Важка довготривала криза українських силових структур найбільш наочно постала під час одеського штурму спецкомандою МВС готелю, де переховувалися троє кілерів. Йшлося навіть не про їх затримання, а про фізичну ліквідацію. На це знадобилося багато годин, залучення великих сил, але якби не допомога спецформувань СБУ, то невідомо, скільки б тривала операція. Ще до штурму міліцейський спецназ намагався взяти бандитів живими – робилося це вкрай непрофесійно, а з боку керівництва Міністерства внутрішніх справ – безвідповідально. Бійці спецназу постали перед досвідченими кримінальниками без бронежилетів, розвідка МВС виявилася неспроможною надати повноцінну інформацію про злочинців тощо. Наслідок непрофесійності й недбальства – загибель двох працівників МВС. Назагал то був провал. Якби таке сталося десь на захід від наших кордонів, то міністр внутрішніх справ пішов би у відставку.
Читайте також: Рембо плакав би
Але прикра подія не є випадком, вона цілком закономірна. Адже зовсім не боротьба зі злочинністю й не захист громадян від бандитів є основною функцією міліції в Україні. Головне її завдання – боронити владу від громадян. Саме туди відряджаються всі сили і засоби. Саме за це спитають на найвищому рівні з керівництва МВС. Розгін демонстрацій, мітингів опозиції, пікетів – ось що є першочерговою турботою верхівки міністерства. А тут великої кваліфікації не треба, щоб впоратися з пенсіонерами чи студентами. Проблеми з’являються, коли Верховну Раду починають штурмувати загартовані та відносно молоді ветерани афганської війни. І тоді вже ніякого блиску в діях не спостерігається, ледве стримали «афганців», які за бажання могли б взяти будівлю ВР. Блиск демонструється тоді, коли до Печерського суду та з нього транспортують одну-єдину жінку. Треба бачити цих закутих у панцирі «римських легіонерів» у шоломах, що стіною оточують автозак із Юлією Тимошенко. Проте достатньо було двох бандюг (третій втік, незважаючи на величезну чисельну перевагу правоохоронців) зі зброєю, щоб усього цього колоса на глиняних ногах, що зветься МВС України, поставити догори дриґом. Стало зрозуміло, що наші міліціонери не лише громадян, а навіть самих себе захистити не здатні. А якби злочинців було не двоє, а цілий загін, 30–40 озброєних до зубів випробуваних бійців?
Вправлятися кийками по головах українських громадян – це зовсім не те, що протистояти справжній загрозі…
Сьогодні в лавах вітчизняної міліції налічується близько 350 тис. правоохоронців. Це майже удвічі більше, ніж особовий склад Збройних сил України. Такі факти засвідчують поліцейський характер держави. Але хіба наші громадяни стали більш захищеними від такої величезної кількості міліціонерів? Яка частина з цих 350 тис. веде боротьбу проти кримінальної злочинності, а яка проти політичних опонентів?
Політизація силових структур дуже рідко корисна їм у професійному плані. Відомо, що армії, які здатні блискуче здійснювати воєнні перевороти, здебільшого погано виявляють себе в боях із зовнішнім агресором. Є багато прикладів цього в історії Латинської Америки. Можливо, й аргентинське військо значно краще показало б себе у Фолклендській війні з Великою Британією, якби 150 років свого існування захоплювалося не втручанням у політичне життя країни, а бойовою підготовкою.
Ось і наша міліція, така грізна проти громадян, у протистоянні бандитизму виявляється тим, що китайці називають «паперовий тигр».
Читайте також: «Пернаті»та «хвостаті» вже розпочали виборчу кампанію
То чи треба українській нації утримувати таку силу-силенну нефахових міліціонерів? Може, йти за принципом краще менше, та ліпше? А скільки коштує державному бюджету ціла орда міліцейських генералів? Їх уже стільки, що міністр Могильов побоюється публічно називати їхню кількість. За радянських часів дослужитися в правоохоронних органах до полковника було мрією життя для багатьох. Зараз цих полковників хоч греблю гати, а будь-яке місто більше від райцентру чомусь обов’язково повинно мати на чолі свого УМВС генерала. Проте на якість роботи міліції це постійне зростання керівних лав Міністерства внутрішніх справ аж ніяк не впливає. Суспільство дедалі більше підозрює, що брак фаховості став найсуттєвішою ознакою вітчизняного МВС. Це дається взнаки скрізь – від постового до слідчого і високого міліцейського начальника в Києві. Цікаво, якби слідчих МВС позбавили можливості запроторювати підозрюваних до СІЗО, де всі стають здебільшого схильними до «компромісу» зі слідством (бо такі умови утримання, що їх міжнародні правозахисники ототожнюють із тортурами), то чи здатні вони були б впоратися з найпростішою справою? А спілкування з деякими представниками МВС породжує страшну здогадку, що вони зеленого уявлення не мають про українське законодавство.
20 років незалежності через убогість і недолугість українського політикуму позначилися тотальною деградацією всіх силових структур, не в останню чергу внаслідок їхньої політизації (над усе міліції та прокуратури). А це, між іншим, хребет держави…