У лютому має відбутися засідання Ради асоціації Україна — ЄС. Із чим Київ виходить на ці переговори та які має щодо них сподівання?
— Ми вже вдруге починаємо рік такою подією, цього разу вона вийшла фактично приуроченою до п’ятиліття торгівельної частини угоди з ЄС. Засідання заплановане доволі амбітне, до того ж воно буде не віртуальним, а фізичним — саме тому його перенесли з грудня на лютий. Це засідання Ради асоціації стане продовженням саміту, що відбувся торік 6 жовтня. Настав час, коли ми чітко мусимо зафіксувати питання майбутньої економічної інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС. Сподіваюся, це буде одним із важливих елементів зустрічі. Також маємо обов’язково визначити конкретні часові рамки запуску всеохопного огляду досягнення цілей Угоди про асоціацію. За її умовами, через п’ять років після набрання чинності ми маємо право переглядати деякі положення Угоди.
Здебільшого йтиметься про додатки, що не вимагатимуть додаткової ратифікації, та про співпрацю в галузі енергоносіїв, а також ми маємо амбітні плани щодо цифрової економіки. Ідеться не лише про цифрові підписи, до яких ми вже серйозно підходимо, а й узагалі про сумісництво цифрових ринків, про усунення роумінгу між нашими державами. Нам приємно буде говорити з партнерами з ЄС про перше засідання кібер-діалогу Україна — ЄС у 2021 році. Незважаючи на те, що нас завжди чули й використовували наш досвід у протидії гібридним загрозам, а з робочою групою зі стратегічних комунікацій Єврокомісії ми співпрацюємо з перших днів агресії з боку Російської Федерації, дуже важливо, що наразі наша співпраця з ЄС у сфері кібербезпеки виходить на новий рівень. Також у рамках Ради асоціації буде підписано низку угод.
Чи плануєте обговорювати питання вакцинації від COVID-19?
— Це заплановано. Євросоюз від самого початку зайняв проактивну позицію не лише щодо власних громадян, а й щодо партнерів. Ми мали дуже інтенсивні контакти з комісаром із питань врегулювання кризових ситуацій паном Янезом Ленарчичом, нас долучили до роботи Комітету ЄС з питань безпеки здоров’я. В онлайновому режимі через нашого представника ми відстежували, як здійснюється боротьба з COVID-19 у державах-членах, і безпосередньо інформували колег із ЄС про те, що відбувається в нас. Станом на зараз ми разом із нашими європейськими колегами говоримо про можливість також через когось із партнерів отримати вакцину, насамперед для найвразливіших верств населення: для лікарів і старших людей. Також було безліч інших контактів — від президента до міністра транспорту. Активно працювали віцепрем’єрка з питань євроатлантичної інтеграції, міністр торгівлі, міністр закордонних справ… Отже, до Ради асоціації ми готові. Усе інше — технічні моменти. Ми сподіваємося на серйозну розмову про протидію російській агресії, зокрема про обмежувальні заходи Євросоюзу. Також говоритимемо про важливі інфраструктурні проекти. Кажучи про приїзд голови уряду з командою міністрів, мушу нагадати, що нам багато потрібно робити саме домашньої роботи. Європейський Союз демонструє готовність поглибити співпрацю. Найскладніше — зміна ментальності й успішні реформи вдома.
Читайте також: Курт Волкер: «Росія проводить воєнну операцію на Донбасі»
Уточніть, будь ласка: Україна готується закупити не лише китайську вакцину проти коронавірусної хвороби, а й західну?
