У. Т.: Наскільки можна після півроку бойових дій говорити про ефективність армійської структури безпеки в країні?
– Головна проблема – в системі управління на рівні як Міністерства оборони, так і держави загалом. Точніше в її відсутності. Найстрашніше те, що й досі неможливо чітко сказати, хто ким управляє і хто організовує всю схему взаємодії між різними державними структурами та структурними підрозділами того ж таки МО. Тож ми просто приречені створити Ставку Верховного головнокомандування, яка організовуватиме в умовах війни роботу всіх державних органів, годі вже й казати про армію та органи безпеки. Чому цього досі не зроблено, хоча всі військові професіонали криком кричать про необхідність таких кроків іще від березня, для мене вже навіть не загадка. Мені невтямки, чому на території Донбасу досі не введено надзвичайного стану. Хоча розумію: він змусить усіх можновладців реально, не на словах перейматися питаннями війни, а не виборів. Понад те, стане реальним бар’єром для повернення на свої місця тих посадовців Сходу, які загравали із сепаратистами. Адже армія прийшла й пішла далі, але у випадку надзвичайного стану залишається військова комендатура, яка має управляти територією і розставляти нормальні патріотичні кадри. Додам: ніхто не скасовував діяльності військово-польових судів у плані протидії прямій диверсійній роботі, яку ведуть російські терористи на звільнених територіях Донбасу. Про комендантську годину й заборону пересування в нічний час я вже мовчу.
У. Т.: Як оціните нинішнє керівництво Міністерства оборони та всіх силових структур?
– Відверто скажу: я намагаюся не давати інтерв’ю останнім часом, бо головне зараз не зашкодити в час війни, але й мовчати не можу. В нинішній ситуації більш невдалу постать на посаду міністра оборони, ніж Гелетей, було складно знайти. Зараз це відомство має очолювати або дуже сильний, незалежний політик, зданий об’єднати навколо свого авторитету всі засоби, або, навпаки, суто військова людина, яку поважають в армії, зі стратегічним мисленням та великим досвідом, розумінням системи безпеки держави, особистість, яка об’єднала б усіх у могутній кулак. Валерій Гелетей, на жаль, не є ні тим, ні тим. Та й заступники в нього відповідні. При всій повазі запитаю: яким чином моряк Ігор Кабаненко спроможний керувати системою територіальної оборони? Не можу казати всього, але розповім, як у квітні цього року Юлія Тимошенко анонсувала створення так званого Руху опору, куди запрошувала майже всіх екс-керівників силових структур. Курирувати все це зголосився той-таки Кабаненко, бо вже тоді він мав на оці посаду заступника міністра. Результат діяльності нульовий.
Тепер у нас приблизно така сама ситуація з територіальною обороною, яку від початку мали створювати під егідою МО у взаємодії з органами місцевої влади. Незрозуміло, кому вона підпорядковується, хто її забезпечує, хто опікується соціальним захистом людей, котрі не важливо як, але пішли в бій (хтось поранений, хтось убитий), чому без важкої техніки тощо. Зате існували наполеонівські плани створити три бригади ТрО, одна з яких мала бути спецназом, і т. ін. Знаєте, якби мені запропонували покомандувати підводним флотом, у якому я нічого не петраю, відмовився б.
А як оцінити сам факт ведення бойових дій, коли наші найкращі десантні підрозділи кидають просто на кулемети як звичайну піхоту або, ще гірше, змушують під «Градами» без важкого озброєння тримати оборону тієї ж таки Савур-Могили, хоча це елітні диверсанти, головне завдання яких – командні пункти противника, виведення з ладу артилерійських підрозділів, швидкі атаки в тилу ворога?
Загалом стратегічний рівень мислення та вміння брати відповідальність на себе – це не про нинішнє керівництво. На жаль, там переважно лизоблюди, яких приводили до влади могутні покровителі (як-от Гелетея – Балога та Дурдинець), чиє слово для них головний закон. Як може людина, що командує 1300 підлеглими працівниками Державної служби охорони, дістати звання генерал-полковника? Не знаю особисто керівника Генштабу пана Муженка, але навіть на рівні бригади потрібно мати танковий, артилерійський резерви, власну розвідку. На рівні бригади, повторюся. То як же так вийшло, що під Іловайськом чи Савур-Могилою в оточенні опинилися навіть корпусні генерали?
