Малювання, фотографування чи плетіння з бісеру можуть бути не лише цікавим хобі, а й корисними практиками для нашої психіки. Часто свої підсвідомі почуття та переживання легше виразити за допомогою творчості. Саме тому великої популярності останнім часом набуває терапія мистецтвом, яка не має жодних протипоказань і є універсальним методом психотерапії.
Лікування творчістю
Арт-терапія — форма психотерапії, в основі якої лежить усвідомлення того, що творча діяльність (здебільшого художня) позитивно впливає на психоемоційний стан людини й має певний цілющий ефект, при цьому головним є безпосередньо процес творення, а не кінцевий результат. Сучасна арт-терапія пропонує безліч різноманітних методів, підходів і технік: живопис, графіка, пластик, глина, фотографія, скульптура, різьба, аплікація, інсталяція, вироби з тканини тощо. Спільним для них є те, що за допомогою обраної форми вони передають назовні внутрішні переживання людини. Завдяки такому невербальному вираженню почуттів багато пацієнтів вважає арт-терапію однією з найзручніших форм лікування, оскільки їм не треба одразу озвучувати та конкретизувати свої проблеми.
Читайте також: Володимир Волошин: «Війна змусила українську психологічну науку швидко розвиватися на практиці»
Це відносно нова форма терапії. Виникла вона на початку ХХ століття одночасно в Європі та США. Перші згадки про терапію мистецтвом з’явилися в психіатричній клініці Гайдельберзького університету в Німеччині. Саме тут асистент Ганс Прінцгорн організував незвичайну виставку, яка демонструвала фотографії, зроблені пацієнтами з психічними захворюваннями. На момент, коли Прінцгорн залишав свою посаду асистента в 1921 році, колекція налічувала понад 5 тис. робіт приблизно 450 пацієнтів. У 1922‑му він опублікував свою першу книжку «Художнє мистецтво психічно хворих» («Die Bildnerei der Geisteskranken»). Але, на превеликий жаль, серед його колег-психіатрів відгуку вона майже не знайшла. Термін «арт-терапія» запровадив художник Адріан Гілл для опису власного досвіду роботи з пацієнтами в санаторії, у якому він спочатку лікувався сам, а потім розпочав арт-терапевтичну практику. Паралельно в США Марґарет Наумбурґ та Едіт Крамер наприкінці 1940-х розробили підходи до сучасної арт-терапії. А ще через кілька років Марґарет опублікувала книжку «Психодинамічна арт-терапія» («Dynamically oriented art therapy»), а Едіт Крамер у своїй праці «Мистецтво як терапія з дітьми» («Art as Therapy with Children») описала свій досвід роботи з маленькими пацієнтами.
Як це працює
Лише близько 10% процесів нашого мозку відбувається на так званому концептуальному рівні, решту 90% неможливо передати через вербальну комунікацію. Крім того, конфлікти, блокади або страхи часто абсолютно непомітно стають жертвою механізмів захисту людини й залягають у підсвідомості. Однак, щоб вирішити важкі життєві проблеми, їх потрібно спочатку усвідомити й обговорити. Саме тут і криється особливий потенціал арт-терапії.
На відміну від багатьох терапевтичних підходів арт-терапія не зосереджується на проблемі. За допомогою нових естетичних переживань вона допомагає вирішити несвідомі конфлікти, переглянути й адаптувати моделі поведінки, зміцнити свої ресурси та прийняти нові життєві ситуації, а отже, отримати «альтернативну картину світу». Завдяки цьому наш обмежений погляд на проблему розширюється й відкриває нам нові перспективи та нові рішення.
Незалежно від знань чи мистецьких талантів разом із терапевтом приховані теми можна зробити видимими в підсвідомості. «Невимовне» виражається на малюнку й здатне не лише розкрити символічні конфлікти, страхи чи блокади, а й показати можливі рішення. Крім того, малювання поліпшує настрій та зміцнює впевненість у собі. «Арт-терапія — це неймовірна річ, яка дає змогу відчути себе та свої емоції. Після багатьох років психотерапії я дійшла до висновку, що насправді ми багато чого знаємо. Ми теоретично знаємо, що спорт допомагає схуднути, але це працює лише тоді, коли реально щось робити. З психікою і нашими моделями поведінки так само. Лише від того, що ми щось розуміємо чи усвідомлюємо, наші емоційні переживання не зміняться. Але коли я власними руками в супроводі терапевта «торкаюся», так би мовити, певних проблем, то можу краще зрозуміти пережите, краще відпрацювати теоретичні знання, а отже, повністю «відрефлексувати» певні ситуації», — розповідає Тижню молода арт-терапевтка зі Штутгарта Моніка Ланґе, яка кілька років тому вирішила покинути роботу в рекламному бізнесі й отримати натомість диплом арт-терапевта.
