І все ж виборчий психоз якщо не сягнув останнім часом свого апогею, то близький до того. Штайнмайєр не втомлюється повторювати мантру про необхідність проведення виборів, терористи озвучують свої вимоги, а в українському інформпросторі дедалі активніше поширюються чутки, що відповідний закон уже розробляється або й розроблений і будь-якої миті може бути внесений до парламенту.
Дія і протидія
Ключовий пункт — горезвісні мінські домовленості, які по факту не є документом юридичної сили, не ратифіковані ВР і відповідно не мають жодних ознак юридичних міжнародних зобов’язань України. Чому така ситуація всіх влаштовує — окреме питання, як і те, чому в нього воліють не заглиблюватися, витаючи десь на рівні недомовок. Хоча, якщо рухатися за прописаним у них сценарієм, усе бачиться більш ніж печально й про це треба не те що говорити, а кричати. Проведення виборів — насправді найганебніший пункт мінських угод. Саме в ньому написано, що початок звільнення окупованих територій здійснюється в перший день після їх проведення. Спочатку вибори на окупованій території, де реальною владою є озброєні бандити, куди точно не повернуться, щоб проголосувати, 1,8 млн біженців і де навіть дуже озброєна місія ОБСЄ, яка прийде на 30 днів, навряд чи зможе гарантувати бодай якусь безпеку тим, хто там досі живе в постійному страху, а вже потім, згідно з угодами, «всеохоплююче політичне врегулювання», що на практиці означає ухвалення низки законів, які передбачають можливість звільнення від кримінального переслідування сепаратистів, цілковите відновлення фінансування Україною цих територій, співпрацю з місцевою бандитською владою, транскордонне співробітництво з РФ, створення місцевої народної міліції, обрання прокурорів і суддів.
Читайте також: Вибори на Донбасі: поділити на нуль
Ну й насамкінець, щоб під усе те підвести хоч якусь основу, прийняття змін до Конституції. Глобально це повна профанація, але наслідком її буде легалізація терористів та їхнього права на місцеву владу. Проте й це ще не кінець. Тільки після всього того «всеохоплюючого політичного врегулювання» відбувається остаточне виведення окупаційних військ. Сказати, що то повний абсурд, — не сказати нічого, і якщо за таким сценарієм піде українська влада, це означатиме цілковиту здачу українських інтересів.
У раді зареєстровано відповідний законопроект № 4719 (його автор — позафракційний Юрій Дерев’янко) про заборону таких виборів, бо, на думку розробників, їх не можна проводити доти, доки ті території окуповані, всі заручники та військовополонені не звільнені й там немає української влади. Хід цікавий, але навряд чи має шанс на успіх. Усе залежатиме від багатьох чинників, але головне — від вищої політичної волі, яка поки що не дуже готова заглиблюватися в конкретику, воліючи тримати інтригу.
«Вибори на окупованих територіях — це реалізація плану Путіна завоювати Україну політичним шляхом, — переконаний Єгор Соболєв («Самопоміч»). — Він не зміг це зробити військовим та, як і російські царі в XVII столітті, перейшов до завоювання політичним шляхом». Сценарій, на думку Соболєва, простий. Через легітимізацію сепаратистів посилити свою п’яту колону в Україні — «у нього й так тут не те що п’ята колона, а, мабуть, п’ять колон політиків, бізнесу, які представляють інтереси Росії», — та влаштувати «те, чого в нас ніколи не було, але про що дуже мріяв Путін — громадянський конфлікт всередині України». «А це означає, що почне литися кров уже тут, між українцями, і тоді Путін заявить Вашингтону та Брюсселю, мовляв, я ж вам казав, українці не можуть жити в мирі, вони не спроможна до самоорганізації держава».
Певна логіка в цьому є, і нагнітання ситуації довкола виборів та, зокрема, навколо ухвалення відповідного закону (тема внесення змін до Конституції скромно замовчується) яскраво це підтверджує. «Я знаю, що про нього постійно говорять із Берліном і Парижем, говорять у парламенті з такими людьми, як Кононенко, — каже Соболєв, — але поки що є повне приховування самого тексту. Закон, як і всі спецоперації, буде внесений у момент, коли спецоперація почнеться. А що місцеві ради, підконтрольні ОБ, на вільній частині Донбасу почали вже приймати звернення з проханням оголосити такі вибори, це означає, що спецоперація ось-ось розпочнеться. У парламенті в Путіна точно є 226 голосів, а через олігархів він може зібрати й більше. Тому ми зараз серйозно говоримо з громадянами про те, що, можливо, покличемо їх прийти до парламенту й не допустити цього рішення. Адже воно завдасть смертельного удару по наших шансах самоорганізуватися в нормальну державу».
