Нещодавно на одному з КПВВ, де кожного дня перетинають лінію фронту по декілька тисяч осіб, я стала свідком події, яка спочатку нагадувала анекдот. Жінка під час проходження контролю в працівника фіскальної служби дуже активно жестикулювала, але мовчки, й рухами показувала, як використовується той чи інший прилад, які вона придбала та везла додому. Хтось у черзі припустив, що в неї проблеми зі слухом чи мовленням, але жінка несподівано відповіла звичайними словами: «А як мені йому ще пояснити, бо вони ж, американці натовські, нашої мови не розуміють». З’ясувалося, що вона чула з телевізійних новин на російському каналі про чергові спільні навчання, які проходили на той час в Україні, тож вирішила, що раз ці самі «натовські американці» вже тут, то обов’язково вони й перевіряють, чи не везе вона заборонену праску або ж два годинники.
Це далеко не вперше, коли доводиться чути від мешканців тимчасово окупованих територій «новини» про наявність іноземних військових на українському боці фронту. Тож на переконання багатьох, в Україні давно вже перебуває іноземна місія. І популярне запитання «Навіщо ти на наш Донбас приїхав», яке полюбляють дуже щиро вигукувати задля влаштування скандалу деякі ідейні «новороси», інколи в їхньому розумінні стосується не тільки жителів інших регіонів України, а й інших країн. Звичайно, неважко зрозуміти, звідкіля береться інформація, бо від самого початку війни російські та підконтрольні їм медіа на окупованих територіях активно мусують тему найманців. Навіть коли ще не обговорювалася можливість введення миротворців, з’являлися «свідки», які в прифронтових шпиталях у звільнених містах бачили «солдат африканської зовнішності», у ролі яких зазвичай виступали запилені танкісти чи артилеристи, яких привозили прямо з передової. Це зручно, бо тримає народ у напруженні та виправдовує відсутність власних перемог: мовляв, важко воювати аматорам із професіоналами.
Іноземними вояками досі лякають, натякаючи, що саме їхня присутність в українському війську не дає «народному апалчєнію» дійти до Києва чи Львова. І відповідно, саме вони стануть рушійною силою, якщо почнеться наступ на Донецьк та Луганськ. Тому офіційне введення миротворчого контингенту з іноземцями в складі для тих, хто перебуває під впливом пропаганди окупанта, буде мати вигляд виключно загрози, погіршення становища мирного населення, ескалації конфлікту. А взагалі, по той бік фронту «миротворцями» дуже часто називають тих, кого ми вже котрий рік звемо окупантами. Коли вони вже прийшли, то в чому ж сенс вводити інших, «неправильних» миротворців, — багатьом незрозуміло. Але після того, як питання розміщення «блакитних шоломів» почало обговорюватися на вищих рівнях з участю Росії, з’явилася нова «методичка» про можливість розташування таких військ уздовж лінії фронту та обов’язкової присутності російських військовиків у складі контингенту. У примітивному тлумаченні це звучить так: «Нехай Україна забере своїх солдатів до Києва, а замість них стоятимуть миротворці». Однак про відведення військ іншої сторони не йдеться, «бо це ж місцеві жителі, куди ж нам іти».
Читайте також: Анатолій Петренко: «З військового погляду Україна готова до запровадження миротворчої місії ООН на Донбасі»
Невеличке опитування, яке було проведене автором у соцмережах, виявило дуже різне, інколи діаметрально протилежне ставлення до цього питання. У дослідженні взяло участь 67 респондентів, серед яких 39 мешканців вільних територій Донеччини й Луганщини, 6 осіб, що мешкають на окупованій частині, 18 — переселенців (двоє з них емігрували в іншу країну), 5 чиновників, 39 активістів і навіть один респондент, який назвав себе «сепаратистом». Виявилося, що одна з найпоширеніших тез, які нині можна почути від тих, хто живе в гармонії з владою окупанта, що присутність миротворчих військ має обмежуватися виключно територією воєнних дій і не поширюватися на інші частини регіону. Ті, що на окупованій території відчувають себе заручниками, з приходом миротворчої місії сподіваються на появу хоч якоїсь законності. І теж, але вже з жалем, кажуть про ймовірний варіант із росіянами в складі й про те, що це може дати надію на припинення бойових дій задля початку перемовин із вирішення конфлікту. Хоча є й такі, які впевнені: хоч у цьому російська пропаганда має рацію, бо саме миротворці звільнять їх та візьмуть під контроль кордон із РФ.
