Сергій Жадан письменник

Мистецтво не продається!

10 Липня 2009, 00:00

 

Мистецтво в Україні не продається з тієї причини, що його ніхто не купує. Сумнівне за своєю природою державне фінансування мистецьких інституцій та ініціатив в умовах нашої незалежності загалом набрало психоделічних рис. Державні структури, що відповідають у цій країні за культурне дозвілля громадян, не здатні впоратись із поставленим перед ними завданням з причини власного ­аутизму. Насправді всі ці міністерства, управління та комітети, покликані створювати ілюзію повноцінного культурно-мистецького життя, – просто химери. Я давно говорив, що діячів із Міністерства культури потрібно послати кудись на буряки, оскільки не можуть ці люди керувати мистецтвом хоча б тому, що мистецтвом керувати не можна в принципі. Усе, на що вони спроможні, – державні святкування, хорова самодіяльність і скромні відкати на регіональному рівні.
 
Але і це лише півбіди. Приблизно та сама ситуація з приватними фондами. У країні так і не витворили механізмів спонсорської діяльності. Щоразу, коли стикаєшся з тим чи іншим «культурним продуктом», неодмінно постає сакральне запитання: «откуда дровішкі»? Себто хто цього разу виступає в ролі обібраного митцями невдахи? Зазвичай така спів­праця капіталу з прекрасним не переростає в довголітню послідовну діяльність, обмежуючись кількома більш-менш гучними авантюрними проектами. Українські капіталісти не звикли підтримувати мистецтво. Тим більше вітчизняне. Тим більше власним коштом.
 
І тоді за справу беруться політики. Саме вони в межах передвиборчих турів забезпечують таке-сяке існування недогодованого українського шоу-бізнесу. Саме вони є власниками більшості ЗМІ, що висвітлюють дрібні потічки культурного процесу. Саме вони час від часу проголошують рік української книги, прорив української культури в невідоме та інші безнадійні для їхніх рейтингів прожекти. Так чи інакше мистецтво в цій країні має виживати за рахунок міцних нервів і щелеп, держава й приватні фонди можуть забезпечити йому хіба що достойні поминки.
 
І що ж робити художникам із їхнім невгамовним потягом до фінансової стабільності та екзистенційної самореалізації? Здається, що створена піар-відділами міжнародних корпорацій світова фінансова криза має багато чого змінити у свідомості (й підсвідомості) митців-одинаків і цілих творчих колективів. Змінити насамперед ставлення до своєї діяльності як джерела стабільних прибутків.
 
Подібно до солодких дев’яностих, зараз культура стає знову відкритою до неформату. Який сенс гнатися за ілюзорними коштами, коли перед тобою неозоре поле експериментів, на якому ти не можеш розраховувати на допомогу, але можеш і не боятися конкуренції? Конкуренція – поняття ринкове, українська культура – поняття кармічне. Тому, шановні митці, жодних копірайтів, жодних агентів і жодної цензури! Ударимо жовто-блакитним ренесансом по державній культурній політиці та схудлих в умовах кризи арт-менеджерах! Адже відсутність ринку – це відсутність формату як такого. Адже загальна фінансова криза позбавляє тебе інтересу до гаманців співвітчизників. Адже найцікавіші речі з мистецтвом починають відбуватися саме після його смерті.