Париж, 1930 рік. У галереї авангардного кінотеатру «Студіо 28» на Монмартрі відкривається виставка художників «Української групи» (Un Groupe Ukrainien). Запрошення рясніє іменами мистців-емігрантів, вихідців з України — Микола Глущенко, Микола Кричевський, Василь Перебийніс, Василь Хмелюк… Художники голосно заявляють про себе як про українців, тоді як на мапі світу України як держави не існує, а більша частина її території залишається окупованою більшовицьким (радянським) тоталітарним режимом.
Запрошення на виставку «Української групи» в галереї «Студіо 28». Париж. Франція. 1930 / ЦДАМЛМ України
| Студія 28. Париж. Франція. Сучасний вигляд / Shutterstock
Париж у 1920–1930-х роках був центром європейського мистецтва. У період між двома світовими війнами старовинне місто знову переживало розквіт і художнє піднесення. Тут вирувало культурне життя, формувалися нові мистецькі стилі, відбувалися знакові культурні події, запалювалися нові мистецькі зірки. Сюди в пошуках творчої самореалізації приїздили художники з різних країн світу. Митці-емігранти селилися на Монпарнасі й Монмартрі, що приваблювали своїми затишними кав’ярнями, майстернями та студіями. Часті зустрічі й творчі дискусії новоприбулих художників створювали сприятливе підґрунтя для зародження ключових мистецьких процесів у Парижі.
Художній критик Андре Варно 1925 року ввів в обіг поняття «Паризька школа» (École de Paris), об’єднавши під цією назвою міжнародну спільноту художників, які жили й працювали в Парижі. Розквіт Паризької школи припав на 1920–1930-ті роки. Тоді ж у французькій столиці мешкало чимало українських митців. Майже всі вони виїхали до Франції в розпал другої хвилі еміграції, спричиненої подіями Першої світової війни, поразкою українських національно-визвольних змагань 1917–1921 років і втратою Україною державної самостійності. Виїжджала передусім інтелігенція: науковці, громадські та політичні діячі, письменники й художники. Більшість із них осіла саме в європейських країнах. Українські ж митці обирали Париж — мистецьку столицю Європи, яка відкривала для них широкі можливості.
Яскравим свідченням цього є створення у французькій столиці «Української групи» (Un Groupe Ukrainien), до якої входили художники — вихідці з України. Збереглася унікальна архівна світлина групи, виконана 1933 року в паризькій майстерні митця Северина Борачока. На фото — дванадцять художників з України: Михайло Андрієнко-Нечитайло, Климент Редько, Василь Перебийніс, Микола Глущенко, Василь Ємець, Василь Хмелюк, Олександр Лагутенко, Микола Кричевський, Олександр Савченко-Більський, Роман Турин, Олекса Третяків і Северин Борачок. Згодом цю світлину надрукували в каталозі виставки образів паризької групи українських митців за участі запрошених митців — французів та італійців, що відбулася у Львові 1933 року.
Група українських митців у Парижі. Зліва направо у верхньому ряду: Михайло Андрієнко-Нечитайло, Климент Редько, Василь Перебийніс, Микола Глущенко, Василь Ємець, Василь Хмелюк, Олександр Лагутенко, Микола Кричевський, Олександр Савченко-Більський, Роман Турин. Зліва направо у нижньому ряду: Олекса Третяків, Северин Борачок. 1933 / ЦДАМЛМ України
«Українська група» ніколи не була окремим об’єднанням чи товариством, проте саме під такою назвою гуртувалися українські художники й активно експонували свої твори в паризьких галереях у 1930-х роках. Знаковими виставками групи міжвоєнного періоду стали чотири експозиції: дві — у Парижі та дві — у Львові. Перша виставка відбулася 1930 року в галереї кінотеатру «Студіо 28» на Монмартрі, відкритому двома роками раніше на місці колишнього кабаре по вулиці Толозе, 10. Наступного 1931-го «Українська група» взяла участь у першій збірній виставці, організованій Асоціацією незалежних українських митців у Львові. Згодом 1932 року українські художники Паризької групи представили свої твори на виставці в галереї Леона Марселя на набережній Вольтера. Ця ж експозиція роком пізніше, 1933-го, була представлена в Національному музеї у Львові.
У своїй передмові до каталогу 1933 року художник і мистецький критик Олександр Лагутенко писав:
«Мистецтво України дало вже світові великого різьбяра Архипенка, ідеями якого ще й досі оперує ціла плеяда паризьких майстрів. І хоча в сучасному малярстві Україна не має ще мистця рівнозначного Архипенкові, все ж цілий ряд талановитих малярів вже довший час працюють в Парижі, гідно презентуючи на світовій арені наше рідне малярство.
Неокласицизм Бабія, цікава еволюція від конструктивізму до чистого малярства, що переходить Нечитайло-Андрієнко, віртуозність в передачі жіночого тіла Глущенка, міць кольористичного почуття Грищенка, гострота портретів Хмелюка, ніжність зелено-прозорих краєвидів Кричевського, музична передача руху Левицької, кольористичність Редька, Перебийноса і Третьякова дають цілу ґаму напрямків, що ними йдуть українські малярі…».
Обкладинка каталогу виставки образів паризької групи українських мистців з участю запрошених митців — французів та італійців. Національний музей у Львові. 1933 / ЦДАМЛМ України
Серед митців, чиї твори експонувалися на виставках «Української групи», був і Микола Кричевський (1898–1961) — український французький художник-аквареліст, майстер ліричного пейзажу, представник видатної української мистецької династії.
