У. Т.: Недавно завершилася осіння сесія ПАРЄ. Які її підсумки та наслідки для України?
– Ми побачили в парламентському вимірі, що настрої наших європейських колег трохи змінюються. На жаль, не в найкращому для нас руслі. Лунають заклики до співпраці з Російською Федерацією, точаться розмови про необхідність діалогу… І геть відкидається той аргумент, що РФ дуже важко йде на контакт, навіть тут, будучи членом цієї організації. Президент України вже двічі вирішував припинити бойові дії. Але ці рішення виконує виключно Київ. Тож говорити про діалог проблематично. Звісно, були й позитиви. Багато хто посилався на рішення Комітету міністрів Ради Європи, який визнав присутність російських військ на нашій території. Парламентська делегація включила це й до дискусії щодо України, й до щорічного документа під назвою «Прогрес моніторингової процедури ПАРЄ».
Що мене найбільше стурбувало на цій сесії? По-перше, з’явилася частина депутатів, які заявляють, що з Москвою потрібно рахуватись, бо вона має якісь «законні» інтереси в Україні. Законні інтереси можуть бути в держави та її народу, а не в сусідів. Це перший елемент. По-друге, простежилася тенденція, яку підхоплюють наші європейські партнери: говорити про зловживання українських військових під час проведення АТО, не перевіривши фактів. Я тут, чесно кажучи, бачу спробу реалізації російського проекту: переконати світ, буцімто на території Луганської та Донецької областей проводяться якісь етнічні чистки.
У. Т.: Це те, з чого починала Росія, готуючись до окупації Криму…
– Саме так. Вони казали, що прибули, бо нібито порушуються права російськомовної меншини. Однак іще торік у грудні Консультативний комітет Рамкової конвенції про захист прав нацменшин підготував доповідь про ситуацію з ними в Україні. Вона була без зауважень затверджена Комітетом міністрів. Європейські експерти дійшли висновку, що серйозних проблем у цій сфері в Україні не існує. Навіть наголосили, що російськомовна меншина захищена краще за інші й просили привести захист решти до її рівня. Але в лютому – березні негаразди, бачте, з’явилися. Комісар Ради Європи з прав людини тричі за цей рік відвідав Україну, востаннє був у Криму. Він констатував, що на тимчасово окупованих територіях якраз і має місце тотальне порушення прав не лише татар та українців, а й інших меншин. Отже, попри тверезі голоси партнерів із держав Балтії, Польщі, Північної Європи, країн ГУАМ, є факт: ті, хто перейнявся різного роду впливами нашого сусіда, починають транслювати його думку. Не маю права критикувати колег, але хотів би, щоб ліпше вони говорили про невиконання однією з держав-членів РЄ своїх зобов’язань. Погляньте на конфлікти в Нагірному Карабаху, Придністров’ї, Абхазії, Криму, Донецьку, Луганську… Хто відповідальний? Відповідь є. Але ж у ст. 3 Статуту Ради Європи написано: вирішення всіх суперечок тільки мирним способом.
У. Т.: Ви заторкнули тему групи підтримки Росії. Якби ми спробували окреслити промосковське лобі, це була б приблизно половина депутатів ПАРЄ? Третина?
– Не сказав би, що таким є кожен другий. Варто, мабуть, говорити про політичну належність цієї групи: це переважно крайні ліві та соціалісти. Навіть соціалісти активніше виступають за «діалог та співпрацю» з Росією, абсолютно забувши, що сталося на початку Другої світової. Коли ділили Польщу, захоплена була Чехо-Словаччина, а решта країн сподівалася, що на цьому заспокояться й один, і другий агресор. Але ж не таємниця, чим усе завершилося. Мені сподобався виступ на цій сесії представника «Свободи» Олександра Шевченка. Він зауважив, що «Русскій мір» із Росії невдовзі об’єднається з «Русскім міром» у решті європейських країн і таке угруповання проповідуватиме політику захисту російськомовних скрізь у Європі.
У. Т.: Якою є позиція керівництва Ради Європи щодо членства Росії? Здивував крок Анн Брассер, голови ПАРЄ, коли вона запросила до Парижа 1 вересня російського спікера Сєрґєя Наришкіна. Адже той потрапив під санкції ЄС та під заборону відвідувати країни Євросоюзу…
– Не даватиму оцінок діям керівництва ПАРЄ, бо вважаю це некоректним. Зазначу лише, що йдеться про елементи так званої парламентської дипломатії. Це спроба через свого колегу з Росії вплинути на ситуацію. Коли РФ вступала до Ради Європи, вона погодилася на умови, що все має вирішуватися в межах Статуту. Діалог як такий має бути. Інша річ, наскільки чують пані Брассер та інших колег, які виступають за діалог із Кремлем? Наскільки тих, із ким вона веде переговори, чують у Кремлі? І чи слухають? На цьому етапі санкцій російська делегація позбавлена права голосувати, але це не означає, що її члени не можуть бути присутні на сесії і брати участь у роботі комітетів. Дії пані Броссер, наскільки я знаю, узгоджуються з іншими керівними структурами, тому негативу я в них не бачу. Хоча й результату теж.