— Так. Ми тримаємо контакт з усіма виробниками вакцин у світі. Залишаються часові, бюрократичні й логістичні питання. Така вакцина вимагає серйозних заходів безпеки і щодо перевезення, і щодо зберігання. У кожному окремому випадку йдеться про укладення угоди між урядом і розробником вакцини. Євросоюз є лише переговорником-посередником, насамперед у питанні прийнятної ціни, себто такої самої, як платитимуть країни-члени. Ми як держава, яка не є членом ЄС, не можемо отримувати вакцину напряму з квоти Євросоюзу. Насамперед ЄС має напрацювати механізм, що дасть змогу підтримати найближчих держав-партнерів. Україна — у пріоритеті. Другий елемент: має знайтися країна, яка зробить для нас закупівлю. Можливо, це буде одна із сусідніх держав, яка завжди багато допомагає Україні в усіх питаннях. А також є домашня робота, що полягає в наших гарантіях безпечного перевезення та сертифікації. Цим питанням приділяють багато уваги. Після того, як виробник вакцини отримає від нас відповідні гарантії про доставку й використання, буде здійснено поставку. В уряді над цим працює відповідна робоча група.
Російське лобі у Брюсселі дуже активне. Чи вдається українській дипломатії ефективно протидіяти лобістам Кремля?
— Можу відповісти так: цей елемент присутній. Витрачаються страшенні гроші на те, щоб завадити Україні спільно з Європейським Союзом реалізовувати ту політику, яку від самого початку, з 2014 року, застосовували для стримування російської агресії. Що я маю на увазі? Насамперед п’ять основних принципів, зафіксованих у відносинах ЄС із Росією, один із яких — посилення резистентності до російської загрози. Другий напрям — політика санкцій, яку ЄС здійснює щодо Росії внаслідок незаконної окупації Криму й агресії на Сході. Нині Європейський Союз є й залишається нашим постійним партнером у боротьбі з дезінформацією та зміцненні кібербезпеки. Я не скажу, що немає спроб нашого північного сусіда вплинути на ЄС, щоб змінити цю політику. Вони є. Але Євросоюз і далі демонструє відданість принципам міжнародного права. Ви знаєте, що наприкінці минулого року було накладено додаткові санкції на осіб, причетних до побудови Керченського мосту. Ми дуже задоволені тим, що ЄС, попри непрості умови праці, зміг розробити два санкційні режими, пов’язані з порушенням прав людини й кіберзлочинністю. Ми тримаємо тісний контакт із європейськими партнерами щодо всіх цих процесів.
Перша заступниця міністра Еміне Джапарова активно просуває нашу ініціативу зі створення Кримської платформи, і ми також докладемо всіх зусиль для внесення причетних до порушень прав людини в Криму до нового санкційного механізму ЄС. Цю тему також обговорюватимуть на Раді асоціації. Як бачимо, ситуація з поверненням Навального до Росії демонструє: у поведінці господаря Кремля мало що змінюється. Водночас ЄС залишається не лише нашим надійним економічним партнером, а й серйозним гравцем у політиці невизнання спроби анексії Криму Росією. Питання українського півострова справді постійно перебуває на порядку денному в ЄС. Лише торік Євросоюз оприлюднив 14 заяв через порушення міжнародного права та прав людини у Криму. Фактично, це реакція на кожне порушення. Якщо говорити про Донбас, то на гуманітарну допомогу, боротьбу з наслідками COVID-19 і на підтримку наших громадян Євросоюз виділив €23 млн. Підтвердженням єдності країн ЄС щодо боротьби проти російської агресії є також той факт, що всі держави-члени торік у грудні підтримали резолюцію ГА ООН щодо ситуації з правами людини в Криму.
Франція спробувала, але не змогла закрити через суд фейкове представництво «ДНР», що має статус локальної громадської організації. Чи виникала така проблема в Бельгії?
