Початок другоїї каденції міського голови Миколаєва відбувся майже за тим самим сценарієм що й у 2015-му. За три місяці – тільки одна «робоча» сесія. Щоправда цього разу частина заступників мера з числа «варягів» представляють ближчі міста області, а не далекі Чернівці та Київ як було в першу каденцію. Віталій Луков – перший заступник – з Вознесенська, Анатолій Петров – з Баштанки. Проте знову незрозуміло, чому саме вони опинились в міськвиконкомі, програвши власні вибори в області. Структура виконкому, яка створена понад 10 років тому під геть іншого голову, майже незмінна.
Якщо казати про опозицію, то роль головної медійної персони там вийшов депутат від ОПЗЖ Максим Невінчанний. Він з кожного приводу критикує міського голову і постійно артикулює бажання ностальгуючих за «радянським світом». Проте серед депутатського корпусу є й інші діячі, які зможуть вибудувати системну опозиційну роботу проти голови. Розподіл депутатських комісій без участі ОПЗЖ – ситуативна перемога мера. Однак є ризик, що як тільки «не так» поділять бюджет – почнеться активна фаза спротиву. Відомий екс-нардеп Артем Ільюк, який очолює тепер фракцію ОПЗЖ в раді, вміє вичікувати свій шанс на політичний удар.
Читайте також: Фасади, тролейбус, залізниця. Як голова Луганщини хоче сподобатися мешканцям області
Суттєво посилилась вага управлінських рішень голів районних в місті адміністрацій. Голів призначив Сєнкевич самостійно. Інгульську адміністрацію очолила депутат, голова мерської фракції “Пропозиція” Ганна Ременнікова з підприємців, а Центральну – її однопартієць Олександр Береза. Віктор Дмітрук з Заводської та Олександр Цуканов з Корабельної перепризначені з минулої каденції. Їхня головна мета зараз – гарно прибирати території. Й треба визнати – місто трохи причепурилось. Однак є низка застарілих проблем, наприклад, стихійні сміттєзвалища, які утворюються взимку. Їх не прибрати трьома лопатами й самоскидом.
Розвиток по старій схемі
Під час виборчої кампанії мер «нарізав» кілька завдань. Вони, ніби з давньої копірки, залишилися з минулих років. Першу скрипку за проєктами розвитку зараз виконує голова ОДА і за сумісництвом міський депутат від «Слуги народу» Віталій Кім. Він і найвеличніший прапор бажає підняти на щоглу за 28 млн гривень, і старий недобудований крейсер в музей хоче перетворити. Також із колегами з сусідніх областей меморандум про «нерозбиття доріг зерновозами» підписує. Водночас найболючіші гуманітарні питання не вирішуються.
Наприклад, у місті в умовах пандемії COVID-19 катастрофічно не вистачає лікарів. Однак у Сєнкевича немає відповідного заступника, який би системно займався заповненням лікарських вакансій. У попередні роки в Миколаєві працював лише медичний коледж, а профільних вишів не було. Чорноморський державний університет проліцензував підготовку медиків, але застряг на облаштуванні базової лікарні. У центрі міста майже 30 років стирчить довгобуд поліклініки, яку в університеті й запропонували перетворити на студентську лікарню, яка потрібна за умовами ліцензії для підготовки лікарів. Це відбулося ще за прем'єрства Юлії Тимошенко. Депутатам треба було це рішення «освятити», а виконкому підготувати папери й втілити. Проте питання не вирішили. Це приклад «анемії» влади в місті, коли йдеться про серйозні проєкти. Апарат різних департаментів й голови навчились роками не робити різких рухів.
Читайте також: Запас міцності. Реакція Маріуполя на нові мовні норми
Ще один приклад. Половина шкіл у місті – не комплектні. Це склалось ще в середині 2000-х, коли далася взнаки демографічна яма кінця 1990-х. В школах на 700 дітей навчалось 200. Газове «лобі» не бажало втрачати тисячі квадратних метрів, які треба було опалювати взимку. 20 років ці будівлі й гріли, бо газ контрактували й закуповували за бюджетні гроші. Дітей і вчителів ставало все менше. Тепер, після освітньої реформи, постала потреба профілювати старшу школу. Ліцеїв вирішили в управлінні освіти залишити лише 20. У підсумку деякі мікрорайони міста залишаться без «повної» шкільної послуги. Однак ніякої серйозної комунікації, пояснення цього питання з мешканцями міста не відбулося. Натомість, два рази на тиждень власними «відосиками» мер Сєнкевич комунікує з мешканцями фейсбуку та ютубу. Що-що, а кон'юнктуру Олександр Федорович вловлює. Водночас голова ОДА по старій традиції збирає журналістів у карантин очно, добре хоч у великому вестибюлі, де всі санітарні норми витримуються.
Головне, що можна констатувати після 100 днів міської влади після виборів: нічого нового не очікується. Спостерігається все та ж тягомотина у стосунках з депутатами, коли відбувається банальна торгівля бажаннями різних політичних зграй. «Енергомодернізація» житлового фонду, як та годівниця переходить від вчорашніх представників влади, до нинішніх. Застарілі проблеми міста – передусім соціальні та гуманітарні, а профільним заступником призначають сільського вчителя, який залишився без посади в районній раді. Відсутність натяку на громадський діалог. Навіть вибори в громадську раду при виконкомі перенесли на «після карантину», хоча цей дорадчий орган особливо нікому не заважав своїми порадами. На національному порталі відкритих даних по розпоряднику «Миколаївська міська рада» станом на початок березня навіть не завантажили жодного набору даних. Разом із тим – купа кримінальних проваджень по керівниках різних департаментів, які освоюють левову частку міського бюджету.
Читайте також: Розбрат в ОПЗЖ та бійка на першому засіданні райради. Боротьба за вплив на Луганщину після виборів не згасає
Робота над великими проектами підмінена повсякденним піаром. І той не завжди має успіх. Цього року змінили правила згадування очільників міста в будівлі мері. Років 20 відмічали на пам’ятних табличках тільки мерів часів незалежності, а тепер з'явились прізвища голів з початку цивільного керування містом. За виключенням тих, які очолювали місто в час німецької окупації. Керівник міського культурного департаменту Юрій Любаров заявив, що йому неприємно «згадувати прізвища тих хто співпрацював з ворогом».
У той самий час депутатка від партії Шарія самочинно організувала виконання муралу з обличчям своєї лідерки на п’ятиповерховому фасаді в центрі міста. За іронією долі, перше фото ще на початку малювання того шаржу виклав у соцмережі саме Любаров. Потім заявив, що не знав про політичний підтекст.