Здавалося б, що музичними фестивалями під відкритим небом мало кого здивуєш. Але це абсолютно не так, коли йдеться про живе виконання класичної музики. За рідкісним винятком літніх музичних вечорів, які відбуваються у київському Маріїнському парку на відкритій сцені, яку кияни гарно знають як «мушлю», звучання класичних музичних творів, та й ще у виконанні лауреатів низки світових престижних музичних конкурсів є прерогативою філармонічних або консерваторських залів. Відвідування останніх було і лишається елітарним видом проведення вільного часу, яке потребує і певного психологічного налаштування, і певних знань. Певним чином це відчуджує широку аудиторію від музичної класики, для якої останні здебільшого звучить у записах, поступаючись місцем популярнішим і ліберальнішим у плані поведінки підчас слухання музики її різновидам. Але класична музика потребує широкої аудиторії, а та – класичної музики.
Фестиваль «Музика Фредеріка Шопена під відкритим небом» – це знакова і унікальна для культурного життя України подія, до організації якої долучилася як українська сторона, так і польська в особі посла Генріка Литвина та Польського інституту. «Планерні концерти – це досить цікаво. Принаймні я не знаю іншого фестивалю в Україні, де б отак збиралися музиканти і публіка на відкритому повітрі, і виконували класичну музику. Це фактично єдиний фестиваль музики Шопена в Україні. Таку подію варто було зробити, оскільки Шопен – композитор абсолютно унікальний, відомий на увесь світ», – розказує Олена Бабій з Польського інституту в Україні, який є співорганізатором згаданого міжнародного open air фестивалю, який вже вдруге поспіль відбувається у другі вихідні червня у замку-музеї Радомисль на Житомирщині. Шопен для Польщі є одним з її найбільших культурних брендів так само, як-от Моцарт для Австрії чи Ліст для Угорщини, однією з найбільших її гордостей. Цьогорічний фестиваль мав два гасла, які звучали так чи інакше: традиційне «За нашу і вашу свободу!» та «Люди допомагають людям», бо усі кошти отримані від проведення концерту буде перераховано сім’ям, що втратили годувальника під час Революції гідності або військового конфлікту на сході України.
Читайте також: Композитор свободи
«Класична музика – це вічна музика, яка пройшла випробування століттями, і яка гармонізує. Інша музика є тимчасовою, модною. Дуже важливо, аби молодь, діти, які яка сьогодні навряд чи попадуть з батьками у філармонію, могли на галявинці, бігаючи або ступаючи босими ногами по траві, послухати музику Шопена, і інші класичні музики, які, я сподіваюся, можна згодом буде послухати в Радомислі», – розповіла Тиждень.ua одна з організаторів фестивалю, засновниця замку-музею Радомисль Ольга Богомолець. Додає, що першим поштовхом до організації open air фестивалю шопенівської музики став її особистий досвід у Варшаві 18 років тому: «Я мала можливість лежати на траві, дивитися на хмари, і чути неймовірну класичну музику. Це в почуття, коли ти лежиш на землі, дивишся на небо, і слухаєш таку музику, було настільки неповторним. Ні з чим його не порівняти, хоча я виросла на класичній музиці, філармонія і консерваторія для мене не чужі. Це було неперевершене почуття, яке не можна порівняти зі слуханням класичної музики ні в яких умовах».
Дійсно, атмосфера свободи і невимушеності вдалася. Смугасті, розстелені прямо на траві доріжки і рядна, ковані лавочки і звичайні дерева, розставлені під розлогими вербами на острівці, з усіх сторін огорнутому рукавами порослої жовтими глечиками і білими лілеями річки Мики, акуратні, складені із сірого граніту місточки, порослий чіпким диким виноградом та ампельними трояндами замок-музей Радомисль і громада по-літньому вдягнених розслаблених людей із дітьми різного віку, яка комфортно себе почуває в такому оточені – спочатку не віриться, що йдеться про поважний міжнародний фестиваль музики видатного польського композитора і піаніста-віртуоза Фредеріка Шопена. «Знаєте, у час, коли всі ми вже другий рік перебуваємо у стані напруження, це чудова нагода дійсно розслабитися в дійсно культурний корисний спосіб», – ділиться враженнями один зі слухачів пан Ігор.
За словами одного з виконавців фестивалю, польського піаніста Яцека Кортуса, лауреата багатьох міжнародних фортепіанних конкурсів, зокрема володаря гран-прі на ІХ Міжнародному Шопенівському конкурсі у Антоніні, який має досвід виконання фортепіанних творів на різноманітних європейських фестивалях під відкритим небом, музика, яка там звучить, не має бути складною для сприйняття аудиторії. «Шопен є композитором, який торкається якоїсь струни в душі кожного слухача. Так само, як і Моцарт, він легкий і зрозумілий для аудиторії, романтик. На жаль, це не стосується гарної половини творів сучасних композиторів. Але доступність для розуміння не завжди значить технічну легкість виконання того чи іншого твору. Шопен надзвичайно делікатний. І от у передачі цієї делікатності під час гри полягає справжня віртуозність виконавця», – констатує піаніст. Він додає, що грати на таких заходах певним чином складають своєрідну місію виконавця класичної музики, який в такий легкий спосіб може познайомити щонайширше коло слухачів із класичним музичним надбанням.
