Сьогодні, коли статус безробітного мають понад 21 тисяча черкащан, а на одне вільне робоче місце претендують дві особи, питання працевлаштування людей з інвалідністю в регіоні вкрай актуальне
За такої ситуації на ринку праці людина з обмеженими можливостями є неконкурентоспроможною. Тим паче у багатьох роботодавців стереотипом залишається упереджене ставлення до інваліда як до людини, котра нездатна ефективно та результативно працювати. Тож, незважаючи на Закон України «Про основи соціальної захищеності людей з обмеженими можливостями», яким регламентовано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, керівники підприємств не поспішають поповнити штат своїх фахівців безробітними з ознаками інвалідності. Вони радше самостійно заплатять адміністративно-господарські санкції, передбачені за невиконання вимог законодавства.
Цього року, за даними Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, до державного бюджету надійшло 1,071 млн грн таких коштів. Частину з них держава готова фінансувати у вигляді безвідсоткових кредитів на створення робочих місць для інвалідів. Але охочих пристати й на таку угоду серед черкаських роботодавців не багато.
Та, на щастя, не всі ще збайдужіли в цьому світі. І в Шевченковому краї є підприємства, керівники яких усвідомлюють, що від їхнього рішення залежить подальша доля людей з інвалідністю, а інколи й членів їхніх родин. Такі керівники не зупиняються на встановленому законодавством нормативі. За можливості створюють додаткові робочі місця для неповносправних, не нарікаючи при цьому на недосконале законодавство, людський фактор чи рівень прибутків. Пересвідчитися в цьому можна, відвідавши смілянське підприємство ТОВ «Кондитерська фабрика «Меркурій».
…Свою співрозмовницю я чекала біля її робочого місця. На спеціально обладнаному столику стояли великі лотки, наповнені плоскими льодяниками у вигляді лимонних та апельсинових дольок. У повітрі стояв густий солодкий аромат карамелі. Жінки у білих халатах поверталися до своєї «смачної» роботи – у них саме закінчувалася п’ятнадцятихвилинна перерва. За сусідніми столиками вмощувалися працівниці, які спілкувалися між собою мовою жестів.
Всупереч моїм очікуванням зустріти похмуру малоговірку працівницю до мене підійшла усміхнена молода жінка. Поправивши на голові білосніжний ковпак, вона відразу взяла льодяник, хутко розплавила гарячим стержнем у ньому отвір і нанизала на паличку. Так ми познайомилися і розговорилися.
Про роботу 38-річна Інна Бондаренко розповідала жваво й життєрадісно, вправно показуючи, як робляться льодяники на паличці. Та коли мова зайшла про особисте життя, посмішка зникла з вуст, а обличчя співрозмовниці стало суворішим і старшим. Бо окрім здоров’я (жінка – інвалід з дитинства) доля відібрала у неї все найдорожче, що може бути у людини.
Підлітком вона втратила маму. З мачухою стосунки не склалися. Тож після закінчення школи-інтернату, коли 17-річній дівчині була так необхідна моральна й матеріальна підтримка, Інна самостійно вирушила у доросле складне життя. Здобула в училищі професію швачки. Вийшла заміж, народила доньку. Молода сім’я довго поневірялася по гуртожитках та чужих квартирах. Щоб вирішити житлове питання, чоловік постійно перебував на заробітках у Росії, працював на будівельних роботах. Вдалося заробити на квартиру в районному центрі, куди родина й переїхала з Черкас. Та доля нещадно випробовувала тендітну жінку. Не так давно їй довелося пережити втрату 16-річної доньки, яка загинула під колесами автомобіля… Відрадою для Інни Юріївни тепер залишається робота.
