Зрештою, нині клуб офіційно називається Муніципальний клуб «Миколаїв». На сьогодні це – команда, котра бореться в кращому разі за середину турнірної таблиці у першій лізі. Причому до сезону 2011/2012, вона, можна сказати, насилу виживала у другій лізі.
Гра мільйонів на одній із найбільших суднобудівельних верфей відома ще з часів царської Росії, позаяк з’явилася вона на цих теренах у 90-ті роки ХІХ сторіччя. З часом на портових пустках почали проводити футбольні поєдинки. Команди з іноземних кораблів спочатку влаштовували ігри між собою, а відтак влилися і місцеві спортсмени. Найвідоміші з преси тих часів були «Техніки», «Зебра», Миколаївський спортивний клуб, «Діагор», «Російський сокіл», «Уніон». Поступово формувалася миколаївська футбольна ліга, а команди входили до складу Всеросійського футбольного союзу.
Офіційний старт офіційної команди
1920 року на Чорноморському суднобудівному заводі офіційно була організована футбольна команда «Уніон». Саме вона і стала родоначальницею майбутньої міської команди з футболу. Остаточно колектив сформувався в середині 1925 року й дістав нову назву – «Металіст». Уже наступного року збірна міста виграла в однієї з найпотужніших команд того часу в Радянському Союзі – ленінградського «Харчовика». А 1928 року миколаївці на домашньому матчі здобули перемогу з рахунком 6:3 у збірної Москви.
"Уніон" 1920 р.
Першу гру міжнародного рівня на своєму полі футболісти провели восени 1928-го з фінською командою «ТУЛ». Тоді робітники перемогли з рахунком 3:1.
Читайте також: Феномен закарпатського футболу
Чемпіонати й Кубки СРСР
1936 року була схвалена постанова «Про фізкультурну роботу профспілок», відповідно до якої розпочалося формування всесоюзних добровільних спортивних товариств при профспілках. Невдовзі миколаївська команда стала називатися «Суднобудівельник».
Вже наступного, 1937-го, Всесоюзний комітет зі справ фізкультури та спорту включив заводську команду до розіграшу першості СРСР у групі «Д». Надалі команда корабелів брала участь у першості країни у класі «Б». З 1939 по 1940 рік, з 1946 та з 1957 по 1965 роки «Суднобудівельник» зіграв 16 сезонів. За цей час гравці провели 452 матчі. Найуспішнішим для миколаївців був 1960 рік. Посівши перше місце у своїй групі, команда поступилася запорізькому «Металургові» в обох зустрічах та виборола собі друге місце в чемпіонаті України.
Наприкінці 1950-х років міська команда знову змінює свою назву, оскільки її береться курирувати інший суднобудівельний завод. У 1958 та 1959 роках знову «Авангард» посідає третю сходинку в зональних змаганнях класу «Б».
Корабели в першій лізі
1966 року клуб отримав право грати в другій групі класу «А». За перші два сезони «Суднобудівельник» не лише повернув собі колишню назву, а й посів 15-те і 12-те місця відповідно.
Успішно виступила команда міста корабелів у розіграші Кубку СРСР 1969 року. Вигравши зустрічі у команд «Будівельник» (Полтава), СКА (Київ), «Металург» (Запоріжжя), «Торпедо» (Кутаїсі), «Рубин» (Казань) та у чвертьфіналі у московського «Торпедо», вийшла у півфінал, де і програла з рахунком 0:2 майбутнім переможцям – львівським «Карпатам». Тоді подейкували, що миколаївці так святкували свою перемогу над попереднім суперником – клубом «Торпедо», що не всі гравці встигли оговтатися від тривалого алкогольного сп’яніння. Що, зрештою, і стало головною причиною втоми корабелів у грі зі львівською командою та головною причиною поразки.
"суднобудівельник" після матчу з "Карпатами" 1968 р.
1970-ті та 1980-ті роки
Нова реорганізація всесоюзних змагань – і «Суднобудівельник» потрапляє до другої ліги. І вже у перші роки змагань команда зарекомендувала себе як один із лідерів української зони. У 1971 році виборола друге місце, у 1972-му – четверте, а в 1973-му – третє місце.
1974 року виступ «Суднобудівельника» став ледь не тріумфальним. За чотири тури до фінішу, після нічийного результату в Херсоні, миколаївці достроково посіли першу сходинку в шостій зоні другої ліги першості СРСР. Безпрограшна серія складалася з 35 матчів.
У перехідному турнірі за вихід у першу лігу Миколаїв посів шосту сходинку, відтак – четверту. На жаль, ще одна спроба підвищити рейтинг у класі виявилася марною.
Чемпіони 1974 р.
Відтак корабели опинилися в середині турнірної таблиці. Після цього чергових медалей довелося чекати майже 10 років.
