Брудно-білого кольору магазинчики з різним наповненням: подекуди посуд, подекуди дитячі іграшки, популярні «все по 10 гривень», продуктові кіоски. МАФи. Щодня ми натикаємося на них на вулицях, у підземних переходах, на зупинках громадського транспорту. Час від часу вони зникають, їм на зміну приходять інші. І от замість будки з квітами на звичному місці вже продають сигарети. А через півроку — алкоголь, через рік — одяг. Життя у таких дрібних підприємців не солодке: подекуди вони вимушені працювати «в нуль» або з невеликими прибутками. Більшість із них не проти перебратися до торгових центрів, проте таке задоволення часто-густо не по кишені.
«Візити ввічливості» від перевіряльників
Трамвайна зупинка на Лівому березі Києва. Купка білих МАФів неподалік. Попри вихідний день, клієнтів майже немає, продавці в тісному колі говорять про життя, потягуючи каву. Гріються. Заходимо до першого-ліпшого магазинчика. Торгують дитячими іграшками. На полицях широкий вибір, починаючи від невеличких машинок для дітей віком від трьох років і закінчуючи настільними іграми та вертольотами на радіоуправлінні. За прилавком дівчина Вікторія. На вигляд їй трохи за 25. Скаржиться: світло в них зникло «на дві години» майже тиждень тому.
«Певно, відсутність світла — найбільша проблема. У мене не працює термінал, я не можу відстежувати замовлення клієнтів в інтернет-магазині. Це вже не кажучи про холод. Восени ще більш-менш, а коли таке трапляється взимку, довго при -20 не просидиш. Ну півгодини-годину», — Вікторія тупцяє на місці. За вікном +6.
Читайте також: МАФіозні війни
«Скільки доводиться платити? Ну офіційна цифра, яку називають, відверто смішна. Це 500 грн на місяць. Але ж ви розумієте, що таких цін не існує. Відбити ж реальну оренду можна за тиждень. Тут як пощастить, — Вікторія показує черговому клієнтові яскраві машинки. — Раніше цей магазин базувався в одному з торгових центрів неподалік. Проте там і оренда вища. Чотири роки тому, коли долар був по вісім, за таку саму торгову площу доводилося віддавати від 3 тис. грн. І все б нічого, але дирекція ТЦ дозволяла собі зайве. Вони раптово могли змінити тобі умови договору, хоча це й не було прописано в угоді, яку ми укладали. Скажімо, приходжу я одного дня на роботу, а мені опечатують магазин і не пускають працювати. Бо ТЦ вирішив підняти орендну плату. Довелося викликати міліцію, розбиратися. Власне, таке ставлення було однією з причин, чому ми вирішили звідти перебратися на ринок».
«Перевірки… останнім часом немає. А роки два-три тому любили раптово нагрянути. Скажімо, якось заходить до мене хлопчина й одразу з порога заявляє: «Менше ніж за 3 тис. навіть говорити з тобою не буду». Зрозуміло, що коли в тебе все легально, то такі «перевіряльники» не надто страшні. У мене із собою папки з документами, дозволами, рахунками, щоб у разі чого можна було показати й від тебе відчепилися. Хоча доходить до казусів. Останнім часом Пенсійний фонд прискіпується. То ми начебто не заплатили податок за 2012-й рік. То за 2011-й. У такому випадку береш всі чеки, їдеш до них і тицяєш носом. Якось узагалі сміх був: сказали, що податок не проплачений за 2009-й. А я як підприємець зареєстрована з 2010-го, — Віка тихенько сміється. — А загалом згодна: з МАФами, звісно, треба щось робити. Особливо в центрі. Всі ці кіоски — страшенний несмак. Надто в історичній частині міста. Інше питання, що треба пропонувати альтернативу людям, які там працюють. Можливо, оренда площ у будинках на першому поверсі абощо».
Вихід зі станції метро. Купа пошарпаних пластикових будиночків туляться одне до одного, загороджуючи підходи до метрополітену. Натовп людей тече повз вигорілі вивіски й рекламні оголошення. Заходимо до одного з МАФів. Велике приміщення, на стендах посуд. За прилавком Оксана Василівна, жінка років 45. Уважно вивчає своїх візитерів крізь окуляри.
Читайте також: У Києві під час демонтажу МАФа власник відкрив вогонь із автомата
«Якщо чесно, і самій не надто подобаються такі магазинчики. Вигляд у них… страшний. Надто коли їх тільки починають ставити: незграбні, круглі, де вищі, де нижчі, різного кольору. Навіть не хочеться до метро йти, коли на це дивишся. Але виходу немає. Працюю з 2003 року тут. Колись мала невеличкий магазинчик, потім розширилися. Нині от скрутні часи, — жінка із сумом дивиться на прилавок. — Свого часу закуповували товару на 15 тис.: приїжджав бус, на три чверті заповнений ящиками. З різним посудом. А тепер це три-чотири коробки. Дивишся на них і думаєш: а де замовлений товар. Самі бачите — полиці напівпорожні. Люди збідніли, ми збідніли. Якщо раніше приходили покупці, ти оцінювала, що вони можуть собі дозволити, пропонувала відомі марки, народ купував дорогі набори і йшов задоволений, то тепер клієнти подивляться на ціни, куплять чашку за 30 грн і йдуть. А не надто дешевий німецький посуд стоїть на прилавках».
