Наскільки сильний вплив УПЦ Московського патріархату? Адже побутує думка, що чим далі на захід України, тим слабшим є МП…
На Волині найбільшою конфесією порівняно з іншими є православна. Про це свідчать і соціологічні опитування, зроблені, до речі, не на наше замовлення. Так що це інформація людей незаангажованих. Саме ж православ’я поділене на Київський і Московський Патріархат. Київський Патріархат має більшість, якщо говорити про кількість парафіян. В основному це міста і південь області. На півночі, ближче до Білорусі, більше присутній Московський Патріархат. Там в нас менше зареєстрованих парафій. Ну й порівняно з нами у МП більше храмів. Бо Полісся ледь не в кожному селі має храм. Дякувати Богу, до 1939-го ця територія належала Польщі і не було гоніння на християнство як таке. Ви ж знаєте, що радянська влада закривала, нищила храми іще до 1940-го року. Одразу після революції їх підривали. У нас же в регіоні такі гоніння почалися після Другої світової, вже при Хрущові. Та й війна не так пройшлася по селах, щоб у кожному зруйнували храм. Більшість збереглися. А нині вони під юрисдикцією МП – це сільські, дерев’яні, храми. Але ж ми орієнтуємося на людей, а не на кількість споруд.
Зараз люди переходять з МП до КП. Причина, як на мене, в патріотизмі, який є у характері всіх людей. І волиняни не виняток. І цей настрій передається на ширшу територію. Коли десь відбуваються акції – волиняни задніх не пасуть. Скажімо на всіх Майданах вони були присутні і заявляли про себе. І відродження Київського Патріархату є закономірним. Жодних сторонніх впливів. Звісно, хтось би хотів, щоб це відбувалося активніше. Але тут як у Біблії – Сонце сходить у свій час. Не можна сказати, що в один день всі стали патріотами.
Читайте також: Конфесійні міграції на місцях. Досвід однієї області
Повертаючись до впливу Московського Патріархату. Як склалося, що вони мали такий потужний вплив у регіоні?
Тут все просто – Радянський Союз. Треба пам’ятати, що після війни у Львові як таку закрили УГКЦ, ця територія відійшла від польської церкви, яка мала автокефалію. А відійти вона могла лише до російської церкви. Як наслідок, всі патріотичні засади були знівельовані. Бо на території СРСР церкви могли належати лише до РПЦ, інших конфесій не було. Десятки років людям у голови вкладали певну ідеологію. І як наслідок виросло покоління людей, які знають історію, але сформувалися інакше. Як на мене, залишки МП – це люди, які дозрівають до того, щоб стати українськими. Ми потихеньку очищаємося від російського впливу. Але так, поки на Волині є певна кількість парафій УПЦ (МП).
І як у них з російською пропагандою?
Вона присутня. Скажімо, священики МП у 2013-му році покладали квіти до одного з пам’ятників і всі були з георгіївськими стрічками на грудях. Коли почалася війна, то виникали кричущі випадки. Скажімо з’явилася у ЗМІ фотографія одного священика з Ковеля у військовій формі. Подейкують, що це його сфотографували на Донбасі. Деякі намагалися переконувати, що то у Бресті. Але якщо ти був з паломниками у Білорусі, то чому вдягав військову форму? Питання.
Яка ситуація з переходами парафіян під вашу юрисдикцію? Наскільки їх багато?
Є громади, де досі домовляються між собою. Офіційно оформлені і зареєстровані 4 парафії. Це село Печихвости, Угринів, Стрільче і Грибовиця. Всі старовинні храми. В Угринові нині триває судова тяганина через будинок, який належить храму. Історія така. Громада мала храм і збудувала будинок для священнослужителя, який там жив. Коли вони перейшли до КП, то в храм його не пустили, запросили нашого священика. Колишнього священнослужителя люди намагаються виселити з будинку, який, власне, цій громаді і належить. Він подав у суд. Його прихильники підбадьорювали, говорили «триматися». Він то тримається, а їсти хочеться, жити нема де. А йому нічого не пропонують. І він би готовий перейти до КП, але так посварився з людьми, що його ніхто приймати не хоче назад.
Парафії, які збираються переходити порахувати важко. Їх десятки – це точно. Там триває процес збору підписів, громада вариться, просять священнослужителя. Взагалі, чим активніша фаза війни на Сході, тим активніше переходять до КП. Можна сказати, що події тотожні. В такі моменти загострюється поняття «Україна» і «патріотизм». Коли все тихо – то люди живуть своїм життям, як звикли. Тим паче, що МП переконує, що також патріоти, допомагає воїнам АТО. Завезуть гуманітарку в незрозумілому напрямку і потім хваляться. Були такі випадки.
Читайте також: Конфлікт через храми між УПЦ КП та УПЦ МП вийшов на міжнародний рівень
Наприклад?
Поїхали у 2014-му підбадьорити моряків на корветі «Луцьк» у Криму. Підбадьорили так, що після служби наступного дня корвет здався на милість росіян.
