«Гриби ще не стали відчуженим товаром: вони — продукт свободи збирачів» (Цзин. Гриб наприкінці світу)
«Гриб наприкінці світу. Про можливість життя на руїнах капіталізму» (The Mushroom at the End of the World: On the Possibility of Life in Capitalist Ruins, 2015) — чергова, вже четверта книга (в перекладі Ярослави Стріхи з передмовою Бориса Філоненка) харківського видавництва ist publishing у серії міждисциплінарних досліджень про війну та культуру (warning books). Авторка книги, китайсько-американська антропологиня Анна Льовенгаупт Цзин (Anna Lowenhaupt Tsing), описує й аналізує глобалізовані товарні ланцюги грибів мацутаке.
«Кажуть, перше живе створіння, що пробилося у понівеченому ландшафті після того, як атомна бомба знищила Хіросіму 1945 року, — це гриб мацутаке» (Цзин. Гриб наприкінці світу).
Гриб мацутаке відомий ще під назвою «сосновий гриб», адже росте поруч із соснами. Його також називають «королем японських грибів», бо він має насичений грибний аромат. Вважається, що це єдиний японський гриб, який росте тільки в природних умовах і не піддається розведенню у теплицях. Цзин пише так: «мацутаке проростають посеред понівечених краєвидів»; «мацутаке — дикі гриби, що ростуть в лісах, які зазнали втручання людини»; «гриби будують світи і формують довкілля для себе та інших». Ці гриби, як щури, єноти чи таргани, мають здатність зносити екологічні проблеми, спричинені людьми. Мацутаке також є одним із найдорожчих грибів у світі після трюфелів. За пів кілограма мацутаке віддають понад 1000 доларів США, а деякі різновиди мацутаке можуть коштувати навіть більш як 2000 доларів за 500 грамів.
Книга «Гриб наприкінці світу» отримала численні нагороди, зокрема Премію Віктора Тернера в галузі етнографічного письма 2016 року від Товариства гуманістичної антропології та Книжкову премію Грегорі Бейтсона 2016 року від Товариства культурної антропології. Книга також була названа найкращою книгою 2015 року за версією журналів Kirkus Reviews та Times Higher Education.
«Ця книжка — не критика мрій про модернізацію і прогрес, на яких ґрунтувалася візія стабільності у XX столітті: посмертний розтин цих мрій провело вже багато аналітиків. Натомість я звертаюся до нового виклику для уяви — як нам жити без опори, яка колись дарувала нам як спільноті певність, ніби ми знаємо куди прямуємо?» (Цзин. Гриб наприкінці світу)
Книга розповідає не лише про гриби. «Мацутаке — вони як люди…» — пише Цзин. Книга написана на перетині екології, капіталізму та здатності створювати спільноти і співпрацювати в епоху, позначену економічним колапсом і погіршенням стану довкілля. В основі книги, як уже йшлося вище, — історія цінних і коштовних грибів мацутаке, які часто зустрічаються в лісах Тихоокеанського північного заходу. Ці гриби не лише є джерелом доходу для багатьох мешканців сільських громад, але й слугують лінзою для вивчення ширших наслідків людського існування на Землі. Авторка звертається до зазначених тем не лише з метою критики капіталізму, але й щоб спростувати уявлення про корисність єдиної, «унітарної критики» капіталізму, утверджуючи натомість важливість різноманітних і непередбачуваних відповідей на виклики цієї економічної системи. Цзин пише, що «щоб зрозуміти капіталізм (а не лише його альтернативи)… ми не можемо залишатися всередині логіки капіталістів; нам потрібне етнографічне бачення, щоб побачити економічне розмаїття, завдяки якому стає можливим нагромадження». Щоб зрозуміти, як має функціонувати суспільство, треба спуститися під землю, де існують соціальні відносини грибів і рослин. Під землею можна побачити те, що ми називаємо «містом», де всі організми працюють разом. «Люди, сосни, гриби створюють середовища існування водночас для себе і для інших: це багатовидові світи». Асамбляж як зібрання з відкритою структурою є найкращим описом того, як різні способи життя не просто збираються в одне «ціле», але і створюються. Авторка пропонує відмовитися від ритмів прогресу (бо «прогрес втратив сенс»), щоб спостерігати «за поліфонічними асамбляжами й індустріальними процесами».
«Асамбляжі не можуть сховатися від капіталу й держави: це місця, де можна спостерігати за функціонуванням політичної економіки. Якщо капіталізм не має телеології, потрібно простежити, що врешті зайдеться до купи» (Цзин. Гриб наприкінці світу)
Цзин розповідає про мандри для пошуку грибів із метою дослідження невизначеності й прекарності, де остання позначає нестабільний спосіб життя і роботи без довгострокових гарантій і надійного заробітку, особливо у стосунку до розповсюдження «нестандартної» зайнятості в неоліберальну епоху. «Збирацтво — це не праця і навіть не робота», — зазначає вона. Збирати гриби — «це пошук», де не виконується робота, а випробовується везіння. Грибники, наголошує авторка, «прокладають шлях до лісової свободи через лабіринт відмінностей». Цзин пише про некероване життя грибів, що «стає справжнім даром і провідником, коли контрольований світ, який ми вважаємо своєю власністю, розпадається». В її описі процесу життя юрмляться японська естетика й екологічна історія, міжнародні відносини та капіталістичні торгові практики.
«У цій книжці продемонстровано, як можна вивчати капіталізм без такої зашореності, поєднуючи глибоку увагу до світу в усій його прекарності з питанням того, як накопичують багатства. Якого вигляду може набути капіталізм, якщо відмовитися від апріорного припущення про неминучість прогресу? Капіталізм може бути латковим: накопичення багатства можливе завдяки тому, що капітал привласнює цінності, породжені нерегламентованими латками» (Цзин. Гриб наприкінці світу)
В книзі «Гриб наприкінці світу» мацутаке використовується як фокусна точка для дослідження того, що Цзин описує як кінець капіталістичного прогресу, спричинений екологічною деградацією та економічною нестабільністю, які поширюються у XXI столітті. У книзі Цзин іде стежками збирачів, які шукають мацутаке по всьому світові, за торговцями, які купують і продають його, і за японськими споживачами, які особливо цінують його, здебільшого як подарунок. Але книга — не так про збиральництво і реалізацію грибів, як про заклик мислити інакше, а саме, суголосно грибам. Форма грибів змінюється протягом усього їх життя. Вона також змінюється відповідно до зустрічей і довкілля. Гриби співіснують із різними видами дерев. «Люди, як гриби», — пише Цзин — мають бути здатними до трансформації. Але найголовніше, що авторка допомагає розібратися в капіталізмі за допомогою теорії, яка наголошує на «ефемерних асамбляжах і різноскерованих історіях». Ті, хто хоче вміти виживати і жити на руїнах, мають подолати дезорієнтацію, облаштувати життя в довкіллі, ушкодженому людиною, і навчитися цієї «неструктурованої множинності у цій некристалізованій плутанині». Цзин закликає до переосмислення: «капіталісти, які хочуть нагромаджувати врятовані після катастрофи уламки, зверніть увагу на це».