Читайте також: Євген Галич: «Українська хвиля знесе весь той непотріб, який заповнює теле- та радіоефіри»
Хоча фортепіано – це акустичний інструмент, розрахований на закриті від природних шумів спеціальні зали, тихий плюскіт води, далекий цокіт дзьоба лелеки, шелест листя не шкодить сприйняттю і виконанню фортепіанних творів під відкритим небом, додають їм своєрідного колориту. Можливо, повертає уявно у ті часи, коли таку гру могли чути аристократи чи шляхта. «Чи заважає мені грати вітер? Зовсім ні! Виконавець має бути готовим до всього. А тут гарно, і аудиторія вдячна, яка хоче чути класичні твори Шопена» – ділиться враженнями про гру під час планеру у Радомишлі українська піаністка Тетяна Шафран. Додає, що шопенівський концерт у місті Радомишлі – це приклад того, як серйозна міжнародна подія вдалася у маленькому містечку. Окрім виступів маститих піаністів, як-от українка Інеса Порошина або вже згаданий Яцек Кортус, фестиваль став майданчиком для виступів найкращих виконавців з дитячих музичних шкіл України Євгена Моторенка, Володимира Максимчука і Антона Лабіка-Пронюка. Це дуже важливо з того огляду, що для виховання майбутнього української фортепіанної школи потрібні не лише фахові педагоги і гарні музичні інструменти, а й вдячна публіка.
«Революційний етюд» до мінор для фортепіано – це твір, який лунав в найгарячіших точках протистояння під час подій Революції гідності, і звучання якого під час концерту в Радомишлі мало символічне значення. Власне, не лише цей твір, написаний композитором під час Польського повстання 1830 року проти російського царату за відновлення незалежності Речі Посполитої поєднує композитора певним чином з Україною. У згаданому повстання брали участь і радомиські шляхтичі, а також двоє друзів Шопена, які були вихідцями з наших теренів – Стефан Вітвицький з Вінниччини та Юзеф-Богдан Залеський з Київщини. Останньому композитор присвятив одну зі своїх мазурок. Учнем Шопена був також Кароль Мікулі, основоположник львівської фортепіанної школи.
Оскільки фестиваль ще дуже молодий, відбувається тільки вдруге, організатори ретельно поставилися до питання залучення публіки на подію. «Знаєте, мені подеколи здається, що українці не надто хочуть вболівати за своїх музикантів. А вони ж так само, як спортсмени, формують міжнародний імідж України. До того ж до філармонії ходять для того, аби оцінити і покритикувати виконавську майстерність того чи іншого музиканта, а не задля естетичної насолоди», – розповідає пані Лідія, яка разом із родиною приїхала на концерт. «Нещодавно була на концерті Ігоря Дядюри у київській філармонії. Але мені так захотілося послухати фортепіано! Ось тому сюди приїхала. І внучку привезла, аби знала, хто такий Шопен», – додає жінка. Вона – одна з тих двох сотень осіб, які попри спеку вибралися до Радомишля на концерт.
Читайте також: Сергій «Колос» Мартинюк: «Переважна більшість українців ведеться на зомбування пластмасовою попсою»
«Думаю, для місцевого люду такий концерт – це зовсім непогано. Адже звук потужний, далеко чути. Хто зна, може якраз вони є слухачами першого ряду», – усміхається вона. Багато хто з присутніх не лише сидить просто на стільцях, але й простягнулися на постелених на траві під деревами керематах та ряднах. «У філармонії так не полежиш!», – ділиться враженнями у перерві між двома частинами концерту пані Тамара, яка зручно примостилася на землі із книжкою. «Дізналася про концерт випадково, і зрозуміла, що мушу тут бути. Я із сином потрапили до Варшави якраз о тій порі, коли там відбувався тиждень музики Шопена. І все було майже як тут – рояль і сцена на острівці посеред одного з озер парку в Лазенках. Але послухати не судилося, бо вперіщив дощ», – розповідає. Провадить розмову далі: «Думаю, синові б сподобалося. Він любить класичну музику, і чомусь особливо органні твори Баха. Одного разу підійшов до мене, і попросив знайти в Youtube одну із фуг цього композитора. Я неймовірно подивувалася, звідкіля у нього такі смаки. Виявилося, йому в дитячому садочку про цього композитора розказували». Каже, що стільки в Україні є місць, де можна було б проводити фестивалі під відкритим небом, особливо виконувати різну класичну музику, бо її якраз бракує. А поряд можна почути таке: «Я в захваті! Музика лунає, і таке враження, що вона рухає хмари в небі. Наступного разу приїду теж».
Можливість вільно доторкнутися до живої музики поза стінами музичних академічних установ – це одна із сучасних, цілком європейських практик, які варто розвивати і запозичувати. Живе звучання Шопена, Гайдна, Баха, Вівальді тощо свідчить про високий культурний рівень суспільства, оскільки стає невід’ємною частиною життя середньостатистичного громадянина. Це важливо з того огляду, що саме він спрямовує подальший хід розвитку країни і суспільства своїми смаками, потребами, ідеями. Фестиваль «Музика Ф. Шопена під відкритим небом» – це один з перших культурних кроків до свободи і права обирати. Сподіватимемось, що фестивалі класичної музики під відкритим небом стануть частиною притаманної українцям культури проведення вільного часу.