Постать Миколи Бажана – незручна й неоднозначна. Як і чимало з тих, хто вижив у кривавому ХХ столітті.
Бажан загалом не надто присутній у сучасному суспільному дискурсі. Видавництва не перевидають його віршів, музиканти майже не кладуть його творів на музику (за винятком хіба що «Фокстротів» Літературної Лабораторії Мистецького арсеналу). 2022 року розгорнулася суспільна дискусія довкола декомунізації проспекту Бажана в Києві. Прихильники перейменування стверджували, що орденоносцю Сталіна не місце в київській топоніміці, противники наполягали, що Бажан – один з найкращих українських поетів ХХ століття.
Нині лише поціновувачі літератури час від часу нагадують про його поетичні прозріння. Вірші Бажана дійсно настільки концентровані, що можна годинами говорити про один його твір.
Сьогодні Національний музей літератури України запрошує до розмови «Олександр Довженко і Микола Бажан: на межі літератури й кіно». До круглого столу запрошені кіно- та літературознавці Сергій Тримбач, Тетяна Шептицька, Анастасія Канівець, Ю-Суань Су, Павлина Дунай, Альона Артюх.
Влітку цього року в Кам’янці-Подільському відбулася дискусія «Незручний Бажан» в рамках Bazhan residency. Організатори прокоментували: «Чому нам важливо говорити про Бажана саме зараз? Він незручний для обговорення, занадто двоїстий, проте це постать з надзвичайним поетичним та перекладацьким талантом, яку ми не можемо відкидати. Надто зараз, коли російсько-українська війна лише підштовхує нас до кращого розуміння себе, своєї культури та історії. Від поета-футуриста він пройшов шлях до співпраці з радянською владою та написання пропагандистських текстів, отримання ордену Леніна та відмови від висування на Нобелівську премію». Резиденція для поетів(ок) і перекладачів(ок) поезії ініційована ГО Translatorium, цьогоріч резидентом був Олександр Мимрук.
Читайте також: Небажаний Бажан
Однак вершинні твори Бажана досі лишаються непрочитаними.
«Таке враження, що Бажан з’явився в літературі тільки у 50-х чи 60-х. У 20-30-х його не було… чи 20-30-х в його житті не було», — з прикрістю пише Альона Артюх, співробітниця Музею-квартири Бажана в Києві.
Перекладачка Ярослава Стріха ділиться читацькими переживаннями від поеми «Сліпці» Бажана:
«…У мене вселяє трепет цей його шал і хтонічне якесь багатство мови, сирої, глевкої, недопеченої, яка містить усі множини — я почуваюся дуже маленькою проти цієї стихії, всі ми проти неї дуже маленькі. Так само вселяє трепет оте близьке співіснування проклятого і святого, розмитість меж між зрадою і святістю, фірмове фізіологічне жахіття в описі мандрованого братства кобзарів, яке береже межі нашої самості:
В замовклім, засмердженім кодлі
Роззявилась тиша —
рот мерця.
Рот — зашкалубина хмура,
Сурма товста живота,
Волога й рипуча рура.»
Якщо хочете більше дізнатися про Миколу Бажана, прочитайте «Візерунок на камені» — Бажанову інтелектуальну біографію від Віри Агеєвої, вона спростовує чимало стереотипів про митця. Того, що двічі фігурував у списках Нобелівського комітету — його висував гарвардський професор Омелян Пріцак. Того, що 1964 року запросив до Києва на Шевченківське свято Жана-Поля Сартра й Симону де Бовуар, а за два роки написав передмову до перекладу Сартра. Того, що пройшов шлях сина полковника Армії УНР, члена Пласту, юного футуриста і зрілого релігійного поета, творця поетичних соборів і української енциклопедії, найінтелектуальнішого (за визначенням Юрія Шевельова) українського поета ХХ століття, який чверть століття жив під наглядом НКВС.
Читайте також: Скандальний роман із футуризмом
Доля й доробок Миколи Бажана засвідчує, скільки ми втратили і скільки, попри все, вдалося зберегти.