Кого саме Соболєв вважає голосами Путіна в парламенті, вирахувати неважко. Йдеться, очевидно, про екс-регіональні олігархічні утворення, такі як Опоблок, «Відродження», «Воля народу», а також частину нардепів, що перебувають у вільному плаванні. Їхня кількість, звісно, менша від озвученої цифри, але, якщо «вища воля» визначиться й буде дано вказівку голосувати, до них можуть приєднатися і бійці-коаліціянти, щоправда, не всі. От хто точно не голосуватиме, то це «Самопоміч», «Батьківщина» та РПЛ. Про це вони вже не раз заявляли й, швидше за все, так і зроблять. НФ теж навряд чи повним складом підтримає ініціативу, принаймні всі представники цієї політсили, з ким доводилося спілкуватися, від такої можливості відхрещуються.
Читайте також: Мінські угоди: пріоритет безпеці чи виборам?
«Я думаю, що вибори можуть відбуватися тільки тоді, коли ми контролюватимемо кордон, — наголосив Микола Княжицький, — хоча мінські угоди кажуть дещо про інше. І тому ми говоримо про поліцейську місію ОБСЄ, яка забезпечила б проведення чесних виборів. Якщо буде хоча б маленький сумнів, що провести їх неможливо, НФ точно не голосуватиме за це. Тому що, хоч би яким був міжнародний тиск, легітимізувати терористів неправильно». Депутат від БПП Олександр Черненко іншої думки. «Прийняття закону та вибори — це різні речі. Тому не треба боятися ухвалення закону. Якщо там будуть прописані всі важливі й ключові для України норми, то я не бачу нічого поганого. Питання в тому, щоб це було справді в парламенті й після серйозної дискусії. Розумію, що це збурить політикум, це буде черговий подразник, але на тому можна починати дискусію. А от проведення виборів можливе лише тоді, коли вони будуть можливими. Я не бачу сьогодні й у найближчій перспективі змоги провести там справжні демократичні вибори».
Пастка для президента
Що цікаво, проти проведення виборів за нинішніх обставин і до виконання певних майже ідентичних умов виступають чи не всі політичні гравці ВР: і патріотично налаштовані, і не дуже. Все, звісно, може змінитися будь-якої миті й маятник може хитнутися куди завгодно, але на сьогодні навіть екс-регіонали в особі опоблоківця Юрія Павленка переконані, що волевиявлення можливе за умови виконання «низки обов’язкових вимог: встановлення кордону (наші прикордонники будуть по всій лінії в Луганській та Донецькій областях, працюватимуть КПП), роззброєння незаконних формувань, присутність міжнародних спостерігачів (у будь-якому форматі, гуманітарної чи поліцейської місії), участь усіх без винятку українських партій та проведення виборів відповідно до виборчого законодавства України з особливостями для цієї території, які потрібно врегулювати спеціальним законом, тому що ця певна особливість буде за будь-яких обставин». Звісно, в ОБ не втомлюються наголошувати, що «єдиний шлях до встановлення миру — це виконання мінських угод усіма учасниками процесу» й «найбільш зацікавленою є Україна, тому вона повинна демонструвати партнерам США та ЄС, опонентам РФ та іншим невизнаним підписантам максимальну динаміку, вести цей процес, а не бути пасивним спостерігачем, який нічого не робить і робить винним іншого», що «затягування з розглядом проекту закону грає на руку опонентам», що «не можна гратися в чорне й біле», «коли взяли на себе зобов’язання, мусимо виконати, очевидно, з максимальним захистом інтересів України» і що «чим успішнішою та динамічнішою буде наша позиція, чим більше буде дискусій щодо конкретних пунктів, тим швидше зблизяться контрточки в парламенті й у межах мінських переговорів», але все це вже лірика.
Читайте також: ОРДІЛО. Випробування 2016-м
Поки що про міфічний закон насправді ніхто нічого в парламенті не знає. Принаймні в очі його не бачили й не читали. Нібито його розробкою займається Руслан Князевич, але все тримається в глибокій таємниці. Чи стане він панацеєю, чи запрацює колись, навіть якщо й буде ухвалений, яке його справжнє призначення та чи слід серйозно ставитися до всіх цих ігор, питання, на яке, мабуть, немає зараз відповіді навіть у самих розробників, натхненників і лобістів. У кожного свій інтерес і своя гра. Микола Княжицький узагалі вважає, що, хоч би яким був закон, «сама Росія ніколи не дозволить там провести вибори за українським законодавством, чесні й справедливі». І в цьому також є логіка. Ідею з поліцейською місією вона вже відфутболила. «Я не бачу, щиро кажучи, виходу із ситуації на Донбасі, окрім кризи чи зміни влади в РФ. Тому що говорити про військовий вихід легко, але небезпечно, говорити про здачу інтересів України немає жодного сенсу, хоча Росія, може, і чинитиме тиск на людей, щоб це сталося».