Ще ширший спектр думок у тих, хто перебуває на звільненій території Донецької та Луганської областей, а також тих, хто був змушений переїхати в інші регіони через окупацію. І хоча майже всі оцінюють перспективу надання допомоги у формі миротворчих сил загалом позитивно (тут відчутний вплив інших інформаційних джерел), вони по-різному бачать довгостроковий результат такого рішення. По-перше, більшість надіється хоча б на мінімум — припинення активних бойових дій чи, принаймні, належне фіксування порушень під ретельним наглядом миротворців. «Сподіваюся, це допоможе зменшити кількість утрат, припинити вогонь. Війна не повинна тривати роками без зрушення вперед, це треба стабілізувати та вирішувати інакше. Миротворчий контингент для цього й існує, там є спеціальні, давно напрацьовані програми», — вважає Катерина, волонтерка, що мешкає на території вільної Донеччини. Зменшення втрат серед бійців, безпека для мирного населення, стабілізація економічного становища країни загалом і поява нових робочих місць в прифронтових населених пунктах для обслуговування місії зокрема. «На даний час це дуже потрібно, бо в нас ще немає міцної армії для визволення окупованих територій», — вважає Олександр Скрипник із Бахмута, визначаючи миротворчі сили як суттєву військову підтримку українським Збройним Силам.
Більш оптимістичні мріють про те, що міжнародні сили візьмуть під контроль кордон з окупантами, припиниться потік зброї та найманців і війна зійде нанівець. «Не буде обстрілів, російські терористи повернуться в РФ, ополченці також утечуть або десь заляжуть на дно. Місцеві патріоти допоможуть виявити схованки зброї, почнеться процес розмінування. Відновляться соцвиплати, запрацюють державні органи влади… І все буде Україна!», — запевняє Алла Омельченко, волонтерка з Костянтинівки. Однак є й протилежний варіант: люди вважають, що введення миротворців знизить градус конфлікту, зробить його «замороженим», а після цього Україна вже не зможе претендувати на повернення територій, бо саме в припиненні кровопролиття та активних дій ворогуючих сторін і полягає сенс стабілізації. «Введуть миротворців — прощавай, Донбас, — вважає волонтер із Часового Яру Євген Ткачов. — Хоча, буде менше смертей, але лінія фронту залишиться незмінною». Звичайно, є й такі, хто взагалі вважає недоцільним чи безглуздим уведення міжнародної місії. Одні — тому, що впевнені: звільнення територій від окупантів справа виключно громадян України, сподіватися на допомогу міжнародних місій так само наївно, як і вірити в неупередженість, наприклад, спостерігачів з ОБСЄ. Другі ж вважають, що закінчення війни треба пов’язувати з подоланням внутрішніх конфліктів, знищенням корупції та пострадянського менталітету, а не втручанням іноземних військових. Не обходиться й без традиційної «зради»: деякі активісти побоюються, що миротворці стануть просто приватною армією наших олігархів.
Але в цьому багатоголоссі несподівано вимальовується закономірність, котра об’єднує всі категорії: більша частина не вірить, що миротворчий контингент з’явиться найближчим часом. Тобто про рік чи два можна навіть і не думати як про реальні плани та перспективи. Наприклад, В’ячеслав Верховський, переселенець, що нині живе в Бердянську, вважає, що нічого не зміниться, «тому що Росія зробить все, щоб миротворці не зайшли». І багато хто з ним згоден, бо переконані, що послабити її позиції так швидко світові не вдасться. Інші впевнені, що для створення окремої місії міжнародній спільноті потрібно значно більше часу для прибуття на територію іншої країни, ніж російським «миротворцям». Тому чекати на вирішення всіх бюрократичних питань нам ще довго. Хтось запевняє, що поки при владі олігархи, таку місію до нас і не надішлють. Але більшість просто не вірить у те, що обіцянки такої допомоги суттєво відрізняються від постійного «занепокоєння» з боку світової спільноти. Тому воліють розраховувати тільки на свої сили й не сприймати миротворців як чарівників, котрі здатні кардинально розрадити конфлікт. «Останніми роками багато добрих ініціатив, на рушійну силу яких я розраховувала, як мінімум не привели ні до чого. Може, хоч заборонену зброю рашисти використовувати припинять…», — вважає переселенка з Горлівки Ганна Кречкіна.
Навіщо нам миротворці.
Ми попросили 67 респондентів відповісти на три питання:
1. Як ви взагалі ставитеся до введення миротворців в зону конфлікту?
2. Чи вірите в те, що це відбудеться найближчим часом?
3. На ваш погляд, що та як зміниться на лінії фронту після введення?
Максим Потапчук, переселенець, активіст, м. Краматорськ
1. Схвалюю це рішення.
2. Вірю!
3. Введення миротворчих сил у зону бойових дій примусить або мотивує Росію припинити військовий наступ на мирне населення України, заблокує канали постачання зброї з РФ. Результатом буде звільнення окупованих територій на Сході від російського військового контингенту.
Сергій Винник, чиновник ВЦА, м. Торецьк
1. Підтримую. Особливо якщо вони будуть введені на всю окуповану територію двох областей.
2. Тільки в середньостроковій перспективі.
3. Російські війська будуть змушені покинути територію двох областей. Закінчиться гаряча фаза. Поступово буде реалізовано план реінтеграції.
Інна, м. Донецьк
1. Ставлюся скоріше позитивно.