Усі ми – люди…
– Робота для мене – це не лише можливість отримати якісь кошти на прожиття. В колективі легше морально. Я можу поспілкуватися з людьми, чогось навчитися, – розповідає Інна Бондаренко. – Щоправда, з працевлаштуванням інвалідів завжди сутужно. У Черкасах було дещо легше знайти роботу, а ось у районному центрі вирішити це питання практично неможливо. Якщо і вдається десь влаштуватися, то частіше нелегально. Останній раз працювала посудомийкою в піцерії. Без трудової книжки, без вихідних. Додому поверталася пізно, дуже втомлювалася. Тому задоволена, що мене взяли на роботу в карамельний цех. Ось уже півроку тут офіційно працюю. Отже, зараховуватиметься стаж для пенсії…
Сьогодні Інна Юріївна має робоче місце в цеху плоскої карамелі ТОВ «Меркурій». Солодкі вироби цього підприємства, а це понад 60 видів льодяникової карамелі торгової марки «Рокс», знають не лише в області та інших регіонах, а й поза межами України. Свою продукцію підприємство реалізує у 12 країн світу. Проте мало кому відомо, що над створенням кондитерських шедеврів на цьому підприємстві пліч-о-пліч трудяться і висококласні кондитери-карамельники, і працівники з інвалідністю без фахової підготовки. Кожен виконує різну роботу, але вся вона важлива: від початку варіння карамельної маси, нанесення малюнка на сформовану цукерку до завершальної стадії – фасування продукції в яскраву сучасну упаковку.
– Люди з інвалідністю мають такі ж права, як і всі інші члени суспільства, зокрема, право на працю, – висловлює думку директор ТОВ «Кондитерська фабрика «Меркурій» Євген Таран. – Звісно, вони потребують більше уваги з боку людей, які їх оточують. Та ми живемо в одній громаді й тому повинні допомагати одне одному.
Керівник переконаний, що людей з обмеженими можливостями необхідно підтримувати. Адже за нинішнього складного життя навіть здоровій людині доводиться нелегко, а що казати про інваліда…
17 людей з інвалідністю нині є повноправними членами колективу ТОВ «Меркурій», який налічує 190 працівників різних спеціальностей. Добираючи робочі місця для інвалідів, кадрова служба фабрики дбає, аби кожна людина працювала в умовах, передбачених індивідуальною програмою реабілітації, виданою МСЕК.
Люди з особливими потребами, як і інші працівники, працевлаштовані на підприємстві офіційно. Тож мають оплачувану відпустку, законні вихідні та нормований робочий день. Офіційна праця гарантує інвалідам зарахування трудового стажу, що впливає на розмір майбутньої пенсії. Це теж важливо, адже для мінімальної трудової пенсії їм потрібно немало років стажу. За бажанням інваліда йому може встановлюватися неповний робочий день або робочий тиждень. Тож, як нині модно висловлюватись, усі мають повний соціальний пакет.
– Я вже три роки працюю на фабриці, – розповідає інвалід з дитинства, заготівник тари дільниці підготовки виробництва Дмитро Вдовиченко. – Інвалідів ніхто не хоче брати на роботу. Раніше їздив у Київ підробляти на будівництві. Та через кризу й такої роботи не знайти. На «Меркурій» я потрапив за сприяння служби зайнятості. Тут у мене посильна робота – я складаю упаковку для льодяників…
Нові робочі місця для інвалідів
Дбають на підприємстві й про достойні умови праці своїх працівників. Зважаючи, що фабрика розташована за 10 кілометрів від районного центру (у с. Балаклея), на підприємстві організовано автобусне перевезення людей до місця роботи та у зворотному напрямку. Це не тільки зручно, наголошували у розмові інваліди, а й фінансово вигідно. Адже, щоб добратися на роботу, не доводиться витрачатися на громадський транспорт, де нині перевізники фактично не надають пільги для пасажирів-інвалідів. На території фабрики функціонує продуктовий магазин, де можна придбати щось на обід або купити продукти додому. Для прийому їжі є спеціальна кімната. Ну і звісно, створено елементарні зручності – обладнано побутові кімнати, душові тощо. Усіх працівників фабричних цехів забезпечують спецодягом.
– Найближчим часом плануємо створення ще п’яти додаткових місць для людей з обмеженими можливостями, – долучається до розмови менеджер з персоналу ТОВ «Меркурій» Денис Поздняков. – Будемо розробляти спеціальні робочі місця для інвалідів з урахуванням їхніх індивідуальних функціональних можливостей, зумовлених інвалідністю. Наприклад, механізм для захисту пошкодженої руки. Тобто для конкретної людини створюватиметься робоче місце із застосуванням додаткових пристроїв…
Для 24-річної Ольги Кузенної спеціальні пристрої не потрібні. Недолік у її здоров’ї відразу й не помітиш – дівчина з дитинства не чує. Але це їй у роботі не заважає. Тим паче, що колеги, які поряд за столиками закріплюють карамель на пластиковий утримувач, також мають вади слуху. Тож бар’єра для спілкування між ними не існує.