Читайте також: Стратегічна наївність верховного
У. Т.: Ваш колега у Нью-Йорку, представник України в ООН Юрій Сергеєв признався пресі, що близько півроку не вітається з послом Росії. А які у вас взаємини з керівництвом дипломатичної місії РФ?
– Наше спілкування з російськими колегами починається й закінчується на засіданнях Комітету міністрів. Київ наполягає на тому, щоб Москва виконувала свої зобов’язання. Формат у нас закритий, нас телебачення не показує, але розмови закінчуються тим, що Росія фактично не визнає жодних аргументів і не лише України. Який стосунок до російської Феміди мають Надя Савченко, Олег Сенцов чи інші політичні в’язні-українці, котрі перебувають на території РФ і супроти котрих тривають судові провадження? Це наші громадяни, їх було викрадено на території України й насильницьки вивезено до іншої держави! На яких підставах конфісковано приміщення Меджлісу в Криму, закрито українські школи та кримськотатарські медресе? У відповідь чуємо лише загальні фрази. Щоб відбувався діалог, треба, аби на конкретні запитання надходили конкретні відповіді. Їх немає.
У. Т.: Який юридичний інструментарій може використати Україна, аби довести, що, озброюючи «ДНР» та «ЛНР» і викрадаючи наших громадян, Росія, по суті, здійснює терористичну діяльність або заохочує терористичну дію?
– Безумовно, в межах Ради Європи існує конвенційний інструментарій, який дає змогу порушувати такі питання. Це, наприклад, Конвенція РЄ про запобігання тероризму. Проводячи політику, спрямовану на військову, матеріально-технічну, економічну й фінансову підтримку терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», бойовики яких учиняють убивства, застосовують тортури, руйнують інфраструктуру, займаються мародерством і грабіжництвом, Росія порушує численні положення цього документа. Україна може задіяти закладений у нього механізм: розпочати консультації, переговори, вимагати розгляду в арбітражі, звернутися до Міжнародного суду ООН… Скільки часу забере цей процес і до чого він приведе, сказати складно. Наша держава повинна йти й цим шляхом, але він не найшвидший і не найдієвіший.
Читайте також: Олексій Хмара: «Українське суспільство чекає будь-яких інструментів відновлення чесності»
Є інший спосіб – звернутися до статутних органів Ради Європи й дістати політичну реакцію на сприяння Росії тероризмові в Україні. Для цього потрібна була б окрема доповідь або генерального секретаря, або Парламентської асамблеї Ради Європи. Визнання «ДНР» і «ЛНР» терористичними організаціями, засудження їхньої діяльності й підтримки, яку їм надає Росія, звернення до відповідних міжнародних інституцій включно з Радою Безпеки ООН із проханням ужити заходів… Усе це реальні кроки, які можуть і мають бути зроблені на рівні Ради Європи. Вони оперативніші й часом значно дієвіші, ніж конвенційні механізми. Для цього не потрібно надзвичайних зусиль, достатньо власної совісті й політичної сміливості. Принаймні говорити про це ми повинні.
У. Т.: Якщо ми згадаємо про право Надії Савченко не бути викраденою на рідній, українській землі… Російська держава її утримує, збирається піддавати психіатричній експертизі й, отже, має відповідати за свої дії?
– Абсолютно правильно. Понад те, уряд України звернувся в різних формах до генерального секретаря РЄ, комісара з прав людини та Європейського комітету проти катувань із проханнями, по-перше, допомогти нам у захисті прав Надії Савченко, по-друге, провести перевірку на предмет застосування тортур. Наразі, наскільки мені відомо, керівництво Ради Європи говорило на цю тему з урядовцями Російської Федерації, і згаданий мною комітет узяв справу до роботи. Отже, тільки-но таку доповідь буде підготовлено, а відповідні процедури проведено, громадськість про це знатиме.
У. Т.: Доповідь уже запланована чи ми говоримо суто теоретично?
– Треба розуміти, що в Раді Європи кожен комітет ухвалює рішення колегіально. Потрібен певний час. Але ми не полишаємо цього питання, воно є предметом дискусії на рівні Комітету міністрів, тож не виключаю, що в тій чи тій формі буде поставлене перед Парламентською асамблеєю.
Читайте також: Микола Мельник: «Стратегічне мислення – це не про наше військове керівництво»
У. Т.: Під час наступної сесії, у січні?
– Важко сказати, чи саме тоді. На сьогодні кілька комітетів ПАРЄ взяли до розгляду питання про роль, місце, рівень участі Російської Федерації у війні проти України. Поки що рано казати, якої форми набере чи в яку доповідь утілиться ця робота. Важливо, що вона відбувається.
БІОГРАФІЧНА НОТА
Микола Точицький народився 22 вересня 1967 року. У 1993-му закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (філолог, перекладач із французької та англійської). У 1995-му – Інститут міжнародних відносин того самого університету за спеціальністю «юрист-міжнародник». У 1995–1998-му працював третім, потім другим секретарем Посольства України в Королівстві Бельгія. У 2004–2005 роках очолював Управління консульської служби МЗС України. У 2005–2008-му був генеральним консулом у Сан-Франциско (США). Від 2010-го – постійний представник України при Раді Європи