Так, саме диплом. Адже в Німеччині віднедавна арт-терапію можна вивчати у вишах. «Цей фах навіть у нашій країні досі недооцінений, його пропонує лише кілька закладів, але і то вже великий крок у становленні цієї професії», — наголошує Моніка Ланґе. Що ж вивчають майбутні арт-терапевти в німецьких вишах?
Читайте також: Суть страху
Навчання є всеохопним, 50% предметів — психологічні та педагогічні дисципліни, такі як психодинаміка, психологія розвитку, гештальт тера-пія, сімейна терапія, арт-терапія в навчальній та клінічній галузях, решта 50% — мистецтвознавчі дисципліни. Кожному студентові надається власна майстерня, де він може поглибити певні мистецькі техніки. «Час у майстерні я цінувала в навчанні найбільше, — ділиться пані Ланґе, — адже понад 10 років не тримала в руках пензлика, а це таке велике щастя. Взагалі я вирішила змінити професію після того, як одного разу прийшла стомлена з роботи й запитала себе: «А що ти сьогодні зробила важливого? А що зробила цікавого вчора, окрім того, що стукала весь день по клавішах комп’ютера, вигадуючи чергові маркетингові побрехеньки? Вирішила, що хочу присвятити своє життя чомусь справжньому, корисному, що сприятиме розвитку особистості, а не емоційному вигоранню». Навчальною програмою передбачено практичний семестр, упродовж якого студенти працюють як асистенти і мають змогу безпосередньо здобути перший практичний досвід роботи з пацієнтами. «Кваліфікований арт-терапевт дуже відрізняється від арт-терапевта, який відвідав лише якийсь семінар у вихідний день. Це стосується компетенцій, кваліфікації, практичного досвіду. Проблема в тому, що саме поняття «арт-терапевт» законодавчо не захищене в Німеччині, свого роду «сеанси» арт-терапії може проводити кожен», — каже Моніка Ланґе.
Арт-терапія в Україні
В Україні арт-терапія перебуває у стадії становлення. 2003 року в Києві було створено Арт-терапевтичну асоціацію, що об’єднала арт-терапевтичні центри та спеціалістів по всій країні. Як окремого фаху арт-терапії в Україні поки що не існує, проте вона викладається в багатьох університетах окремим курсом для психологів, педагогів та соціальних працівників. Тренінги з підвищення кваліфікації проводить також згадана вище асоціація.
Застосування арт-терапії в Україні також суттєво розширилося. Якщо раніше до неї вдавалися найчастіше в роботі з дітьми, то сьогодні й у різноманітних клінічних цілях. Наприклад, професор Харківського національного медичного університету Володимир Коростій розповідає, що в клініці ХНМУ арт-терапія активно використовується за європейськими протоколами в комплексному лікуванні пацієнтів із неврозами, хронічним болем, психосоматичними розладами.
Але, як і в Німеччині, професія арт-терапевта в Україні досить умовна, не завжди її практикують психологи та спеціалісти. Тому перш ніж звернутися до арт-терапевта, треба ретельно ознайомитися з його професійним досвідом. Адже терапія мистецтвом працює із серйозними речами, тож і вдаватися до неї повинні лише професіонали з відповідними компетенціями та знаннями.
Читайте також: Повернутись з війни за методикою Стена Ґрофа
Сфера застосування
«Це універсальний засіб, який підходить абсолютно всім без винятку. Різноманітні техніки арт-терапії допомагають знайти індивідуальний підхід до кожного. Наприклад, пацієнтів із діагнозом «обсесивно-компульсивний розлад» ми привчаємо не доводити свої роботи до кінця, не дотирати гумкою до дірок, якщо щось не виходить із першого чи другого разу, бачити красу в процесі, а не в ідеальному результаті. Люди з емоційним вигоранням часто обирають акварель, щоб впустити імпровізацію у своє життя; у таких випадках ми радимо також спробувати малювати абстрактні плями. Пацієнтам із діагнозом «шизофренія», навпаки, краще мати справу зі «стабільнішими» за акварель матеріалами, як-от мандали, розмальовки, щоб вони вчилися розрізняти кордони, які в реальному житті часто бувають розмитими. Але кожна людина особлива й потребує індивідуального підходу. Це важливо розуміти», — каже Моніка Ланґе.
