У. Т.: Наскільки ефективними є стратегія й тактика української армії в цьому конфлікті?
– Найбільше непокоїть те, що відповідь на це запитання з телеекранів зараз намагаються давати люди, які жодного дня не служили в армії. Ми стикнулися справді з війною нового покоління, яка була розпочата з потужної та заздалегідь підготовленої спецоперації ГРУ ГШ РФ, підрозділів 45-го окремого повітрянодесантного полку спецназу в Криму, а згодом і на Донбасі. Усе це підтримувала так само заздалегідь підготовлена п’ята колона. Понад те, навіть сама ситуація в країні наполегливо створювалася Росією ще з кінця минулого року. Головним ефективним кроком Москви на першому етапі конфлікту стала навіть не так присутність тут російських військових підрозділів, як озброєння місцевих сепаратистів, котрих підсилювали відповідним контингентом із РФ, наприклад зеками, яким була обіцяна амністія за участь у воєнному конфлікті в Україні. Взагалі, якщо ретельно розбиратися в цій ситуації, треба простежити долю Збройних сил в останні роки. Подивіться, хто нами керував? Пряма агентура ГРУ або просто хабарники, якими зараз займається прокуратура. Впевнено стверджую: ЗСУ нищили останні роки свідомо. Найкращий доказ – ситуація на Лівобережжі. Точніше, майже цілковита відсутність військ на початок бойових дій. Ми мали там одну механізовану, одну повітряно-десантну, одну танкову бригади та реактивний полк у Сумах. Все.
Читайте також: Армія без держави чи держава без армії?
Були знищені потужна мотострілецька дивізія в Артемівську, 90-й механізований полк в Алчевську, продана вся найкраща зброя тощо. Важливий момент – не тільки не було угруповання ЗСУ, готового виконувати якісь завдання, а й люди просто відвикли від того, що на цих теренах узагалі є армія. Не проводилися збори приписного складу, жодні заходи, на яких люди взагалі бачили б військовослужбовців ЗСУ. Прекрасно пам’ятаю, як на початку березня з уже, на жаль, покійним полковником Момотом із Прикордонної служби вводили на територію Луганської області підрозділи ДПСУ. Нас зустрічали як ворогів – казали, що ми фашисти, бандери, із нас намагались зривати погони. Знадобилося чимало часу, аби пояснити, що ми свої й просто прийшли захищати власну державу. Кажу це як військовий-професіонал: на початку конфлікту армія була як труп. Може, дарма вголос, але цілком правдиво Тенюх станом на березень оцінював кількість боєздатних військ у 6 тис. Згадайте, як кремлівський блазень, чиїми вустами вони вкидають своє бачення, Жиріновскій відверто казав, що Росія збиралася ввести війська ще 25 квітня. Не зробила цього тільки тому, що вже на той момент ми встигли майже на всіх можливих напрямках вторгнення сформувати боєздатні угруповання, прикрити військами ППО Київ і найбільші центри країни, були проведені командно-штабні навчання з відбиття російської агресії тощо. Взагалі варто всім сказати велике спасибі: ротним, комбатам, комбригам, солдатам – мужикам, які виносять усі тяготи війни. Хоча більшість із них не має навіть простої подяки, не кажучи вже про нагороди та відзнаки.
У. Т.: А якщо все ж конкретно про стратегію бойових дій? Чи правильно використовувати елітні десантні частини як звичайну піхоту? Як так сталося, що під Іловайськом у командування ЗСУ не виявилося жодних нормальних резервів? Чому батальйони територіальної оборони використовують як звичайні бойові частини на фронті, адже вони не придатні для цього?
– Мені важко відповідати на це запитання, адже я діючий військовий. Щодо територіальної оборони та добровольчих батальйонів, то до бійців цих підрозділів ставлюся з глибокою повагою. Але з них потрібно було просто створювати регулярні військові частини, перед тим як вводити в бій, із нормальним командиром, бронетанковою групою, артилерією тощо. А ті, що є зараз, мають використовуватися виключно в тилу, на блокпостах. З добровольчих батальйонів потрібно взагалі формувати армійський, міліцейський спецназ, спецназ НГУ.
Читайте також: Батальон «Азов»: Реальну небезпеку становить п’ята колона
За розумного підходу це будуть унікальні підрозділи, мотивовані, патріотичні, сміливі. Взагалі вся операція під Іловайськом, м’яко кажучи, не до кінця продумана. Ну от просте запитання: хлопці, а чи є у вас протитанкові резерви? А той резерв ніколи не діє сам, перед ним іде рухомий загін загородження, який ставить мінне поле, на якому зупиняється атакуючий клин супротивника, а його, своєю чергою, прикриває артилерія тощо. Потрібно просто дотримуватися законів військової науки, щоб батальйон діяв у військовому порядку, а не був розмазаний по всій лінії фронту, як було в нас, щоб існував другий резервний ешелон військ тощо. Як може армія три місяці активно воювати, не маючи шляхів евакуації та пунктів збору пошкоджених машин? От тому й кидаємо техніку. Треба сказати правду: під Іловайськом у нас колосальні втрати людей і ще більші – техніки. У військового керівництва немає стратегічного бачення конфлікту.