Або зібрали гуманітарку, відвезли у Святогірську лавру, коли там були сепаратисти. Ніби помогти братам. Ще була історія. Їхній паламар потрапив до сепаратистів, у полон. Вони його швиденько визволили. З одного боку блага справа – витягти свого студента. А з іншого – я таких знайомств не маю, щоб так людей визволяти. Тоді питання: що це за знайомства, якщо вони так легко це зробили? І якщо у вас такі контакти, то чому ви не витягли інших, хто сидить у полоні? Виходить, вони вже не ваші? От вам і приклади.
Бували випадки, коли священики МП переходили до КП?
Після Майдану таких священиків нема. До Майдану були священики, які прийшли без парафій, вони у нас служать. А, ще після Революції гідності у Стрільчі громада прийшла до нас зі священиком. Власне, якщо священики не фанатики, то парафія змінює юрисдикцію мирно і непомітно. Але приїжджають проросійські агітатори. І, зрозуміло, священика зацікавлюють до протистояння. А за кожним, навіть найгіршим, священиком на парафії завжди буде хоч трохи прихильників. «Шкода батюшку, до нього звикли» і тому подібне. Десь така ситуація і була в Угринові, про який згадували вище. Священик сам збирав підписи по хатах. І якщо він 15 років на парафії, то не кожен йому міг відмовити. І він з 500 підписів мав 100 на свою користь, за МП. Фактично, ці люди висловилися не так за конфесію, як за священика. А коли треба було його захищати, то за ним лишилося 10 із 100 людей. Через тиждень він побачив, що у храм не увійде і почав служити служби в будинку, де він живе. Врешті до нього приходять двоє людей. Інші від нього відмовилися.
Як має відбуватися процес переходу з однієї юрисдикції в іншу?
Має бути ініціатива громади, активне бажання віруючих. Є громади, де кажуть, що хочуть в Київський Патріархат і підтримка там ледь не 95%. Але люди чекають, що колись хтось зайде у храм і все за них зробить. Є певна пасивність. Але основна проблема, через яку ідуть бурління, перехід храму разом із громадою. Чим більше людей «за» перехід, тим менше протистоянь. Адже боротьба найчастіше точиться за сам храм, який є власністю громади. Якби не було втручання ззовні – то цей процес проходив би без хвороб. Але МП розуміє, що парафії відходять – тож правдами й неправдами захищатиме свої позиції. Присилають семінаристів з Почаєва…
Для чого?
А вони як тітушки. Тільки з Почаєва. Це не мій вислів, це народ дав семінаристам таке прізвисько. Спортсменів найняти складно – треба гроші. А із семінаристами просто. Тим паче вони молоді, активні. Зараз от на Волинь прислали вікарного (єпископ-помічник) Нафанаїла, колишнього ректора Почаївської семінарії. Певно, аби спинити процес. Він ідейний носій «русского міра». Тим паче у них тут є семінарія. Думаю, при черговому бажанні віруючих прийти до КП, можуть виникнути такі ж історії, як з почаївськими семінаристами.
Читайте також: Філарет: На Донбасі богослужіння УПЦ КП звершуються, але підпільно
Що в області з проросійськими настроями?
Мінімальні. Сказати що вони масові не можна. Поодинокі випадки є. В першу чергу зі сторони священнослужителів. І поокремі випадки окремих людей.
Як УПЦ КП на Волині переживає війну?
Церква – це громада віруючих людей. Це я до чого – яка задача стоїть перед громадою – така і перед нами. В першу чергу ми маємо взяти духовне опікунство над людьми. На Революції Гідності ми служили молебні. Тепер наші капелани опікуються військовими на фронті. В перші дні у нас три священнослужителі пішли разом зі своєю паствою на фронт. З добровольчими батальйонами. Ієромонах Макарій, десь у березні 2014-го, зразу після Майдану. Протоієрей Микола Гiнайло з 51-ю бригадою пішов, він колишній військовий, тепер 14-та бригада. І ще один священик. Ці люди на постійній основі служать на Донбасі. А ще є священнослужителі, які регулярно їздять на ротацію до військових. Поїхали, місяць там відслужили, повернулися на два місяці на парафії, а потім знову на Схід. У нас так 6 чи 7 священиків живуть. Загалом орієнтовно 10 людей постійно на Сході поряд з військовими. До того ж при Священному Синоді є управління по співпраці із ЗСУ, просимо, аби наших священиків направляли до військових, які походженням з Волині: це і МВС, і СБУ, і Нацгвардія.
А як щодо реабілітації?
Священики намагаються підтримувати хлопців, які повертаються з фронту. Допомогти відповісти на питання: «Куди я повернувся, як далі жити». Священики регулярно з ними зустрічаються, допомагають відстоювати інтереси перед державою, військкоматами тощо. І дякувати Богу у нас немає ускладнень з поведінкою людей, які повернулися із фронту. Також є священик, який їздить у військовий госпіталь до хлопців. Крім того передаєм гуманітарку. Наприклад, Микола Гінайло очолює благодійний фонд, волонтерить, займається медобладнанням, медикаментами. І зараз у нас волонтерство в основному орієнтовано на лікувальні заклади: Дініпропетровськ, Миколаїв і наш госпіталь. Медикаменти, якісь апарати, пристрої – все, що зможемо привезти з-за кордону аби допомогти нашим хлопцям, привозимо.