Зрозуміло, що будь-яка людська реакція на існуючий стан речей не проявляється в абсолютних категоріях, тим паче, якщо мова такі мінливі явища, як література і мистецтво. Усе в цій царині пізнається і проявляється у співставленні одного факту на тлі іншого. Пригадуєте, як починалася боротьба із засиллям ненормативної лексики в літературі на початку 2000-х років? Мабуть, легше згадати, як вона закінчилася, тому що цнотливим целофаном, в яку був загорнутий «Герой нашого часу» Леся Подерв’янського, і стрічкою із закликом «Увага! Ненормативна лексика. Не рекомендується особам до 18 років», все й обійшлося, і далі вже жодне з вітчизняних видавництв не турбувалося через такі дрібниці. Звісно, матюки в художніх текстах – це не пропаганда наркотичної культури у творах сучасних українських авторів, проти якої виступають учасники руху «Cleart», але їхнє спокійне сприйняття читачем з подачі видавництва змушує замислитися над механізмами легітимізації будь-якої «ненормативності» у нашому життя. Адже згадаймо, як саме привчали свого читача видавці «Героя нашого часу». «Ненормативна лексика творів Подерв`янського має глибокі корені в народній традиції, так званих «сороміцьких» та «пияцьких» піснях, – значила анотація до книжки. – П’єси Подерв`янського значно вплинули на розвиток новітньої української літератури, демонструючи нестандартні дійові ситуації і безкомпромісну правду життя».
І до чого б тут, здавалося, тексти Подерв’янського, що являють собою лише пародійний варіант радянського епосу, а також, як роз’яснюють нам видавці, колективне підсвідоме нашого рідного «народного» соціуму? Тим паче, що у даному випадку ми маємо справу з особливим середовищем тусівки, яка виробляє здебільшого мову, а не авторський твір. Але у тому-то й річ, що вже сьогодні молода богема здатна продукувати більш серйозні речі, аніж самі лише мистецькі пози і жести, в яких формувалась естетика субкультури її попередників. Насамперед, давно вийшовши з мистецького підпілля на шпальти офіційних видань, вона має великий вплив на непідготованого, а часом навіть досвідченого читача. «Митці, публічні люди – авторитети для мільйонів дорослих, молодих людей, підлітків і дітей, – значить засновниця руху «Cleart» Марія Козиренко. – Продукуючи книгу, пісню, виставу, картину тощо, ми поширюємо цей вплив далі й глибше, ніж це можливо на рівні «людина-людина». «Cleart» прагне зробити цей вплив чистим від зайвих хімічних домішок, щоб і сьогодні, і в майбутньому було кому творити і було кому цими творами щиро захоплюватися».
Доводити наявність у сьогоднішніх художніх текстах і мистецьких виставках слідів алкогольно-наркотичної культури– цілком марна справа. Будь-хто з читачів може пригадати з десяток книжок, в яких не обійшлося без цих «інгредієнтів», а вже відвідавши виставку сучасного мистецтва глядачеві не важко буває зрозуміти, в якому стані творив її автор. Хай там як, але навіть у ризикованій справі визначення того, чи змінений був стан цієї самої авторської свідомості, іноді нам «допомагають» самі мистці. Які, не криючись, визнають свою причетність до згаданої культури, ба більше того – виступають за легалізацію наркотиків у власних виступах в пресі, у творах, чи просто власній ідентифікації як автора.
Але, знов-таки, маємо повну «відповідність» у художньому житті, коли автор, описуючи згадану субкультуру, несамохіть пропагує її у своїх творах. «Спитав у дівчат з відділу культури, чи вони не пригостять. Мені задули паровоз коштом редакції», – інформує герой найновішого роману Любка Дереша «Голова Якова». І згадується при цьому, що не так давно саме «мистецтво», тобто «творчий процес» з обов’язковим «натхненням» донедавна був єдиним наркотиком, яким автор послуговувався у своїх щоденній роботі. Він описував те, чого не вистачало йому в реальності, мріяв, вигадував, надихаючись власною уявою, не збуреною «технічними» подразниками. Що сьогодні залишається прихильникам такого «чистого мистецтва», поцікавитеся ви? Не так вже й багато, але й чимало, якщо згадаємо, що розпочинати доводиться із себе. «Як долучитися до «Cleart»?», – питається його засновниця, і подає цілком прості поради тому, хто згоден практично дотримуватися вищезгаданих положень руху за мистецтво без алкоголю і наркотиків:
– за можливості й доречності виголошувати у вільній формі вищенаведені положення «нового чистого мистецтва» під час проведення мистецьких акцій, виступаючи у ЗМІ тощо;
– розміщувати символ «Cleart» на вашій продукції або роздатковому матеріалі, пов’язаному з нею (на обкладинці вашої книги, диску, афіші, флаєрі, запрошенні на виставку, на вашому сайті тощо);
– і це все; хоча ви можете робити будь-що задля поширення ідеї «Cleart», на те ви й творчі люди 🙂
Варто зазначити, що вже три художні виставки – у Харкові та Львові пройшли під девізом руху «Cleart», а також дві книжки побачили світ з логотипом «Чистого мистецтва». Їхні авторки (Марія Козиренко, Надія Кушнір і Ольга Роляк) об’єднані суто практичною метою – показати, що їхнє мистецтво існує без будь-якого допінгу. А ваше, друзі?