На фронт без повістки. Чому на дев’ятому році війни все ще існують добробати

Статті
10 Серпня 2022, 11:35

Від редакції. Автор цього матеріалу особисто бере участь у війні в складі Української Добровольчої Армії (УДА). В українському суспільстві та політикумі напередодні великого вторгнення існували різні погляди стосовно доцільності добровольчих формувань у їх теперішньому вигляді. Цей матеріал демонструє погляд зсередини такої структури, а тому ми вважаємо його вартим уваги.

Діяльність добровольчих підрозділів не регулюється чинним українським законодавством, не фінансується державою, не висвітлюється в новинах «єдиного марафону», проте на них досі існує запит у суспільстві та потреба на передовій.

Екскурс в історію

Добровольчі підрозділи виникли в Україні у 2014 році як реакція на відсутність у державі в той період часу боєздатних збройних сил. Тоді Україна була особливо вразливою: після Революції Гідності державний апарат був дезорієнтований, армія була розваленою, солдати – невмотивованими. Саме в цей час створення добровольчих батальйонів стало рятівним колом для оновленої української держави.

Високомотивовані бійці надихали на боротьбу добре вишколених, проте недостатньо вмотивовані і часто дезорганізовані підрозділи ЗСУ та інших силових структур. Спершу добровольці воювали безкоштовно, зброю здобували в бою, а забезпечували обмундирування та їжу – волонтери.

Згодом більшість добровольчих батальйонів легалізувались як структурні підрозділи МВС, ЗСУ або Нацгвардії. Більше того, силові відомства самі почали ініціювати створення окремих підрозділів, називаючи їх добровольчими. Мова про такі підрозділи, як «Дніпро-1», «Кривбас», «Київська Русь» тощо. Шляхом легалізації пішли такі відомі добробати як «Азов», «Айдар», «Донбас».

Проте частина добровольчих підрозділів так і залишились не легалізованими. Мова йде про Українську Добровольчу Армію, Добровольчий Український Корпус (Правий сектор), батальйон ОУН, батальйон ім. Джохара Дудаєва. Більшість із них поступово були виведені з фронту. Лише Українська Добровольча Армія напівлегально зберігала свою присутність на передовій аж до початку повномасштабного вторгнення Росії.

Тут і далі фото з Миколаївщини

Переваги і недоліки добробатів

Добровольчі підрозділи, безперечно, мають низку переваг перед регулярними частинами. Передусім вони не обмежені державними бюрократичними процедурами, рішення приймаються швидше, ініціатива заохочується. Крім того, бійці, яких з тих чи інших причин досі не призвали до лав ЗСУ, мають можливість потрапити на фронт обхідним шляхом. Нарешті, в добровольчих підрозділах вільний вхід і вільний вихід.

Читайте також: Іван Пелих: «Цей американець мені сказав: "Я три роки провів в Афганістані, але в Григорівці уперше був на полі бою, де танк не на моєму боці"»

Ці переваги визначають і основні категорії людей, які стають добровольцями. Передусім у добробати ідуть за ідеологічними або особистими переконаннями. По-друге, туди ідуть ті, кого не беруть у регулярну армію через вік, стан здоров’я, або до кого просто ще не дійшла черга, але немає сил чекати. Таких більшість. По-третє, туди ідуть громадяни, які не готові підписувати контракт із державою на тривалі терміни, не мають змогу повністю залишити свою роботу чи бізнес, проте мають бажання захищати свою країну зі зброєю в руках.

Недоліком добробатів, звісно, є відсутність державного фінансування та забезпечення, з чого випливають і решта проблем.

Спроби легалізуватись

Відсутність державної підтримки стимулювала добровольчі підрозділи шукати шляхи для легалізації. Але умовою завжди було збереження внутрішньої структури, командного складу та невтручання у внутрішні справи підрозділу. На це ані попередня, ані нинішня влада піти не погоджувалась.

Тож ті підрозділи, які пішли на запропоновані владою умови, з часом розчинились у загальній, переважно «совковій», армійській системі, втративши добровольчий дух. Ті ж, що не погодились, з часом розгубили більшу частину кадрів і майже втратили боєздатність.

Щоб вирішити проблему на законодавчому рівні, на той момент ще народний депутат Дмитро Ярош подав на розгляд Верховної Ради законопроект «Про добровольчий український корпус». Проєкт закону мав виконувати три функціональних завдання: створення системи територіальної оборони, партизанського руху і військово-патріотичного виховання – молоді, в першу чергу.

Паралельно з поданим законопроєктом Українська Добровольча Армія була створена і фактично – включно з загонами територіальної оборони, але без постійної підтримки з боку держави така структура не могла працювати на постійній основі. Зрештою, законопроєкт так і не було прийнято, не зважаючи на обіцянки влади.

Після великого вторгнення

Ще до початку повномасштабної агресії йшли перемовини про можливість використання батальйонів УДА в системі ЗСУ для підсилення проблемних ділянок оборони. Після початку повномасштабного вторгнення відбулося і відродження добробатів, і поновлення переговорів про їх легалізацію, але обіцянки так і лишилися нереалізованими.

Читайте також: Ізраїльський доброволець: «Український героїзм почасти вимушений, тому що нам бракує високотехнологічних засобів боротьби з ворогом»

Добровольчі підрозділи «батальйон ОУН» та «Рух опору «Вільна Україна» були легалізовані у формі добровольчих формувань територіальних громад, відповідно до нового закону про територіальну оборону. Найбільшого прогресу вдалося досягнути «Правому сектору», на основі якого було створено окрему військову частину зі збереженням командного складу.

Отже, питання легалізації добровольчих батальйонів станом на сьогодні лежить вже не в юридичній, а в політичній площині, і двері відкривають лиш тим, хто демонструє політичну лояльність. А мало б залежати передусім від боєздатності відповідних підрозділів.

96