2. Зовсім не вірю, що це можливо в найближчий час.
3. Сподіваюся, що масштаби воєнних дій зменшаться, відповідно, знизиться кількість жертв з обох боків. І буде більше порядку.
А., «сепаратист», м. Донецьк
1. Дивлячись, у якому форматі. Якщо вдасться якось розвести ворогуючі сторони на лінії фронту, то позитивно. Якщо мова йде про введення збройних сил у Донецьк чи Луганськ — негативно.
2. Не вірю.
3. В ідеалі, після розведення сторін на лінії фронту повинні перестати гинути люди. Але це — в ідеалі…
А., студент, переселенець, м. Київ
1. Неоднозначно. Є дуже великий ризик заморожування конфлікту в стані, що існує, із фактичним фіксуванням «республік» ще на десятки років.
2. Ні. Такі питання вирішуються системно та упродовж років. Швидко можуть бути введені тільки російські «миротворці», усі міжнародні місії готуються обережно та довго.
3. Ситуація із миротворчими силами, які контролюють кордон, зупиняють злочини, роззброюють бойовиків, — неможлива. Росія цього не допустить, лякаючи світових лідерів банальним убивством таких миротворців руками власних маріонеток. Тому якщо й будуть миротворці, то, як і всі перемир’я, міжнародні місії ОБСЄ, вони зменшать можливості української армії, натомість майже нічого не змінять для протилежної сторони.
Олена Андрєєва, активістка, м. Бахмут
1. Я взагалі не вірю в їхню результативність: як можна боротися з наслідками, не нейтралізуючи причин проблеми?
2. Не думаю про це взагалі, бо щодня стикаюся з метастазами пострадянської мафіозної корупції на всіх рівнях. Краще б світ ввів санкції проти українських олігархів, війна б сама по собі розсмокталася б.
3. Навіть не знаю! Який сенс лікувати перекисом водню метастази, якщо пухлина прогресує?!
Н., переселенець, м. Львів
1. Позитивно, але щоб це були миротворчі сили ООН і не було представників з Росії (бо вона зацікавлена ворожа сторона).
2. На жаль, ні.
3. Припиняться провокації та активні бойові дії, поступово конфлікт загасне й настане можливість мирних домовленостей.
Олександр, волонтер, переселенець
1. Важко сказати однозначно. Я думаю, якщо введуть миротворчі війська, то головним завданням має бути припинення війни якомога швидше. І головне — припинення загибелі мирного населення по обидва боки лінії зіткнення, поступове повернення до нормального життя.
2. Ні.
3. Я думаю, якщо люди побачать, що миротворчі сили справді сприяють нормалізації ситуації, то ці дії отримають позитивні відгуки від населення. Бажано, щоб на пунктах пропуску (якщо такі залишаться) до всіх нас ставилися б із дотриманням прав людей, без зневаги, зуміли налагодити нормальний діалог. Тоді такі відносини посприяють швидшій нормалізації життя.
К., переселенець, м. Київ
1. Позитивно. Посилення міжнародного втручання — на користь Донбасу: допоможе збалансувати диспропорційно сильний вплив Росії.
2. Найближчі півроку — ні, але цього треба домагатися.
3. Залежатиме від формату місії та повноважень. Ідеальний варіант — замінити росіян на кордоні, це дасть змогу ліквідувати пухлину зсередини.
Володимир, переселенець
1. Загалом позитивно, але деталі мають значення.
2. Радше ні.
3. Принаймні офіційно фіксуватимуться всі акти вогню з того боку, що піде в «скарбничку» доказів на суді, який колись відбудеться. Можливо, вдасться краще організувати місця перетину лінії розмежування: менше корупції, більше дотримання правил і процедур. В ідеалі — відновлення зруйнованих мостів, якоїсь інфраструктури в сірій зоні. Можливо, пришвидшиться розмінування небезпечних у цьому плані прифронтових територій.
Юлія, волонтер, м. Торецьк
1. Введення третьої, нейтральної сторони може позитивно вплинути на вирішення конфлікту. Без цього він може затягнутися на ще триваліший час.
2. Ні.
3. Якщо ввести тільки по лінії фронту, то конфлікт може заморозитися, проте хоча б поменшає бойових сутичок. Для вирішення ж потрібне розташування миротворців по лінії кордону з РФ без можливості пропускати вантажі та громадян РФ: без постачання зброї, боєприпасів та ГСМ, а також людського ресурсу «апалчєніє» поступово зійде нанівець. Але це ідеальний сценарій, якому заважатимуть політичні ігри та людський фактор разом із корупцією. І ще, не варто ідеалізувати миротворців, адже вони по суті звичайні люди та звичайні військові, які можуть коїти злочини, в тому числі проти мирного населення.
«Бахмутянин»
1. Негативно. Вважаю, Україна має сама вирішувати це питання.
2. Не вірю. Позиції Києва та Кремля є протилежними.
3. Крім українських військових гинутимуть іще й миротворці.