— Варто пам’ятати, що санкційне питання було й залишається політикою кожної держави-члена. Ми з 2014 року працюємо зі Страткомом. Це підрозділ Єврокомісії, що спеціалізується на протидії дезінформації, досліджує ситуацію не лише в державах-членах, а й у партнерів. Ми бачили безліч спроб, посилаючись на пандемію, домогтися послаблень для Російської Федерації під тим приводом, що РФ також бореться з COVID-19. Уміють наші сусіди говорити, що їх там немає! Проте нам вдалося зупинити відкриття в Брюсселі «Представництва Криму». Немає, напевне, місяця, щоб не було спроб під будь-яким приводом домогтися де-факто визнати спробу анексії Криму й незаконної адміністрації півострова. Здавалося б, таке приємне й на перший погляд безборонне створення школи російського балету в Брюсселі чи відкриття пушкінських гуртків… Зрозуміло, звідки на це йдуть кошти й на що саме: на формування політики «іх там нєт» та «Крим наш». Нашій дипломатичній команді доводиться, як і в будь-якій країні, працювати на випередження, роз’яснювати ситуацію, залишаючись у рамках закону, на відміну від того, як діє наш опонент. А закон тут такий: щодо будь-якої нової громадської організації, допоки там немає таблички про офіційне представництво, у правоохоронних органів, скажімо, Бельгії немає підстав діяти. Ми мусимо шукати механізми й аргументи, щоб довести, що це — для прикриття незаконної діяльності.
Читайте також: Олександр Литвиненко: «У Росії не розуміють, що український націоналізм переміг»
Якими є підсумки роботи Угоди про асоціацію з ЄС?
— Ми задоволені масивом тієї співпраці, що зараз відбувається, але також працюємо над тим, що можна було б оновити в 2021 році. Чому? Бо переговори щодо Угоди про асоціацію завершилися в 2009 році й деякі її положення вже не відповідають нинішнім реаліям. Також ми задоволені тим, що Європейський Союз після набуття чинності угоди про ПВЗВТ став нашим основним торговельним партнером із сегментом у понад 40%. Торік показники дещо знизилися — з різними відсотками за різними позиціями, але все одно ЄС залишається нашим потужним партнером. Ми, звичайно, можемо говорити, що за дев’ять місяців минулого року в нашій зовнішній торгівлі з Євросоюзом ми мали вищі показники, ніж у той самий період 2015-го. Прогрес є.
Чи змінилася структура українського експорту до ЄС за останні п’ять років?
— Звичайно. Насамперед у нас зростає кількість компаній, які експортують до ЄС. Якщо в 2014-му, після підписання угоди, їх було 10 002, то у 2019 році стало вже 14 545. Це дуже важливо для розуміння ментальності і виробника, і бізнес-агента. Щоб потрапити на європейський ринок, треба докласти багато зусиль і пройти всі відповідні процедури, відповідати високим стандартам якості. Мене дуже потішило, що недавно наш торговельний представник заявив, що наразі вже 266 українських підприємств отримали статус уповноваженого експортера. Що це означає? Що їм не потрібні додаткові бюрократичні процедури й оформлення сертифікату EUR.1. Це вже, так би мовити, визнані бізнес-партнери, які впевнено почуваються на ринку Євросоюзу. Варто також зазначити, що в нас постійно зростає кількість сільськогосподарських підприємств, умови виробництва продукції на яких відповідають вимогам ЄС. У 2014 році 185 сільськогосподарських українських підприємств мали право експортувати продукцію на територію Євросоюзу, а у 2020 році їх уже стало 362. П’ять років повноцінної роботи зони вільної торгівлі дають свої результати. Що стосується безпосередньо нашого експорту групи товарів, то сама структура плюс-мінус залишилася незмінною.
Це чорні метали, зернові, електричні машини, устаткування, руди і шлаки. Але деякі зміни є. Частка чорних металів і зернових дещо знизилася. Натомість частка електричних машин та устаткування, жирів та олій зросла. Важливо розуміти, що дуже важливою є позитивна динаміка нашої торгівлі. Ми спостерігаємо також позитивну динаміку використання тарифних квот. Торік українські експортери використовували 31 із 40 тарифних квот. Дуже приємно відзначити, що 11 квот, зокрема на такі товари, як мед, ячмінь, пшениця, оброблені томати, м’ясо птиці, яйця, цукор, було повністю вичерпано. І це переважно органічна продукція. У сільському господарстві ми починаємо позиціонувати себе як країна, яка вміє виготовляти біологічно чистий продукт. Ми також готові зробити свій внесок до Зеленої угоди ЄС. Ми одразу заявили про своє бажання долучитися до цієї ініціативи, й важливо, що ми чи не вперше йтимемо в ногу з ЄС. У рамках Ради асоціації ми теж обговорюватимемо цю тему. Секторальна співпраця та максимальне зближення зі стандартами ЄС є важливим складником нашої євроінтеграції.