Колишній очільник Донецької ОДА, а нині нардеп Сергій Тарута, коментуючи можливість ухвалення закону про вибори на окупованих територіях, та й узагалі їх проведення, зазначив, що все це можливо лише за двох умов. По-перше, «якщо буде узгоджений формат чотирьох: Франція, Німеччина, Росія, Україна». «Коли буде остаточна домовленість, бойовики зроблять, як їм скажуть». А по-друге, якщо все ж вдасться домовитися, «президент повинен прийти в парламент і розповісти, які це зобов’язання (що він на себе взяв), до чого вони приведуть, до миру чи конфронтації, чи ми контролюватимемо цю територію. Український парламент тримають у невідомості, він не знає про мінські домовленості, про оперативні відносини, про що там розмовляють і розповідають». Тарута переконаний, що компроміс усе ж доведеться шукати, без цього ніяк. Невирішення проблеми не лише зруйнує Україну, а й загрожуватиме нестабільністю Європі. Тільки ось починати треба не із закону, а з кордону. «Для мене головне, — каже Тарута, знаючи добре всі нюанси, які є з різних сторін, — це контроль кордону. Якщо ми його контролюватимемо, все інше, повірте, дуже швидко зробиться. І якщо буде гарантія контролю кордону, то я готовий голосувати в будь-якому випадку. Будь-яка конструкція, вибори, які вибори, для мене неважливі, для мене важливий контроль кордону».
Навряд чи на Банковій не розуміють складності ситуації, володіючи всім масивом інформації. Навряд чи там вестимуться на вкиди й авантюри, ініційовані Кремлем, на які ведуться суспільство й добра частина політиків. Попікшись на конституційних змінах та отримавши загиблих під парламентом, президент, мабуть, тричі подумає, перш ніж робити різкі ризиковані рухи. Наприклад, вносячи законопроект про вибори на окупованих територіях Донбасу. «Поки немає голосів, він, звісно, не ризикне цього зробити, — каже Альона Шкрум («Батьківщина»), — і навіть коли ризикне, то це має бути серйозне, зважене рішення й ми маємо отримати гарантії від наших партнерів (можливо, усні), що вони дотиснуть Росію, не зменшуватимуть санкції, будуть готові їх збільшувати аж до відлучення її від фінансових міжнародних систем зокрема SWIFT». Президент сам загнав себе в пастку, зайнявши позицію очікування й сидіння на трьох стільцях, вважає Шкрум.
Читайте також: Друге пришестя Ахметова
«Це неможливо. Або війна, або не війна, або торгуємо, або не торгуємо. Не всюди є чорне й біле, але в цьому питанні ми вже дійшли до того, коли перепробували і сіре, і світло-сіре, і темно-сіре. Тож треба визначатися. Якщо він займе державницьку позицію, то ми принаймні зможемо розмовляти. Але коли все в переговорах залишиться як є, з Донбасом як є і ще в Раду кинути закон про вибори, навіть якщо він не вступатиме в дію одразу, то це може дуже збурити українське суспільство. Тут навіть питання не в голосах, а елементарно в тому, що довіри до влади немає і більшість громадян сприймають це як зраду, і я розумію чому».
Насправді вся ця історія дуже нагадує пастку, вибратися з якої стає дедалі важче. Утім, пастка не безнадійна, і Порошенкові як головному її кураторові з українського боку поки що вдається сяк-так балансувати та викручуватися. Тільки це не може тривати вічно. Постійний тиск ззовні й натяки на зменшення чи скасування санкцій проти Росії яскраво те ілюструють. Союзникам байдуже, як розрулиться українська проблема, головне, щоб вона їх перестала турбувати. Вони прекрасно розуміють, що проведення виборів нині насправді неможливе, але «якщо ти, Петю, таке обіцяв, то, будь ласка, виконуй».
Чи є взагалі проблема з виборами на Донбасі, хто її генератор і чому вона останнім часом так активно мусолиться в ЗМІ, якщо навіть дурневі зрозуміло, що жодне вільне волевиявлення в нинішній ситуації на Донбасі не те що неможливе, а й просто абсурдне, зрозуміти неважко. Це ще один етап нав’язаної Кремлем гібридної гри, у яку вдалося втягти не лише українців, а й західних миротворців. Очевидно, міфічний закон уже давно готовий, а що для його реалізації потрібна зміна Конституції, для якої немає потрібних 300 голосів і є небезпека загострення ситуації, то, цілком імовірно, зараз проводиться банальна розвідка боєм, яка має щось продемонструвати або щось підтвердити.
«Порошенко в патовій ситуації, — переконаний нардеп Володимир Парасюк, — тому хоче затягнути цей процес і відтягнути. Його зараз неможливо вирішити ні на яку користь. І це затягування може тривати доти, доки Порошенко захоче сам. Він створює передумови, щоб потім ними маніпулювати. Говорить на три сторони те, що хочуть почути».