт із Westinghouse і ми зможемо компенсувати».
Про серйозність намірів Westinghouse свідчить і той факт, що наприкінці квітня 2016-го вона оголосила про розширення свого підприємства з випуску ядерного палива у Вестеросі (Швеція), щоб забезпечувати дедалі більші поставки для реакторів ВВЕР-1000 в Україну та інші країни Східної Європи. А з американською корпорацією Holtec International Енергоатом підписав угоду про будівництво сховища відпрацьованого палива АЕС у зоні відчуження Чорнобильської АЕС. Попри нарощування виробництва у Швеції, зберігається й перспектива будівництва спільно з Westinghouse заводу ядерного палива в Україні за умови переведення всіх наявних українських АЕС на паливні збірки американської транснаціональної корпорації, а тим більше в разі реалізації планів із добудови нових атомних енергоблоків, що створить в Україні серйозний ринок.