Читайте також: Браян Вітомор: Путін поводиться так, ніби надворі 1815 рік
Що відбувається, коли квоту перевищено? Якось змінюються умови, мита, податки?
— Якщо ми вичерпуємо квоту, то надалі імпорт до ЄС підпадатиме під загальний режим імпорту. Важливо інше: коли наша продукція потрапляє на ринок, це означає, що вона краща за ту, яку пропонують наші сусіди. Ми перемагаємо в конкуренції. Наприкінці року мені було приємно отримати смс від колеги з Європейської комісії, який, власне, займався підготовкою Угоди про асоціацію. Він надіслав мені фото з трьох різних магазинів, де продавали продукцію різних виробників меду, на яких було зазначено «bio made in Ukraine». Отже, угода про вільну торгівлю діє. Нам, українцям, такі дрібнички гріють душу, бо ще п’ять років тому про це годі було й мріяти.
Яка нині ситуація з безвізом? Лунає чимало спекуляцій про те, нібито його збираються призупинити, якщо не скасувати. Що відбувається насправді?
— Думаю, ви добре пам’ятаєте: для того, щоб отримати безвіз, ми всі важко працювали й мусили виконати близько 140 вимог. Торік у липні ЄС опублікував третю доповідь щодо оцінки виконання вимог візової лібералізації, яка продемонструвала, що ми загалом виконали всі зобов’язання, які на себе взяли, і далі відповідаємо критеріям, необхідним для виконання безвізового режиму з Євросоюзом.
У контексті сумновідомого рішення Конституційного Суду важливо розуміти одне: Україні, щоб успішно розбудувати демократичну державу й упоратися з викликами, що виникли через незаконну окупацію та агресію на Сході, потрібно продовжувати реформи. Нам потрібні ефективні та якісні інституції на всіх рівнях. Щоб бути успішними й перемогти ворога на своїй території, необхідні дієві реформи. Як доводить практика будь-якої демократичної країни, судова гілка влади має бути незалежною та професійною. Повернуся у цьому контексті до питання про безвіз. Так, в останню хвилину вдалося збалансувати ситуацію, була оперативна реакція від президента й уряду. Є також висновок Венеціанської комісії Ради Європи, до якого ми мусимо дуже серйозно поставитись і прийти до спільного знаменника в цій ситуації. Питання зміни ментальності, зокрема в царині судової влади — непростий процес. Але ніхто не казав, що буде легко. Якщо підсумувати, то декларуванню бути й безвізу бути. Це — одна з важливих сторінок української історії та історії відносин України та ЄС.
Деякі ваші колеги — українські дипломати — кажуть, що Brexit дає Україні нові можливості. Чи поділяєте ви таке бачення?
— Початкова фаза Brexit, як і, до речі, завершення переговорів про безвіз, припали на початок моєї діяльності в Брюсселі. Тоді якраз розпочалися голосування й розмови про вихід. Станом на сьогодні Євросоюз і Велика Британія знайшли нарешті можливість ухвалити відповідну угоду. Ми зі свого боку, як завжди, професійно шукаємо правильний підхід до ситуації. Лондон залишається для України важливим стратегічним безпековим партнером, а з підписанням Угоди про політичне співробітництво, вільну торгівлю та стратегічне партнерство між Україною та Великою Британією сподіваюся, що наші відносини вийдуть на новий рівень. Пам’ятаємо, що Велика Британія незмінно підтримує Україну в боротьбі проти російського агресора. Ця країна на собі відчула, що означає політика застосування злочинних дій російських спецслужб на своїй території.