Новий підйом миколаївців відбувся на початку 1980-х років. У 1980 та 1981 роках «Суднобудівельник» двічі ставав п’ятим. А 1984-го та 1985-го завойовує бронзові медалі. Однак у другій половині 1980-х корабели знову опиняються в середині турнірної таблиці, оскільки з команди пішли кілька сильних гравців.
Зрештою, сезон 1986-го команда завершила на 12-й сходинці, 1987-го – на 17-й, а 1988-го – на 10-й, 1989-го – знову опустилася до 17-ї сходинки.
Повернутися до футбольної еліти миколаївці змогли лише 1990 року. Тоді «Суднобудівельник» посів друге місце в турнірі та здобув путівку до буферної зони другої ліги. Останній турнір всесоюзних змагань миколаївські футболісти завершили на 15-му місці.
Нова історія старої команди
Новітня історія миколаївського футболу розпочинається 1992 року, від часу проведення першого чемпіонату у незалежній Україні. Команда знову-таки дістає нову назву – «Евіс», оскільки її спонсором віднині є місцева швацька фабрика з однойменною назвою. Суднобудівельний завод вже почав потроху розвалюватися, тож про фінансування футболу вже й мови не могло і бути.
Клуб «Евіс» одразу потрапив до першої ліги. Однак сезон був не дуже й успішним, тож результат не надто тішив – передостання сходинка й виліт. З першою лігою відразу справи не пішли вгору. Спочатку була сьома сходинка, але вже в сезоні з 1993 по 1994 роки – друга. Путівку до вищої ліги завоювали у тяжкій боротьбі.
Утім, як свідчать закони футболу, і цей випадок не став винятком, у вищій лізі «Евіс» знову-таки посів одне з останніх місць турнірної таблиці.
Восени 1994 року швацька фабрика припинила фінансування клубу. Тож команда знову змінює назву, віднині – це спортивний клуб «Миколаїв». І просувається він лише до 13-ї сходинки. За підсумками сезону 1995/1996 року команда виборює собі місце в першій лізі. Наступний сезон завершується сьомою сходинкою. За цей час клуб змінює кількох тренерів. Останній з них А. Заяєва просто таки підіймає команду, котра знову демонструє добру гру й уже 1998 року «Миколаїв» виборює перше місце у вищій лізі. З таким результатом відбулося і повернення корабелів до класу найсильніших.
"Миколаїв" 1998
Залаштункові переплетіння миколаївського футболу призводять до відставки тренера. Й черговий сезон вищої ліги пройшов майже непомітно для команди в сенсі перемог. СК «Миколаїв» здобув перемогу всього-на-всього у двох матчах. Знову розпочинаються якісь непорозуміння з тренерами. А чемпіонат 1999/2000 року завершився для миколаївців у першій лізі шостою сходинкою.
Читайте також: Гра, яку в нас вкрали
Нові назви у новому сторіччі
Починаючи від сезону 2000/2001 року команда має назву футбольний клуб «Миколаїв». В цьому футбольному сезоні вона потрапила на четверте місце. Подальші сезони були для корабелів дедалі гіршими й гіршими. Команда продовжувала спускатися у турнірній таблиці. Підсумком був виліт до другої ліги після сезону 2007/2008 року.
Пізніше «Миколаїв» був виключений зі складу ПФЛ та знятий зі змагань сезону 2008/2009. Однак в середині липня 2008-го відбулося бюро ПФЛ, на якому був розглянутий лист міського голови Миколаєва Володимира Чайки про повернення вже муніципальному футбольному клубові «Миколаїв» статусу професійного. Бюро ПФЛ задовольнило це прохання. Миколаївці повернулися до другої ліги.
Тож сезон 2008/2009 завершився для корабелів 11-ю сходинкою. Повернутися до першої ліги з першої спроби не вдалося. Таким самим був і наступний сезон.
Після 20-го туру сезону 2010/2011 Миколаїв вийшов у одноосібні лідери, тож команда дістала шанс повернутися до першої ліги. І не проґавила його, посівши перше місце у групі «А», тим самим забезпечивши собі повернення до першої ліги з третьої спроби. Миколаївські вболівальники, а тим більше професіонали, що були безпосередньо пов’язані з миколаївським футболом, неохоче зізнаються, що після повернення до першої ліги головним завданням команди було не вилетіти з неї ж. Місія виявилася майже нездійсненною, оскільки наприкінці останнього туру, корабели посідали 16-ту сходинку. Проте матч на життя вони виграли – тож і залишилися у першій лізі. Фактично завдання на сезон було виконано.
Утім, якою ціною? Постійний брак грошей, постійна зміна гравців у міжсезоння, невизначеність з фінансуванням – все це змушує замислитися навіть найзатятіших уболівальників команди, чи не доведеться їм уже в наступному сезоні вкотре повернення до нижчої ліги.