У. Т.: Дуже багато говорять про масштабну інспірацію військового керівництва прямою та непрямою російською агентурою. Ви так і не провели чистки, тобто віз і нині там…
– У мене такої інформації немає, я не контррозвідник, до того ж, повторюся, діючий військовий і не маю права публічно критикувати Генштаб. Можу сказати, що три місяці, поки МО перебувало під моїм керівництвом, Генштаб працював днями й ночами не покладаючи рук. Конкретних даних по комусь у мене немає, хоча штірліци, звісно, є. Але не варто забувати, що українці як скорпіони – постійно самі себе жалять. Ми критикуємо всіх і вся, не розуміючи, що іноді це на шкоду, особливо зараз, під час війни. Щодо боязні вищого керівництва не знаю, хоча скажу щиро: зараз у кріслі заступника голови РНБО я займаюся відвертою маячнею, замість того щоб керувати хоча б ротою на фронті. Але не відпускають. Про кадрові питання. От Тенюх прийшов і першим ділом взявся за кадри, але, вибачте, просто проґавив Крим. У мене вибору взагалі не було. Процес мобілізації не давав можливості звільняти військових, а корумпованих цивільних я звільняв. Знаєте, все ж шкодую, що не потрапив на посаду міністра раніше. Як на мене, у нас був шанс військовим чином відстояти Крим. У Керченській протоці затопили б кілька поромів, поставили б «Рапіри» (протитанкові гармати. – Ред.), відкрили б вогонь по гвинтокрилах і літаках. Кілька згоріло б, інші не вилетіли б. Вважаю, що там було достатньо мужиків, готових виконати нормальний наказ. Взагалі я проти проведення люстрації в умовах війни, хоч це й непопулярна думка. Військові під час війни чекають на подяку і не повинні думати про перевірки. Хоча контррозвідка та військова прокуратура мають діяти активно. Не можна у воєнний час проводити експерименти над армією. Зараз конче потрібні досвідчені фахівці, які можуть з ходу включитися в роботу. То призвіть їх із запасу. Хоча наша військова еліта здебільшого схожа на політичну. У поганому сенсі слова. Ті самі люди, які розкрадали цю армію, і далі нею керують.
Читайте також: Вистраждана свобода
У. Т.: Але ж ви не спростовуватимете тези, що ЗСУ потребують докорінного реформування на рівні як персоналій, так і стратегії?
– Так, реформа необхідна. Я особисто кілька разів викладав президентові своє бачення: невелика, близько 150 тис., мобільна армія, яка зможе негайно відреагувати на будь-яку загрозу, давши час для проведення мобілізації, якщо вона буде потрібна. На основі системи нормальної територіальної оборони, яка має слугувати резервом для ЗСУ, тоді як Нацгвардія повинна виконувати серйозніші завдання. При цьому не варто впадати в «компані йщину», коли зараз армія всім потрібна, коли всі такі експерти в цих питаннях і коли пропонують Семена Семенченка на посаду начальника Генштабу. А як тільки трохи втихомириться, відпаде необхідність у піарі, про неї знову забудуть. І знову почнеться різання по живому, продаж зброї тощо. Процес має бути постійним: військо, яке не оновлюється щодня, назавтра застаріває.
БІОГРАФІЧНА НОТА
Михайло Коваль – військовий, генерал-полковник. Народився 1956 року в Ізяславі Хмельницької області. У 1979-му закінчив Кам’янець-Подільське вище військово-інженерне командне училище, у 1990-му – Військову академію ім. М. В. Фрунзе в Москві, у 1997-му – Академію Збройних сил України. Пройшов шлях у стройових частинах від командира взводу до начальника штабу та командувача армійського корпусу. У 2001–2002 роках – начальник штабу – перший заступник начальника Головного управління внутрішніх військ МВС України. У 2002-му перейшов до Державної прикордонної служби, де працював першим заступником голови ДПС та директором департаменту із роботи з особовим складом. 25 березня 2014-го Верховною Радою України призначений виконувачем обов’язки міністра оборони України. 3 липня 2014-го звільнений із посади в. о. міністра. З 3 липня 2014 року – заступник секретаря Ради національної безпеки та оборони України. Нагороджений численними орденами та відзнаками