Вона залишається важливим лідером у боротьбі за безпеку на євроатлантичному просторі. Ми вважаємо, що угода, підписана між нашими державами торік у жовтні, виведе нас на новий стратегічний рівень відносин. Не лише в безпековому вимірі, а й у торгівлі. Нині частка українського експорту до Великої Британії становить 1,35%. Можливо, обрахунки про двосторонній товарообіг не є насправді абсолютно точними. Чому? Як людина, яка працює в Брюсселі, я знаю, що велика частка нашої продукції, яка заходить на європейський ринок, потрапляє сюди саме через порти Бельгії й уже звідси розходиться по всьому ЄС. Оскільки Угода між ЄС і Сполученим Королівством гарантує торгівлю без тарифів або квот для товарів, які відповідають чинним правилам щодо їх походження, тепер українські товари експортуватимуться до ВБ напряму й ми зможемо оцінити справжні їх обсяги та матимемо достовірнішу картину щодо перспективних напрямів торгівлі. Як також нещодавно пожартував мій колега з Мінекономіки, після Brexit де-факто збільшаться квоти для українського експорту до ЄС-27.
Читайте також: Ендрю Вілсон: «У Кремля лишається багато варіантів для дестабілізації України, які не передбачають захоплення території»
Політично, думаю, для нас мало що зміниться. Лондон ніколи не визнавав незаконної окупації Криму, у них є свій «акт Магнітського», який передбачає застосування санкцій за порушення прав людини. Відтак політична підтримка України та санкційна політика Британії триватиме. Ба більше, прогресивна позиція Сполученого Королівства щодо санкційної політики може слугувати хорошим стимулом для об’єднаної реакції міжнародної спільноти на порушення РФ норм міжнародного права та прав людини. Отже, два важливі елементи. Навіть незважаючи на непростий процес розлучення, Велика Британія залишається для України стратегічним партнером. Ми вийшли з цієї ситуації з малими втратами. Малими — бо Сполучене Королівство, щойно розпочалися переговори щодо Brexit, було дещо менш активним у Європарламенті та Європейській Раді щодо формування політики щодо України. Водночас у безпековій частині, щодо співпраці з підготовки наших військовослужбовців для захисту наших східних кордонів, у контексті захисту нашого суверенітету й територіальної цілісності, ми відчуваємо постійну підтримку Лондона. Чим буде Велика Британія в глобальному політичному вимірі? Ми дізнаємося про це після уважного ознайомлення з документом із назвою «Комплексний огляд безпеки, оборони, розвитку та зовнішньої політики», який британський уряд планує оприлюднити впродовж найближчих тижнів. У ньому Велика Британія має задекларувати своє позиціонування у світі на найближчі десятиліття.
Велика Британія втратила право голосу всередині ЄС, але її вплив на міжнародній арені й амбітні плани як глобального світового гравця дають Україні шанс отримати впливового союзника, який може нам допомагати у просуванні наших інтересів у відносинах із ЄС і не тільки.
——————–
Микола Точицький. Народився 22 вересня 1967 року на Вінничині. У 1993 році закінчив Київський державний університет імені Тараса Шевченка за фахом філолог. У 1995-му закінчив начання за фахом юрист-міжнародник в Інституті міжнародних відносин Київського державного університету імені Тараса Шевченка. У 1999 році отримав диплом Женевського центру політики безпеки. У 1993–1995 роках працював як аташе та третій секретар Управління контролю над озброєнням і роззброєнням МЗС України. У 1995–1998-му — третій, а пізніше другий секретар Посольства України в Королівстві Бельгія. У 1998–2001-му обіймав посади в МЗС України. У 2001–2003 роках — радник Постійного представництва України при Раді Європи. У 2005–2008-му — Генеральний консул України в Сан-Франциско. У 2010–2016 році — Постійний представник України при Раді Європи. З 2016 роках — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Королівстві Бельгія, представник України при ЄС та Європейському Співтоваристві з атомної енергії за сумісництвом, а з 2017-го — Надзвичайний і Повноважний Посол України у Великому Герцогстві Люксембург за сумісництвом.