За інформацією керівника поліції Донецької області, у Торецьку загинуло двоє чоловіків, намагаючись вичистити колодязь від бруду. Причина смерті — отруєння метаном. Чи не є це вже «першими дзвіночками»: може, метан із закритих шахт сусідньої Горлівки вже шукає вихід у місцевих колодязях?
— Ні, думаю, саме в цьому випадку зв’язку немає. Хоча розумію, чому виникають подібні страхи. У шахті «Північна», що розташована в Торецьку, підвищена метанова небезпека та природна газоносність вугільних пластів, тож ми навіть розглядаємо це крило як потенційно сприятливе для видобутку природного газу. Тому щодо метанового експорту з Горлівки — це не зовсім наукове припущення. Подібне явище традиційне для такого міста, як Торецьк.
Чи знаєте ви, що зараз відбувається з підземними водами на території, що не контролюється Україною?
— Ще у 2015 році ми майже неофіційно отримували для аналізу й узагальнення інформацію з шахт, що залишилися по той бік лінії фронту. Минулого року ми щось дізналися тільки частково, наприклад звістку щодо підтоплень, тому більш-менш мали уявлення про процеси, що там відбуваються. Але в цьому році з того боку ми не отримуємо навіть інсайдерської інформації, бо робітники там під суворою забороною надавати будь-які цифри. Наразі ми можемо тільки моделювати якісь процеси, але дістати підтвердження чи досліджувати їх на тих територіях не маємо можливості. Втім, якщо зараз навіть формально підрахувати рівень підземних вод після затоплення горлівських шахт, то він уже більший, ніж рівень підземних вод у Торецьку. Тому від знищення шахт страждатиме не тільки Горлівка чи Єнакієве, природний баланс порушиться на великій території.
Читайте також: Мирні мешканці: сам на сам з війною
Чим реально може загрожувати відсутність системи контролю за цими процесами?
— Головне, що зараз порушена система державного всебічного контролю за процесами, які супроводжують видобуток вугілля. Ще з 1935 року в кожному звіті про розвідку вугілля обов’язково включали гідрологічні дослідження. Вже через рік на Донбасі закінчилася топографічна зйомка, яку ми вважаємо своєрідним нівеліром, бо вона відбулася до масштабного освоєння надр Донбасу. Тому ми завжди можемо порівняти та змоделювати найрадикальніші зміни, до яких призводить видобуток вугілля. Навіть під час окупації німцями такі дослідження не припинялися, залишалися спеціальні люди, щоб слідкувати за гідрологічними процесами.
Близько 10 років тому ми провели масштабний моніторинг підземних вод у головній антикліналі Донбасу, макіївські колеги вивчали метанову безпеку, а УкрНДМІ — вплив на будівлі, інфраструктуру. Тоді робили різні проекти щодо спостереження та мінімізації метанової безпеки. Дві останні структури залишилися на окупованій території, тому повноцінний зв’язок з науковцями втрачено. Зараз ми виконуємо моніторинг тільки на державному рівні щодо загального непорушення водного режиму, спостерігаємо за фоновим природним рівнем підземних вод. Але через відсутність державного фінансування ми зовсім не виконуємо контролю на обласному рівні: обстеження в межах населених пунктів не оплачується вже не один рік. А зараз подекуди не можемо це робити й на локальному рівні, бо не маємо доступу до підприємств, що залишилися на неконтрольованій території. А вивчення підземних вод — це система набагато складніша, ніж, наприклад, вимірювання викидів в атмосферу. Якщо на початковому етапі не відслідковувати зміни, то потім щось виправити буде вже неможливо. Це можна порівняти з отруєнням людського організму, коли отруту дуже важко вивести, якщо вона потрапила в кров й усі органи хворого. Наприклад, коли раніше закрили одну тільки шахту «Кочегарка», до тієї місцевості багато років була прикута увага науковців і практиків, бо спостерігалися значні зміни, які призводили до підтоплення будівель, зсувів ґрунту, метанової небезпеки. А зараз маємо великий обсяг спонтанної «мокрої консервації» кількох шахт у різних містах без жодного спостереження. Це вкрай небезпечно.
Які найімовірніші ризики?