«Нещодавно поряд відкрили торговий центр. Приходили представники від дирекції, пропонували орендувати площі під магазин. Навіть хотіла туди перебратися. А хто не хотів би? Щоб у світлому, акуратному приміщенні, щоб тепло, можна було зняти верхній одяг і не мерзнути. Але порахувала оренду, і довелося лишитися тут. Так ціна десь 200 грн за квадратний метр. А в ТЦ близько 400–600 грн. А то й вище. Більшість просто не спроможна потягнути таку цифру», — наша співрозмовниця відпускає чергового клієнта.
«Щоб закуповувати товар, оплачувати оренду, потрібно заробляти 40 тис. за місяць. Останнім часом це нереально. Тож працюємо на шкоду закупівлям. Перевірки інстанцій? Зараз із цим спокійніше, але років п’ять тому хто тільки не заходив. Пожежники, Спілка захисту прав споживачів. Надто остання. Влаштовували перевірки й скандали, навіть коли не було скарг від покупців. Зазвичай просто хотіли грошей. Доводилося «вирішувати» проблеми. Ну, ви розумієте. Де штрафи виписували, а де «домовлялися». Хоча документація «біла», оренда й сам магазин мають усі необхідні дозволи», — на цьому прощаємося з Оксаною. У неї черговий покупець.
«Розборки» з МАФами
У бізнесі малих магазинів не обходиться без «розборок» із конкурентами. Надто якщо торгові площі стоять на «хлібних» місцях: поряд із метро, зупинках, навпроти торгових центрів. І якщо раптом хтось захоче поставити на твоє місце власний МАФ, не врятують навіть дозвільні документи.
«Поставити свій кіоск на зупинці? Ні, людина з вулиці не зможе це зробити, тут треба мати знайомства», — Світлана сидить біля обігрівача у своєму невеличкому магазинчику з жіночим одягом. Займається власною справою близько чотирьох років, до цього працювала в банку.
«Розумієш, щоб поставити кіоск, потрібна купа дозвільних документів. Частину з них має видавати райадміністрація. Так що як мінімум там потрібні свої люди. Ну і МАФи — це для когось хороший бізнес. Що дешевше: купити квартиру й здавати її в оренду чи поставити МАФ і здавати його в оренду за тією самою ціною?», — жінка усміхається.
«Усе залежить від місця, де ти хочеш працювати. Котируються станції метро, торгові центри. Але там висока оренда. Скажімо, я віддаю за сім квадратних метрів близько 3 тис. за місяць. А колеги, які торгують сиром навпроти торгового центру, віддають 10 тис. Та й то їх недавно посунули. Бо ж для ТЦ вони конкуренція. Дирекція заявила, що нібито кіоск на 5 см заліз на їхню територію. І все, МАФ зник. Щоправда, через певний час знову з’явився. Думаю, там грошима вирішили питання», — Світлана дивиться у вікно на потенційних покупців, які розглядають товар на манекенах. Утім, далі справа не заходить, повертаємося до розмови.
Читайте також: Кличко запропонував переселити МАФи в житлові будинки
«За законом мають попередити за два тижні про демонтаж МАФу. Але чи завжди так буває, важко сказати. От поряд із нами хлопець був, торгував овочами. У нього були кіоск і невеличкий причеп. Нещодавно його прибрали. Проте ми вже точно знаємо, що в листопаді на цьому місці знову має з’явитися якийсь кіоск», — додає Світлана.
Її колега Іраклій працює в автомобільній кав’ярні, які в останні кілька років заполонили Київ. Каже, що зірок із неба не хапає, проте може скласти конкуренцію заробіткам у тій самій Москві.
«Я сам із Донбасу, живу поблизу Артемівська. Свого часу їздив на заробітки до Москви. Цього року вирішив спробувати в Києві. Звісно, плюси є: ти в Україні, твій паспорт на руках, ти громадянин. І зарплата приблизно така сама. Можна заробити від 7 тис. грн. У Москві за місяць 30 тис. руб.», — хлопець наливає нам глінтвейну й продовжує оповідь.
«Коли починав стажування, стояв біля одного з інститутів. Там було кілька таких автокав’ярень. Проте одного дня приїхали перевіряльники й усіх забрали, крім мене. Виявилося, що в «сусідів» не було дозвільної документації на роботу. Тоді касу за день зробив близько 3 тис. грн», — сміється Іраклій.
«Зрозуміло, що час від часу машини з кавою ганяють. У мене в бардачку лежить стос паперів на такий випадок. Усі необхідні дозволи. Наскільки розумію, їх виписують на номери машин. Що робити з МАФами? Гадки не маю. Якщо чесно, мав би гроші, сам орендував би таку машину й працював би на себе, навіть без парерів», — хлопець замислюється на хвилину.
«Хоча, звісно, це неправильно. Якщо вже розбиратися з кіосками, кав’ярнями, то починати треба з легальності. Тобто щоб усі вони працювали за законом, платили податок до бюджету. Щоб усе було по совісті. А потім уже вирішувати, куди ці кіоски подіти», — хлопець відставляє глінтвейн убік й обслуговує клієнтів.
«Розумієте, все впирається в орендну плату, — пояснює наша знайома Оксана Василівна. — Можливо, якби торгові центри зводили не приватні особи, а муніципалітет або держава, то й ціни на торгові площі були б нижчими. Думаю, це певною мірою вирішило б питання захаращеності вулиць кіосками. Проте однозначної відповіді на це питання немає».