Христя Венгринюк, відома в Україні письменниця, видавчиня та художниця, також використовує арт-терапію у своїх заняттях із дітьми-аутистами. «Вони включаються в процес, концентруються, захоплюються, творять і радіють від цього. Ще ніколи не бачила, щоб арт-терапія впливала на людину якось негативно. Коли працюєш із важкою дитиною, дуже важливо зуміти показати, що це справді цікаво, а коли учень це розкусить, то вже не зупинити. Головне, що можу сказати: коли дитина смакує арт-терапією та мистецтвом, вона стає щасливішою і радіснішою. Що, власне, і є метою», — розповідає Христя. А нещодавно в Літературному целанівському центрі в Чернівцях відкрилася виставка однієї картини наставника Христі — юного художника з розладом аутичного спектра Данила Гулька. Такі щирі проекти справді надихають.
Спеціалісти зазначають, що арт-терапія працює там, де інші методи не діють. Ідеться про психологічні травми, як, наприклад, насильство або посттравматичний синдром. Саме тому в США її активно використовують у межах реабілітації військовослужбовців. І це має стати прикладом для України, де сьогодні виникла гостра потреба в запровадженні новітніх реабілітаційних програм як для військових та полонених, так і для їхніх рідних чи людей, евакуйованих із зони бойових дій. Арт-терапія може стати ефективним способом реабілітації, оскільки в процесі малювання людина з посттравматичним синдромом дистанціюється від пережитих психічних травм і може перенести свої переживання у творчість, таким чином знявши напруження.
Читайте також: Станіслав Ґроф: «Людство єдине у суті й розмаїте у формах, тому плекайте власну національну ідентичність»
Точних правил чи інструкцій щодо сеансу арт-терапії немає. У клінічних практиках вони зазвичай відбуваються щотижня в невеликій групі до шести осіб. Арт-терапія досить тривала і в ідеалі передбачає понад 10 сеансів. Спершу учасники проговорюють свої побажання чи власний емоційний стан. Терапевт пропонує вправи або для всієї групи, або для кожного учасника індивідуально. Поки пацієнти працюють над завданням, терапевт лише спостерігає і за потреби підтримує, може давати поради стосовно технік чи матеріалів. Після завершення сеансу учасники за бажання презентують свої роботи. Наприклад, можуть розповісти, як почувалися під час творчого процесу або чому обрали те чи інше зображення або кольори. Часто люди стають відкритішими, коли говорять про свою роботу, ніж коли їм доводиться пояснювати, що відбувається всередині них.
«Ми ніколи не інтерпретуємо намальоване чи зроблене пацієнтами, це неприпустимо. Людина має висловлюватися вільно і не боятися помилок. Ми обговорюємо, запитуємо, чому учасник обрав саме такі фарби, що хотів цим виразити, як почувався після цього. За допомогою правильної комунікації можна знайти підхід до кожного. Коли хтось каже, що не може або не хоче малювати, ми зазвичай пояснюємо, що арт-терапія — це не тільки малювання, творчість не має меж. Арт-терапія використовує різні методики та матеріали. У класичному варіанті малювати можна пензлем, ручкою або навіть руками. Але під час сеансів використовуються також глина, камінь, дерево та багато інших матеріалів. Зазвичай ми проводимо вступні дискусії, на яких знайомимося з пацієнтами, намагаємося зрозуміти їхні інтереси й запропонувати відповідні техніки», — розповідає Моніка Ланґе.
Арт-терапія допомагає сформувати оптимістичний погляд на світ, повірити у власні сили та здібності, зміцнити свою активну життєву позицію. Це потрібно людям, які живуть у суспільстві, де відбуваються динамічні зміни. Отож постає необхідність у формуванні арт-терапії як самостійної професії та її більш фаховому застосуванні в межах профілактичних та реабілітаційних заходів.