Мешканцям естонського міста Нарва на кордоні з Росією вже набридло чути, що воно стане наступним. «Тут просто не може бути другого Криму», – каже Владіслав Понятовскій, місцевий профспілковий лідер. Етнічний росіянин, він допомагав проводити «референдум» про автономію Нарви у 1993 році. А тепер про таке не хоче й думати. Нинішня Естонія пропонує вищий рівень життя, членство у НАТО і Європейському Союзі. Ніхто в Нарві не прагне потрапити до Івангорода – російського міста на іншому березі річки.
Захід боїться, що Кремль почне випробовувати Альянс, створюючи проблеми в країнах Балтії. Британський міністр оборони Майкл Феллон уже говорить про «реальну небезпеку». Росія порушує повітряний простір цих держав і перешкоджає рухові суден Балтійським морем. Минулої осені агенти РФ перетнули кордон і викрали працівника естонської розвідки. Командувач Сил оборони Естонії Ріхо Террас називає це нове безпекове середовище «не просто негодою, а зміною клімату».
Як член НАТО, що має сухопутний кордон із Росією, Естонія повинна готуватися до нападу. Їй активно сприяє в цьому Альянс, проводячи операцію «Атлантична рішучість»; до кожної із трьох держав Балтії, а також до Польщі, відряджено по 150 американських військових. Посилено патрулювання повітряного простору в регіоні. Створюються сили швидкого реагування.
Питання національної безпеки домінувало й на парламентських виборах, що відбулися в Естонії 1 березня. На них владна Партія реформ перемогла свою прокремлівську суперницю – Центристську партію, що підтримує тісні зв’язки з путінською «Единой Россией» і опирається на етнічних росіян, які становлять чверть населення Естонії. ЦП посіла друге місце. Прем’єр Естонії Тааві Рийвас виключив можливість співпраці з нею і натомість формуватиме коаліцію з нинішніми партнерами – соціал-демократами та ще однією політсилою.
Естонія намагається інтегрувати велику групу свого російськомовного населення, частина якого все ще не має громадянства (зазвичай умовою його отримання є знання естонської мови), від 1991 року. Інтегровані росіяни живуть у країні добре, а от решта заробляє менше, і рівень безробіття серед неї вищий, ніж у середньому. Центристська партія керує в Таллінні, але її політична ізоляція на загальнодержавному рівні лише увиразнює відчуженість.
Та найбільше розділяють естонців і росіян їхні ЗМІ. Російськомовні здебільшого черпають новини через державні канали інформації РФ. Дослідники програми Sinu Riigi Kaitse, які вивчають становище молодих етнічних росіян в Естонії, відзначають різке погіршення їхнього ставлення до США й НАТО. Естонський уряд планує восени запустити російськомовний канал. Але, за словами кореспондента тижневика Viru Prospekt Романа Вікулова, проблема не в браку альтернативних джерел, а в тому, що «місцеві росіяни не довіряють естонській владі».
Багато естонців відповідають їм взаємністю. Рани радянської окупації в них іще не загоїлись. І «хоч антиросійська атмосфера сприяє відчуженню, але це факт життя», – каже президент Естонії Тоомас Гендрік Ільвес. І все-таки естонські політики намагаються достукатися до своїх співвітчизників-росіян. Народжені в Естонії можуть тепер набути громадянство незалежно від статусу батьків. Торік уряд Рийваса вперше від радянських часів призначив етнічного росіянина міністром. Посольство США особливу увагу приділяє Нарві: розширює культурний вплив, а минулого літа організувало там курси російської мови для групи американських кадетів.
Ситуація кристалізується на складі біля Таллінна, де волонтерська група «Добросвет» збирає гуманітарну допомогу для цивільного населення в окупованих «повстанцями» районах Східної України. Ящики з продуктами й одягом, складені у високі стоси, відправлять до лікарень, шкіл та сіл Донбасу. Ці посилки передаватимуть через Росію з допомогою придворного кремлівського угруповання байкерів «Ночные волки». Але навіть ці активісти називають своєю домівкою Естонію. Росіяни в Естонії «вже мають інший менталітет», – каже Еліна Єсакова, керівник «Добросвета». Її син служитиме в естонській армії.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com