– Дуже сумлінна працівниця, – хвалить Ольгу начальник зміни цеху плоского «Роксу» Любов Шатайло. – Норму завжди виконує. За зміну до 40 кг карамелі закріплює на паличку. Виважена, трудолюбива. Часом про інвалідів всякого розповідають. А я вам скажу з власного досвіду, що з ними легше працювати, ніж з деякими фізично здоровими колегами…
Ці слова Любов Миколаївни, на зміні якої працює п’ятеро інвалідів, нагадали мені нещодавню розмову з одним із черкаських підприємців, який переконував, що люди з обмеженими можливостями не в змозі якісно виконувати роботу, гальмують виробничий процес, що негативно впливає на кінцевий результат. Більше того, беручи на роботу інваліда, роботодавець нібито ризикує послабленням трудової дисципліни серед інших робітників, оскільки вони, мовляв, теж працюватимуть не на повну силу, вимагаючи і для себе якихось преференцій.
Директор ТОВ «Меркурій» переконаний, що в такому випадку ритмічність та злагодженість у роботі підприємства значною мірою залежить від того, як організовано виробничий процес за участю людей з особливими потребами.
– Створюючи робочі місця для інвалідів, ми розуміли, що дехто з них не зможе виробити норми, заплановані підприємством, – пояснює Євген Таран. – Звісно, працюючи в єдиному технологічному ланцюгу, кожний повинен відповідати за швидкість проходження продукції від одного робочого місця до іншого. Інакше люди будуть простоювати, порушиться технологічний процес. Тому ми створюємо робочі місця для інвалідів там, де вони не стримуватимуть виробничий процес. Це відокремлені робочі місця, де конвеєр проходження продукції не залежить безпосередньо від кожної людини. Хоча є інваліди, які справляються з виробничими нормами. Вони працюють у нас по кілька років. Це працівники з вадами слуху, які вже знайшли спільну мову зі своїми керівниками і добре розуміють одне одного.
Відчути себе потрібним
До речі, нині в області зареєстровано 1317 людей з вадами слуху, 740 з них – працездатного віку. Цього року вдалося влаштуватися лише 18. Роботодавці знаходять будь-які відмовки, аби не брати їх на свої підприємства. Що вже казати про ставлення до інвалідів з більш вираженими фізичними вадами.
На Черкащині проживає понад 80 тисяч інвалідів. Скільки з них потребують роботи – достеменно не відомо. З початку року на обліку в обласній службі зайнятості перебувало близько однієї тисячі інвалідів, які не досягли пенсійного віку. За цей період за сприяння служби працевлаштовано 226 осіб. За кошти Фонду соціального захисту інвалідів – 21 особу.
З усього видно, недаремно у розв’язанні проблеми працевлаштування інвалідів застосовується державне регулювання. Бо якщо несвідомі керівники підприємств не бажають приймати на роботу людей з вадами здоров’я, то їм має «допомогти» закон. Та в бурхливому законодавчому морі існує чимало підводних рифів. Скажімо, не виконувати передбачений законодавством норматив – це ще не означає порушувати закон. Якщо підприємство самостійно і вчасно сплачує адміністративно-господарські санкції, то вважається, що воно свої зобов’язання виконує. Тож фактично порушників, які інвалідів не працевлаштовують і штрафи не сплачують, не так і багато – всього 24 підприємства. «Кмітливіші» роботодавці, які не поспішають працевлаштовувати інвалідів, шукають різні способи, аби не сплачувати штрафні санкції. Нині на розгляді в судах знаходиться 80 таких справ.
Директор ТОВ «Меркурій» теж розмірковував і зважував можливості підприємства, перш ніж наважився оформити кредит. Адже створити додаткові робочі місця для інвалідів – це не просто поставити галочку в паперових звітах, а ще й узяти на себе додаткову відповідальність за цих людей.
