Кожна книжкова виставка в світі має чітко окреслену мету. Франкфурт-на-Майні – незмінне місце зустрічі видавців, перекладачів, агентів, котрі домовляються про подальшу співпрацю на рік. Весняний Лондон виконує роль головного ярмарку авторських прав, а паризький Salon du Livre слугує інструментом PR для тих країн, де цінують власну культуру й готові платити за її популяризацію.
Вітчизняний Форум від початку був вимушений перейняти на себе ці функції, додавши ще й суто «базарну» складову, – у вересні до Львова приїздять, зокрема, й накупитися літератури за видавничими цінами. За 15 років його існування змінилися умови ринкової гри, виросла до середньоєвропейських показників кількість учасників, значно розширився асортимент мистецьких подій. Та чим більше акцій і проектів отримують тут прописку, чим більше приїздить закордонних гостей, тим очевиднішим стає питомо українська «процесуальна» проблема. Ми не лише мало книжок друкуємо, наші автори ніяк не призвичаяться до світової практики – писати регулярно.
Щоби не гепнутися з Олімпу, навіть мегазірки складають розклад на рік і головне – його притримуються. Наклади нових видань спеціально «підганяють» під літературні премії, як, наприклад, у Франції, де висока відзнака автоматично привертає увагу публіки, чи просто під новий бізнес сезон. Або стратегія навпаки: Бернард Вербер, зокрема, намагається кожен наступний текст оприлюднювати близько 1 жовтня, коли підсумки престижних французьких конкурсів уже підбито. Ніби критикам на зло – без вас проживу.
Та якщо для автора «Танатонавтів» й «Імперії ангелів» – це свідомий демарш, то його українські колеги нікого шокувати наміру не мали. Просто не склалися планети, рік високосний, голова болить тощо. З першої тридцятки вітчизняних хедлайнерів по-чесному обізвалася хіба Марія Матіос – драматичною історією «Москалиця». Юрій Андрухович відбувся перекладом «Гамлета», Юрій Винничук – новою антикварною антологією «Сороміцькі оповідки». Інші гусари скромно промовчали, даючи можливість висловитися своїм менш відомим товаришам. Як слушно зауважив колись поет, а нині політолог Володимир Цибулько, «українські літератори не борються за свою територію, хоча намагаються боротися за душу людини».
Звісно, все це не вади самого Форуму – він лише сумлінно відображає наболіле. Й саме завдяки цій старанності відбиток 2008 року вийшов чітким, як романи адептів соціалістичного реалізму. Найбільше ж «постраждали» іноземні автори (за винятком росіян, зрозуміло), котрі приїхали до галицької столиці й, сумно посміхаючись, відпрацювали презентації. Щоправда, не власних творів, а самих себе, бо українською їхні тексти з’являлися геть трохи. Чи зміниться ситуація на краще, дізнаємося наступного Форуму. Де й побачимося.