Візьмемо окремий приклад і вийдемо від нього на широке узагальнення. Переможна хода революції відкрила Україні брами «Межигір’я» та інших прихистків супервитратної вульгарності. Побачене вражає, хоча розмах і стиль життя нещодавніх хазяїв країни, в принципі, не були таємницею. На кухнях і в соцмережах ще задовго до лютневого повстання лунали заклики перетворити те ж «Межигір’я» на лікарню, дитячий санаторій тощо. Спраглі справедливості громадяни радо вітали такі пропозиції.
Але чи можливо це в реальності? Відомий «теледоктор» Євген Комаровський днями вщент розбив ідею лікарні на базі президентського палацу. Там зовсім не та інфраструктура, та й структура в цілому. З тих же причин украй складно, а то й неможливо розмістити в маєтках Януковича (Клименка, Захарченка, Пшонки) державні установи чи іноземні посольства. Тим паче, усі ці маєтки розташовані подалі від ділового центру столиці, тоді як установи й посольства вимагають зворотнього.
До речі, останній факт нагадує нам, що, на відміну від «Межигір’я», чи не всі інші маєтки вчорашніх стовпів режиму формально знаходяться таки на державній землі, лише «орендованій». І юридично їхнє повернення в державну власність дуже ускладнене. Звичайно, якщо не користуватися революційною доцільністю. Але чи готові будуть нею скористатися «стовпи» режиму нового? Адже нерідко по сусідству знаходяться іїхні власні нескромні хатинки.
Можна, звісно, експропріювати все і всіх. З моральної точки зору – навіть потрібно. Та, на жаль, тут виникає нове коло проблем. Наприклад, перетворення маєтку на санаторій в принципі можливе – це широко практикувалося ранньою радянською владою. Та все ж такий процес вимагає великих вкладень праці й капіталу. Мало того, великих вкладень потребує навіть просте утримання всього цього майна. Адже якщо воно буде націоналізоване (що з «Межигір’ям» уже сталось), то ляже на плечі бюджету. І це не маленький тягар.
Тут ми приходимо до найпростішого рішення, яке теж раді вітати спраглі за справедливістю громадяни: «продати все за чесною ціною!» Продати з аукціону вже легендарний «золотий батон», меблі, самі будівлі й землю під ними… Але, як і чимало простих рішень, це не може бути реалізованим.
Легко повернути державі згаданий батон – якщо він справді зі щирого золота чи хоч би іншого цінного металу. Але хто купить не менш легендарні портьєри за 80 тис. євро? Арабський шейх? Арабські шейхи полюбляють ексклюзив. Український олігарх? Це «не по поняттях». Якась міжнародна компанія? Не смішіть мене. Дорогоцінні портьєри, меблі, техніка тощо – це не успішно перепродана в 2005 році «Криворіжсталь». Вони нікому на планеті не потрібні.
І це ще далеко не головне. Хто і як купить ті ж сотні й сотні гектарів? Знов-таки, жоден іноземець сьогодні, та й завтра, на таке капіталовкладення просто не наважиться. З подібними проблемами стикнулася влада Грузії після «Революції троянд». Конфісковані у вчорашніх олігархів землі та маєтки ніхто не купував! У кінцевому рахунку конфіскації вдарили по самих революціонерах. Архітектор реформи силових органів і права рука президента Саакашвілі Вано Мерабішвілі, котрий нещодавно отримав 5 років тюрми, був, зокрема, звинувачений і в тому, що захопив у своє користування одну з таких дач (у селі Кваріаті), яку просто не було кому продати…
Не забуваймо, що сама поява в Україні маєтків і латифундій, усіх цих «Межигір’їв» та «Сухолуч», стала можливою лише завдяки масштабній корупції, котра дозволяла представникам влади за безцінь отримувати у фактичну власність прибережні, лісові, сільськогосподарські, рекреаційні, які завгодно угіддя. Якби ці угіддя продавалися по реальній ціні, це призвело б не до наповнення бюджету, як гадають мрійники. Навпаки, ніхто б нічого не купував.
Понад те, таким же шляхом створено і всі українські капітали. Хіба ми не знаємо, що мільярди вітчизняних олігархів «зароблені» лише за рахунок держави, яка надавала можливість, скажімо, отримувати наддешеві кокс, електроенергію чи газ тим, хто потім вигравав на різниці між дешевою сировиною й відносно дорогою продукцією?
Ось так ми приходимо від дрібного до загального. Адже українська економіка працює не так всупереч, як завдяки корупції. Корупція – як мастило в цьому механізмі. Цей механізм потворний і довго не витримає, але якщо злити з нього мастило, він розлетиться на друзки або завмре просто зараз.
При цьому робити щось таки все одно доведеться. Але важливо розуміти, що простих рішень більше не існує. Народне повстання – справа вкрай важка, але по-своєму проста. Тут немає принципової різниці із захпленням окремого маєтку. Натомість побудова нової країни – це і вкрай важко, і вкрай складно. Все одно, що все-таки взяти й перебудувати захоплений маєток хоч би на санаторій, коли вже не на онкоцентр.