Тиждень поговорив із франко-британським юристом і письменником Філіпом Сендсом про перешкоди у створенні Спеціального трибуналу щодо злочинів агресії Росії та те, чому російсько-українська війна змушує західні держави переосмислювати своє колоніальне минуле
— Під час конференції YES три тижні тому в Києві міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба сказав, що ми зайшли в глухий кут у питанні створення Спеціального трибуналу щодо злочинів агресії. Ви були першим, хто запропонував ідею такого трибуналу. Чи не могли б ви пояснити, у чому причина глухого кута?
— Загалом ідея, що Спеціальний трибунал має бути створений, прийнятна. І це цікаво, тому що відбудеться вперше з 1945 року. Є розбіжності щодо того, яким саме він має бути. Україна й ряд її партнерів, зокрема країни Балтії та Центральної Європи, виступають за повноцінний міжнародний трибунал. На цьому наполягаю і я. Велика Британія, США, Франція та Німеччина почуваються непевно щодо цього. Тому вони хочуть створити те, що в минулому називали гібридним трибуналом, тобто таким, який би поєднував українське та міжнародне право. Причина, чому вони займають таку позицію, полягає в тому (це моя думка, вони цього не кажуть), що вони побоюються прецеденту. Якщо ви можете створити повноцінний міжнародний трибунал сьогодні щодо злочинів одного постійного члена Ради Безпеки ООН, то чому не можете зробити це завтра щодо інших членів? І в такий спосіб вони хочуть захистити, я гадаю, свої позиції. Ось у чому полягає глухий кут.
— Я бачила вашу нещодавню книжку «Остання колонія», де ви описуєте справу стосовно повернення архіпелагу Чагос із-під британського колоніального управління. До того ж часто в дискусіях із країнами Глобального Півдня я чую згадки про західний колоніалізм і лицемірство. Чи є це причиною британської та американської нерішучості? Чи йдеться про війну в Іраку, яку також часто згадують представники Глобального Півдня як приклад лицемірства Заходу?
— Гадаю, що Ірак — це слон у кімнаті. За іронією долі, війна в Україні була дуже корисною для Маврикія щодо Чагосу, оскільки Міжнародний суд ООН визнав, що Велика Британія незаконно окупувала територію Маврикія (ідеться про архіпелаг островів Чагос. — Ред.). Багато африканських друзів, міністрів, послів розповідали мені, що, коли Британія звернулася по допомогу щодо України в її війні проти Росії, африканські країни нагадали про лицемірство та подвійні стандарти. «Ви просите нас допомогти вам позбавити Росію її незаконної колоніальної окупації України, водночас відмовляєтеся залишити власну колоніальну окупацію Маврикія та Африки» — така була теза. Гадаю (я не знаю цього напевно, але думаю, що це дуже ймовірно), це було однією з причин, чому в листопаді 2022 року британський уряд змінив позицію. Отже, слон у кімнаті — це подвійні стандарти. І найбільшим подвійним стандартом, звичайно, є Ірак.
— Чого можна очікувати у випадку зі створенням Спеціального трибуналу? Чи можуть Велика Британія та США якоїсь миті відмовитися від своїх позицій і вагань?
— Я не знаю. На мою думку, факти на місцях змінюють політичну та правову динаміку. І це частково залежить від інших факторів і від того, чи зможуть вони знайти щось середнє між цими двома пропозиціями, що також можливо. Тобто, я гадаю, міністр закордонних справ Кулеба має рацію. Нині ми перебуваємо в глухому куті. Але я також відчуваю, що є політична воля розв’язати це питання. І тому я далі оптиміст щодо створення механізму. Я маю на увазі, зрештою, що Європейський Союз уже створив Міжнародний центр для розслідування злочину агресії Росії, який не є трибуналом, але збирає докази.
Насправді докази агресії, чесно кажучи, дуже очевидні. Це слова, які лунають з уст Путіна.
Тож, гадаю, тут не так уже й багато роботи. Але я розглядаю створення Міжнародного центру як провісник того, що може статися далі. В основі цього конфлікту лежить несправедливість і справедливість. І я думаю, що зрештою, найімовірніше, буде досягнута якась форма угоди.
— У випадку з країнами Глобального Півдня, які відчувають це обурення щодо своїх колишніх колонізаторів, як ви гадаєте, чи може Україна сама якось прихилити ці країни на свій бік, чи ми можемо це зробити тільки разом із Заходом?
— Я вважаю, що Україна виконує неймовірну роботу в дуже складних обставинах, але також вважаю, що вона має приділяти ще більше уваги Глобальному Півдню, тому що це роблять росіяни. Частково це склалося історично. Коли я побачив Сєрґєя Лаврова, який відвідував Південну Африку, то відчув себе недобре, і мені захотілося дізнатися, що ж відбувається. І ось що я зробив. Я зателефонував кільком південноафриканським друзям, і вони сказали: «Знаєш, Філіпе, ти не маєш забувати, що за часів апартеїду однією з небагатьох країн, яка дійсно підтримувала Африканський національний конгрес, партію, що нині в уряді країни, був Радянський Союз». І вони не забули про ту підтримку.
Це довга історія, яку ми, як люди, розуміємо. Ви будуєте відносини, ви пам’ятаєте про це історичне минуле. І тому Південна Африка, на мою думку, опинилася в дуже складному становищі, тому що, з одного боку, вона не підтримує порушення територіальних кордонів і суверенітету України. З іншого боку, вона має давні стосунки з Радянським Союзом. І, відверто кажучи, британці й американці були дуже раді, що апартеїд тривав, і виступали проти санкцій і всього іншого. Тож Україна зіткнулася зі справжнім викликом у контексті відносин із країнами глобального Півдня. Це історичний виклик. Я не думаю, що це критика України, тому що за всім цим стоїть історія. І я гадаю, що це буде дуже важко подолати. Дмитро Кулеба визнав, що треба докласти великих зусиль, щоб добитися контакту з країнами за межами Європи. Гадаю, він робить усе можливе, щоб це сталося. Я маю на увазі, що ви бачите це по-іншому. Нещодавно в Міжнародному суді ООН розглядали справу (ідеться про слухання 18 вересня 2023 року щодо позову України стосовно хибного трактування Конвенції про запобігання геноциду Росією. — Ред.), і ви бачили, що багато країн втрутилися в цю справу, але всі вони були з Глобальної Півночі.
Не було жодної з Глобального Півдня. І це проблема, адже вона посилає сигнал суддям та іншим, що справа не має підтримки Глобального Півдня, а це, на мою думку, не так.
Я не думаю, що Глобальний Південь підтримує дії Росії. Але вважаю, цей конфлікт також пов’язаний з великою глобальною політикою сили. Ви знаєте, люди в країнах Глобального Півдня кажуть, що США використовують для того, щоб ослабити Росію. Тож є багато складнощів. Я хочу бути гранично ясним. Я на тисячу відсотків солідарний з Україною. Я не критикую Україну. Але Україна втягнута у велику глобальну боротьбу за владу, і це частина контексту.