Гласність таки має переваги. Минулого тижня стало відомо, що 22 червня, в день нападу нацистської Німеччини на СРСР, у Львові мають намір влаштувати акцію дві нібито єврейські організації: «Евреї проти антисемітизму» та «Євреї проти Гурвіца». За задумом, одеські «євреї» мали виступити на львівському Пагорбі Слави проти «возвеличення» лідерів ОУН та УПА.
В світлі відомих провокацій, що відбулись у Львові 9 травня, це викликало зрозумілу стурбованість не лише галичан, а й усієї України. Але завдяки гласності громадськість швидко дізналась, що нічого спільного ні з єврейськими організаціями, ні з антисемітизмом «Євреї проти антисемітизму» та «Євреї проти Гурвіца» (Едуард Гурвіц – екс-мер Одеси – Авт.) не мають.
20 червня кореспондент Тижня звернувся з відповідними запитаннями до помічників президента Українського єврейського комітету, народного депутата Олександра Фельдмана, відомого своїм негативним ставленням навіть до поміркованих українських націоналістів. Проте там рішуче запевнили, що жодного відношення до планованої акції пан Фельдман не має. А за кілька годин сам Фельдман через свою прес-службу назвав майбутніх одеських візитерів до Львова «провокаторами».
Пізніше аналогічну заяву зробила президія Асоціації єврейських організацій і громад України («Ваад»). Також єврейські активісти докладно проаналізували діяльність організації «Євреї проти антисемітизму», створеної лише 2010 року бізнесменом на прізвище Чорний, у котрого тоді відбувався конфлікт з мером Гурвіцом.
За висновком «Ваад», одеські провокатори самі неодноразово проводили шовіністичні акції – зокрема, вимагали встановити в Одесі пам’ятник радянському диктатору Іосіфу Сталіну, а також озвучували антисемітські гасла проти вже згаданого Гурвіца під час його перебування в кріслі одеського мера. А «секретар» організації з питомо «єврейським» прізвищем Єрьомєнко раніше працював у російсько-нацистській організації «ЗУБР», близькій до ПСПУ легендарної Наталі Вітренко й відомій своїим українофобськими та юдофобськими акціями.
Величезний подив викликала викладена в Інтернеті заявка на проведення акції, подана одеськими «євреями» до Львівської міськради. Мало того, що документ було написано російською мовою з численними помилками. Але автори заявки примудрилися навіть слово «голокост» написати з маленької літери – що в середовищі «професійних євреїв», як їх іноді жартома називають не настільки перейняті долею українського юдейства співплемінники, категорично неприпустимо.
Попервах автор цих рядків подумав навіть, що дана заявка є фальшивкою. Проте пізно ввечері 20 червня нам таки вдалося додзвонитись за вказаним на заявці телефоном, котрий, за логікою, мав би належати голові організації Розі Центер.
Трубку взяв якийсь чоловік.
Алло?
Алло, доб’рый день, – заговорив кореспондент Тижня, про всяк випадок підробляючись під єврейський акцент, як він його собі уявляв. – Могу ли я услышать госпожу Розу Центе’р? Меня зовут Александр Михельсон, я журналист киевского журнала «Тиждень».
Не приховаю, основні надії я покладав на своє прізвище. Але, як виявилось, дарма. Адже мій співрозмовник був готовий говорити все – і кому завгодно.
Жах бере, як подумаєш, що на подібні кадри мусить покладатись одна з (нібито) найпотужніших спецслужб світу.
Нижче вашій увазі пропонуються дослівні витримки з цієї телефонної розмови. Звичайно, співбесідник був попереджений, що в нього беруть офіційний коментар. І, звичайно, аудіозапис розмови є в розпорядженні Тижня.
Да, я вас слушаю.
С кем имею честь разоваривать?
Я – исполнительный секретарь нашей организации, Александр Еременко.
Скажите, какую цель вы преследуете своей поездкой во Львов 22 июня?
Мы же об этом заявили. Мы против фашизма, против семитизма… Антисемитизма. Извините, оговорился. Мы против героизации нацистских пособников и их Шухевичей, Бендеры, против того… той националистической, антинароднй политики, которая проводится.
То есть во Львове вы будете протестовать против политики нынешних властей?
Я не только это имею в виду. Я имею в виду, что на Украине сегодня происходит настоящий холокост. Вы же знаете, что во время нэзалэжности вымерло десять миллионов украинцев?!
Но ведь сокращение населения касается не только евреев, а всех национальностей Украины.
Ну… Да, это так. Но мы выступаем именно от имени еврейской общины. Мы защищаем себя, да.
<…>
Вы заявили участие ста пятидесяти человек. Сколько реально приедет ваших активистов во Львов?
Больше. Часть наших людей уже выехала во Львов поездом.
Извините, а что они там будут делать, если суд запретит массовые акции?
А мы сразу подадим апелляцию. И, по закону, десять дней после этого мы будем в своем праве.
То есть вы к этому готовились?
Да, конечно. У нас и апелляция готова. Мы же понимаем, что МВД не позволит жертвам защитить себя.
Чьим жертвам?
Жертвам фашизма и холокоста.
Я вас не совсем понимаю. От кого должны эти жертвы защищаться, и почему для этого надо ехать во Львов?
Дел в том, что наше государство уничтожает народ, и основано на антисемитских, антироссийских, фашистских… Обстоятельствах. Извините, основаниях. Мы против этого, мы требуем борьбы с этим.
<…>
Господин Еременко, личный вопрос, если можно: когда вы последний раз были в Израиле?
Где?
В Израиле.
(Пауза). Нет, не был. В Израиле не был. Не был еще.
Просто мне ваша нынешняя инициатива напоминает такую пословицу… Впрочем, ее трудно перевести. Вы как, ивритом владеете с детства, или изучили уже в зрелом возрасте?
На цьому питанні ваш покірний слуга, чесно кажучи, ризикував, оскільки про іврит знає тільки те, що така мова існує. Проте розрахунок справдився.
Нет… Ивритом не владею я. Но только пока! Я учу. Изучаю, то есть, иврит.
Ладно. Снова вопрос о вашей инициативе. Скажите, ведь я не первый журналист, который к вам сегодня обращается? Ведь и телевидение, наверное, звонило?
Да, да, телевидение, да. Российское звонило телевидение. Как это… Вот, забыл…
Первый канал?
Первый канал само собой. А еще эти, другой канал, на «Р». Но и украинское звонило тоже телевидение. Вот, буквально сорок минут назад звонили с канала «Интер»! И другие звонили, да.