— Якщо казати точно, то підземні води не затоплюють території, вони займають своє історичне місце, історичний рівень, як було до втручання людини. Тобто якісь процеси ми можемо прогнозувати, маючи старі дослідження. Але видобуток вугілля вже змінив підземні структури, тому загрозою стає некероване проникнення підземних вод по всій території Донбасу. Там, де розташовані затоплені шахти, цей локальний процес буде набагато інтенсивнішим через особливості рельєфу («ефект сполучених посудин»), великі обсяги виробітку, масштабні тріщини. Вода переміщуватиметься швидше, заповнюватиме порожнини, таким чином виштовхуючи метан через різні отвори у ґрунті: піщаник, розломи породи, межі шахтних виробітків. А розміщення там будівель — пряма небезпека. Найстрашніше, що цей процес некерований, тому вгадати, де саме та коли ми отримаємо зсув ґрунту, буревій чи потужний гідроудар, фактично неможливо. Прогнозувати, як поводитимуться некеровані ґрунтові води під час потужних обстрілів ще важче: можна отримати гідроудар, який зсередини спроможний розрізати все, навіть металоконструкції.
Якими ви бачите послідовні кроки для запобігання катастрофі?
— Зараз нам надійшло прохання надати змістовну інформацію для тристоронньої групи в Мінську щодо екологічного, зокрема й гідрологічного, стану територій, де відбуваються закриття шахт. Але на цьому етапі ми можемо тільки моделювати або намагатися отримати інформацію з неофіційних джерел. Тому я запропонував би міжнародним організаціям створити групи моніторингу, які мали б доступ до шахт на неконтрольованій території. Можливо, із залученням українських спеціалістів, що багато років досліджували й аналізували цю проблематику. Також вважаю за доцільне вимагати повного припинення будь-якого видобутку на шахтах, де почали процес консервації, бо це небезпечно, й обов’язкового обладнання кожної шахти, що була затоплена, відповідною технікою для спостереження за процесами консервації.
Читайте також: Вода розбрату. Як сьогодні працює система водопостачання на Донбасі
А чи не відмовилися ви від ідеї видобування газу після істерії з газом сланцевих товщ?
— Я гадаю, що сама ситуація спроби організації видобутку газу компанією Shell — явище позитивне для України. Бо ми стали думати про власний газ різної глибини залягання як про реальну перспективу, отримали можливість дослідити це питання. Але для подальшого розвитку теми потрібні глибші дослідження, зміна в законодавстві щодо надр. Втім, зараз уже дивлюся на «сланцеві» події чотирирічної давності з іншого боку: не як геолог, а як економіст. Тепер я розумію, що ми потрапили у велику інформаційну аферу, у якій власники компанії отримали чималі прибутки від підвищення ціни на свої акції через оприлюднення планів на збільшення території видобутку. Шум, що під час цього відбувався, усім був на руку, бо акції мали зростати, навіть якщо б не було жодної успішної свердловини. Як і трапилося: через воєнні дії компанія відмовилася від видобутку. Хоча, можливо, щось би і вийшло, але навряд чи це було б у тому обсязі, який очікували в Shell. А Росія, як завжди, тримала руку на пульсі: вона скористалася ситуацією для спроби керування великою масою людей на Донбасі. Так, це була своєрідна генеральна репетиція сепаратистського руху. Я виступав щодо газу на масових зборах у Слов’янську, де протест був організований майже так, як потім ми бачили навесні 2014 року. Тому чітко відчував атмосферу, агресію, бачив виконавців організованих протестів.
Війна поставила перед багатьма нові вимоги. Чи доводиться вам працювати в небезпечних умовах?
— Так, я був кілька разів в Авдіївці, ми готували план розробки десяти бюветів, щоб забезпечити місцевих мешканців резервною водою. Тому що там набурено багато свердловин, але води немає або вона дуже неякісна, бо робили дірки навмання. Ми вивчали кожен горизонт, робили для кожної свердловини паспорт, бо завдання складне: там чотири види різних геологічних зон, що ускладнюється ще й техногенним впливом коксохімічного заводу. Під час війни я став із розумінням ставитися до того, що владі доводиться вибирати між стратегічними питаннями й екстреною допомогою, бо зараз такі часи.
——————————-
Микола Жикаляк — народився 1952 року на Івано-Франківщині. Закінчив Львівський державний університет за фахом інженер-геолог. доктор економічних наук, кандидат геологічних наук, керівник Державного регіонального геологічного підприємства «Донецькгеологія». Живе та працює в місті Бахмут, Донецька область.