– Звісно, наше підприємство за потреби залучає додаткові кредитні ресурси на стороні, – пояснює Євген Таран. – Пропозиція Фонду із соціальним ухилом та вигідними умовами нас зацікавила. Ми вивчили це питання, прорахували можливість створення на підприємстві реальних додаткових робочих місць для інвалідів. Визначили, що дійсно зможемо впоратися з цим завданням, і погодилися. Тож тепер і підприємство матиме додаткові кошти в обороті, і смілянські інваліди зможуть заробляти гроші для своїх сімей.
Частина коштів спрямована кондитерською фабрикою на придбання обладнання. Закуплено автомат з виробництва пакетів, машина для упаковки термоусадочної плівки, загортальний автомат для карамелі на паличці, установка для пайки палички. Іншу частину кредиту згідно з договором використано на закупівлю сировини для випуску нових видів продукції під новостворені робочі місця для інвалідів.
Між іншим, нова продукція теж соціально значима – це карамель для діабетиків. На сьогодні в Україні «Меркурій» – єдина кондитерська фабрика, яка розробила технічні умови і випускає карамель на основі натуральних цукрозамінників. Для хворих діабетом, особливо дітей, які люблять поласувати солодощами, така продукція просто необхідна, адже на полицях наших магазинів її обмежена кількість. До того ж діабетичні льодяники «Рокс» удвічі дешевші від аналогічних ласощів іноземного виробництва, що надходять у торгівельну мережу. А це важливо для хворої людини, яка вагому частину коштів витрачає на ліки.
Звісно, одне підприємство не вирішить усіх проблем людей, яких доля обділила здоров’ям. Та відрадно, що керівники таких підприємств переконані у правильності своїх дій і не оглядаються на тих, хто не обтяжує своє виробництво проблемами людей з інвалідністю, а намагаються реально забезпечити їхні соціальні гарантії.
– Інвалід, як і будь-яка людина, потребує поваги до себе з боку суспільства, – наголошує Євген Володимирович. – Усі працівники нашого підприємства з розумінням ставляться до людей з обмеженими можливостями, які працюють з ними в одному колективі. Якщо необхідно чимось підсобити, щось підказати інваліду – колеги завжди допоможуть. Думаю, у тих, хто трудиться поруч з інвалідами, формується повага до людей з особливими потребами, змінюється думка про них як неповноцінних працівників…
І це теж важливо. Адже для людей з обмеженими можливостями найголовніше – почуватися потрібними, відчувати себе повноправними громадянами і не опинитися, як кажуть, на узбіччі життя.
Компетентна думка
Заступник начальника Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Іван Красномовець:
Інваліду складно влаштуватися на роботу. Тим паче, якщо він намагається вирішити цю проблему самостійно. Практика засвідчує, що підвищити ефективність соціального захисту інвалідів та рівень їхньої зайнятості можна лише за умови тісної співпраці всіх зацікавлених сторін – роботодавців, управлінь праці та соціального захисту населення, служби зайнятості, Фонду соціального захисту інвалідів. На сьогодні в організації, установи, підприємства різних форм власності за сприяння нашого Фонду працевлаштовано 10 437 інвалідів.
У керівників підприємств різне бачення цього питання. Таких, як смілянський «Меркурій», небагато. Підприємство працює 10 років, і весь цей час керівництво фабрики із розумінням ставиться до проблеми працевлаштування людей з особливими потребами. ТОВ «Меркурій» добре себе зарекомендувало. Тому нещодавно Фонд підписав з ним договір про надання цільової позики на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Безвідсотковий кредит може бути використано лише на придбання обладнання та сировини під додаткові робочі місця для інвалідів. За час дії договору підприємство повинно додатково облаштувати обумовлену договором кількість робочих місць для інвалідів та повернути кредитовані кошти державі. Охочих отримати такий кредит небагато…
Статтія "Ми розділимо Ваш біль. Смілянський «Меркурій» не дає інвалідам опинитися на узбіччі життя" автора Інни Хімічук з журналу "Суспільство і соціальна політика" перемогла у конкурсі "Гідна праця: поширюємо кращий досвід"!