Спробу повного блокування доступу українських товарів на ринок РФ можна вважати російським ноу-хау в інтеграційних процесах. Принаймні досі досвід формування митних союзів у межах Бенілюксу, Європи чи в країнах Америки демонстрував виключно добровільний характер зближення. За 40 років євроінтеграції, від 1973 до 2013 року, жодне розширення спільноти не було пов’язане із примусом. Навпаки, органи ЄС мали створювати запобіжники супроти масового вступу нових членів із негативними наслідками для нього та його країн: саме з цією метою Європейська рада і сформулювала Копенгагенські критерії. Зауважмо, що від кінця 1960-х ці спільноти були вже не митним союзом, а значно глибшою формою інтеграції, коли країни делегують колективним інститутам значно більше власного суверенітету, аніж у митному союзі. Звичайно, економічна інтеграція – процес дуже складний, коли держави-суб’єкти втрачають адміністративний інструментарій захисту інтересів власного виробника й діють закони конкуренції. Тому від конфліктів ніхто не застрахований, але їх завжди вирішували через компроміс, а не примус. Як приклад – один із найскандальніших періодів євроінтеграції (у межах європейських співтовариств) пов’язаний з обструкцією Франції в переході від митного союзу до спільного ринку, коли органи ЄС здобували право ухвалювати рішення більшістю, а не одностайно. Тоді Франція бойкотувала роботу інститутів Європейського Економічного Співтовариства (згідно з договором про Європейський cоюз, назву «ЄЕС» було змінено на «Європейське Співтовариство»), цей період увійшов в історію як політика «порожнього крісла». Але країни співтовариства не перекривали кордону для імпорту із Франції, а, навпаки, шукали (і нарешті знайшли) з нею порозуміння.
Натомість лише три роки функціонування Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану засвідчили, що його економічна доцільність сумнівна, а зловживання Москви власними домінуючими позиціями надто очевидні. Це, природно, викликало невдоволення партнерів, яке наростає і далі. Кремль займається пошуком обмеження вільного переміщення товарів територією МС залежно від власних інтересів. Єдиний митний тариф теж сформовано в інтересах Росії. Це, наприклад, уже негативно позначилося на ринку Казахстану, який активно примушують купувати продукцію російського машинобудування, насамперед автомобільну. Ця країна ще не налагодила виробництва власних авто, тоді як РФ має проблеми зі збутом ВАЗ. При формуванні єдиного митного тарифу в цьому питанні було враховано інтереси Росії і встановлено високі мита на імпортний товар. Як наслідок – після вступу до МС у Казахстані розмитнення якісних іномарок суттєво подорожчало. У випадку Toyota Camry витрати зросли від $2,05 тис. до $11,3 тис., VW Golf – від $1,82 тис. до $7,84 тис.
Читайте також: Митний союз лебедя, рака й щуки
При цьому зібрані в межах МС мита йдуть майже виключно до бюджету РФ (89%). Казахам Митний союз приніс також подорожчання низки споживчих, зокрема продовольчих, товарів. Наприклад, гречки – майже у 2,5 раза, м’яса різних видів – на 33–40%, на 25% підскочив у ціні бензин, на 30–40% – запчастини до популярних у країні авто із сусіднього Китаю тощо.
Водночас витіснення російським та білоруським імпортом продукції казахських виробників із внутрішнього ринку вже породило потужний громадський рух за вихід країни з Митного союзу. На початку 2013 року опозиційна партія «Азат» навіть ініціювала з цього питання загальнодержавний референдум. До речі, як свідчать джерела Тижня, ідея виходу з МС популярна навіть у російськомовних північних та східних регіонах країни. Навіть офіційна Астана дедалі чіткіше сигналізує про незадоволення власним становищем у Митному союзі. Зокрема, про це в березні 2013 року відверто заявив у Москві віце-прем’єр Казахстану Кайрат Келімбетов. Поволі зростає невдоволення Митним союзом і в Білорусі, яка, здавалося, мала б виграти від вступу туди, бо її економіка дуже залежна від російської (див. стор. 16). Так, у червні 2013 року в країні відбулася низка протестних акцій (включно з одноденним страйком) підприємців, які розпочали збір підписів із вимогою виходу з МC.
Читайте також: Кремль блефує. Залежність економіки України від Митного союзу свідомо перебільшується
Москва намагається обмежувати рух товарів навіть усередині самої цієї організації, як це раніше робила щодо країн, із котрими діяла Угода про вільну торгівлю. Через контрольні служби (як-от Росспоживнагляд) та за допомогою адміністративних процедур вона може заблокувати будь-яке проникнення товарів до себе з території «союзників», що суперечить самій ідеї Митного союзу. Днями з цього приводу знову висловився білоруський президент, який саркастично заявив, що «в Росії ідеолог і торговий представник номер один – це головний санітарний лікар […] Ґєннадій Аніщєнко. Він спеціаліст і з молдавських вин, і з грузинських вод і з нашого м’яса-молока». Зокрема, наприкінці липня цього року той-таки Аніщєнко висловив підозру, що частина китайського товару проникає на територію РФ через Казахстан із маркуванням «Зроблено в Казахстані», а білоруські молочарі завозять до Росії більше молока, ніж виробляють. Мовляв, це продукція, яку транспортують із-за кордону в Білорусь, маркують як випущену там і яка потім з’являється на російському ринку. А далі головний санітар Кремля сказав дуже загадкову фразу: «І тут треба зрозуміти, які механізми ми виставимо». Дієвих важелів впливу на волюнтаризм російської сторони Білорусь і Казахстан, увійшовши до Митного союзу, фактично не дістали. Адже, згідно з договором про Комісію МС від 6 жовтня 2007 року, цей єдиний постійно діючий регулюючий орган Митного союзу приймає рішення двома третинами голосів, що розподілені таким чином: Росія – 57%, Білорусь і Казахстан – по 21,5%. Тобто прийняти рішення, в якому не зацікавлена Москва, Мінськ і Астана не здатні за визначенням.
Читайте також: «Дивна війна» за Митний союз. І за Медведчука?
Таким чином, протиріччя між трьома державами після створення МС не були зняті, Кремль зберіг широкі можливості для розмови з партнерами з позиції сили, нехтування їхніми економічними інтересами та нав’язування своєї волі. Тож закономірно, що невдоволення членством у тій організації і далі поступово наростає. За таких обставин збереження Митного союзу потребує постійного розширення, яке певний час підтримувало б ілюзію його привабливості й перспективності. І в цьому випадку йдеться про ще один важливий мотив для втягування туди за будь-яку ціну України.