Понад 30 років Кричевський прожив у Франції, яка стала для нього другою батьківщиною. Переїхавши 1929 року до Парижа — мистецької столиці Європи, він і далі горнувся до української громади. «У мене дві любові: моя країна й Париж», — цими словами з пісні відомої американської французької співачки Жозефіни Бейкер художник описував своє ставлення до України та Франції.
Увійшовши до кола «Української групи», Микола взяв участь у їхніх збірних виставках у Парижі: в галереї «Студіо 28» на Монмартрі (1930) та галереї Леона Марселя на набережній Вольтера (1932), а також у виставках у Національному музеї у Львові (1931, 1933). Архівні світлини цього періоду свідчать про активне спілкування художника з іншими українськими парижанами. Саме таким є спільне фото Миколи Кричевського, Миколи Глущенка, Марії Глущенко, Василя Перебийноса та Вадима Щербаківського 1931 року, виконане, імовірно, у знаменитому паризькому ательє Миколи Глущенка на вулиці Волонтерів, 23.
Зліва направо: Вадим Щербаківський, Микола Глущенко, Микола Кричевський, Марія Глущенко, Василь Перебийніс у майстерні Миколи Глущенка. Париж. Франція. 1931 / Приватне зібрання
Серед друзів-емігрантів Кричевського був Володимир Райкіс — директор паризької галереї «Зак» (Galerie «Zak») родом з Одеси. Галерея була доволі відомою, на початку 1920-х років тут відбулася персональна виставка Василя Кандінського, а також експонувалися роботи Амедео Модільяні й Марка Шагала. Райкіс першим розгледів мистецький талант Миколи, почав виставляти його роботи на продаж і влаштував 1933 року одну з перших персональних виставок художника в Парижі.
У коло спілкування Кричевського також входили відомі французи — письменник-драматург Шарль де Пейре-Шаппюї та сенатор Ружи Ляшевр. Завдяки Шарлю художник працював у Парижі декоратором у театрі «Еберто» («Le Théâtre Hebertot») і Театрі митців («Le Théâtre des Arts»), виконуючи художнє оформлення вистав драматурга (1930–1940-ві), а також створив серію ілюстрацій до французького видання повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба» (1945). Сенатор Ляшевр був великим поціновувачем мистецтва й купував у Кричевського для своєї колекції художні твори. Дружба й підтримка саме таких людей була вкрай важливою для художника.
Кричевський любив три міста — Париж, Венецію та Нью-Йорк. У французькій столиці його улюбленим місцем написання етюдів була набережна Сени, а улюбленим сюжетом упродовж майже 30 років залишався Новий міст. Ідучи на етюди, Микола завжди вдягав білу сорочку й краватку та ніколи не бруднився фарбою. За будь-якої погоди він годинами міг сидіти на одному місці й писати Париж — легкі, майже невагомі, наповнені вогким повітрям Сени краєвиди міста.
У 1950-х роках художник потрапив на сторінки американського видання Life: серед туристів і парижан Кричевський за мольбертом і з палітрою в руках пише Париж. Захопившись роботою і нічого не підозрюючи, мистець став одним із французьких героїв заокеанського журналу.
Микола Кричевський за роботою. Набережна Сени. Париж. Франція. 1950 / Музей української діаспори | Микола Кричевський. Новий міст. Папір, акварель. 1960 / Приватне зібрання
До Венеції митець навідувався двічі на рік — навесні й восени, починаючи з 1948 року. Його захоплювала старовинна архітектура міста, яку він часто писав, та унікальні колекції місцевих музеїв. З 1954 року художник регулярно приїздив до США навідати рідних — брата Василя Кричевського (молодшого) з дружиною Оленою й донькою Катериною та сестру по матері Марію Кобахідзе. В Америці художник писав хмарочоси — нову міську архітектуру, якої не було в старій Європі.
Зліва направо: Ґіві Кобахідзе, Катерина Кричевська-Росандіч, Микола Кричевський, Марія Кобахідзе. Нью-Йорк. США. 1955 / Музей української діаспори
В останні роки життя Кричевського українська тематика стала в його творчості особливо відчутною. Спогади Миколи про батьківщину яскраво проявилися в його творах 1950-х — початку 1960-х років: «Осінній краєвид з церквою» (1957), «Спогади з України» (1960), «За шиттям» (1961) та інші. Усі вони своєрідні ремінісценції Кричевського на тему батьківщини, про яку він ніколи не забував: «Микола Кричевський завжди говорив про себе як про французького художника, але з ремаркою про те, що народився в Україні. Саме так він був сприйнятий французькими критиками» (Вадим Павловський, «Свобода», 1966).
Микола Кричевський. Пейзаж. Полотно, олія. 1960 / Приватне зібрання
15 лютого в Музеї української діаспори відкрилася виставка «Українці на Монмартрі», присвячена вибраним українським художникам-емігрантам XX століття, які входили до «Української групи» (Un Groupe Ukrainien) та були частиною Паризької школи (École de Paris). У фокусі експозиції — твори Михайла Андрієнка, Миколи Глущенка, Олекси Грищенка, Миколи Кричевського, Софії Левицької, Василя Перебийноса та Василя Хмелюка, написані у 1920–1930-х роках у період становлення й розквіту Паризької школи. Доповнюють експозицію архівні фото митців і діяльності «Української групи». Побачити виставку можна до 19 травня за адресою музею: Київ, вул. Князів Острозьких, 40Б.
Афіша виставки «Українці на Монмартрі». 2024 / Музей української діаспори