Читайте також: Олександр Скіпальський: «Головна проблема СБУ – «дах», який протікає»
Може, тому що не використали всі сили, не сконцентрували в потрібному місці резерви, бо поїхали 24 серпня святкувати щойно отримані з рук президента зірки, замість займатися проривом російських військ? Чому в ЗСУ не було другого ешелону, чому Генштаб дозволив собі проводити бодай якісь операції без формування стратегічного резерву? Чому настільки невдало організували прикривання кордону? Невже не видно було, що росіяни вдарять саме там, де вони вдарили? Чому мовчали наші артилерія та авіація, чому не надійшов наказ стріляти? Чому за вісім днів не було сформоване нормальне угруповання військ для розблокування підрозділів під Іловайськом? Та за добу можна навіть із-під Мукачевого й людські, й технічні резерви перекинути, які чомусь там стояли, на західному кордоні, а не на східному. Може, це ми так від «агресивного блоку НАТО» обороняємося? Єдиний висновок, який можу зробити: навіть не оперативно-стратегічний, оперативно-тактичний рівень підготовки нинішнього керівництва Генштабу виявився слабким.
У. Т.: Отже, некомпетентність чи пряма зрада?
– Чесно кажучи, все це більше скидається на зраду, хоча й фактор бардака не варто забувати. Не звинувачуватиму нікого особисто. Може, Муженко й Гелетей не розібралися в ситуації. Або ж дістали команду згори. Якщо згадати історію з Кримом, коли був бездарно «профуканий», зданий без будь-якого опору найбільший в Україні військовий потенціал (літаки, зенітно-ракетні системи, флот), то друга версія мені здається імовірнішою. Особливо коли згадую розмову з Ігорем Тенюхом, який прямо казав, що йому постійно надходив наказ не стріляти. 100% упевнений, що наш Генштаб набитий прямою ворожою агентурою на всіх рівнях. До Євгена Марчука по-різному можна ставитися, але він іще в березні криком кричав на нардепів: «Міняйте Генштаб! Там аж кишить ефесбешниками». Віз і нині там.
Читайте також: Глибокоешелонована оборона
У. Т.: То як же чистити ці авгієві стайні? Генштаб, МО, військову розвідку?
– Я саме працював у Польщі наприкінці 1990-х, коли в них ішла друга хвиля очищення армії. Перша була відразу після повалення комуністичного режиму – тоді просто прибрали все старе керівництво від полковника й вище. А під другу чергу люстрації потрапили всі старі, на чиє місце брали хай і не досвідчених, але молодих. Так, спочатку був величезний кадровий голод, складнощі, проблеми. Зате вони виховали молоде патріотичне покоління й дали йому дорогу.
У нас за логікою воно впродовж 20 років теж мало б вирости. Однак його майже нема, і навіть рівень військової освіти катастрофічно впав. Нині питання з кадрами у військовій системі, яка геть прогнила і в якій правив донедавна виключно долар, є ключовим.
Читайте також: Колючий дріт як реальність
І все-таки зараз єдиний шанс і правильний курс – іти на омолодження. Потрібно підтягати бойових офіцерів, максимально активно вичищати старі кадри, навіть якщо вони здаються нині потрібними. Повірте, варто звільнити всіх полковників із Генштабу й поставити на їхнє місце таких, як той майор, який підіймав прапор над Слов’янськом і загинув під Іловайськом. Вони такий порядок наведуть і так швидко, що ви не повірите. Думаєте, в полковника кращий мозок? Аж ніяк. Головне – патріотизм. Треба створити незалежний громадський люстраційний орган, який перевірить усіх. Не слухати скавчання, яке неодмінно почнеться, мовляв, «безграмотні дилетанти нищать армію». Я бачив таку кампанію на власні очі, її влаштували в Польщі ветеранські організації та спілки старих офіцерів – і нічого, пережили, а тепер мають нормальну здорову патріотичну армію. Потрібно терміново дати найвищі посади тим офіцерам, які встигли пройти навчання в західних військових академіях, і масово відправляти туди нових. Варто використати інформацію щодо зрадників у наших лавах, якою володіють західні спецслужби, не допускаючи останніх, щоправда, до конкретних кадрових призначень. А головне – політична воля до змін, якої поки що немає.
БІОГРАФІЧНА НОТА
Микола Мельник – військовий, генерал-лейтенант. Народився 1946 року на Львівщині. 1968-го закінчив Київське вище загальновійськове командне училище. У 1968–1975 роках був на чолі підрозділів 24-ї «Залізної» мотострілецької дивізії (нині 24-та бригада ЗСУ) в Яворові на Львівщині. 1978-го закінчив Академію ім. М.В. Фрунзе в Москві. Від 1982-го до 1985 року обіймав посаду радника командира дивізії в Ефіопії. Від 1985-го – на викладацькій роботі на кафедрі тактики у Львівському військово-політичному училищі. Був одним з учасників підпільної організації «Комітет за відродження національної армії України», а також із фундаторів Спілки офіцерів України. Розробив у 1990–1991 роках концепції Збройних сил та Національної гвардії України. У 1991–1998-му був заступником та першим заступником командувача Нацгвардії. Від 2003-го до 2005 року – заступник начальника Головного управління розвідки МО. Активно підтримував перший Майдан. Звільнився з лав ЗСУ в листопаді 2005-го. Керівник департаменту з питань державної безпеки РНБО у 2008–2011 роках