Музейні виставки та сучасні бібліотеки: як культурна Одеса дарує людям надію на перемогу

КультураСуспільство
7 Вересня 2024, 13:30

Колір Одеси – жовтий з блакитним. На вулицях багато національних прапорів, деякі намальовані просто на стінах. На початку весни 2022-го року, оговтавшись від перших натисків російської агресії, жителі міста вийшли на вулиці і заходилися малювати українські символи. «Маркували територію», це давало їм упевненість і надію.

Української мови на вулицях натомість – небагато. Хоча заклади громадського харчування чітко дотримуються закону про державну мову. І самі одесити пильно стежать за цим. Валерій Коршунов поділився цікавим фактом: найбільше скарг до мовного уповноваженого щодо порушення мовного закону у сфері обслуговування надходить саме від жителів Одеси.

Місто-перлина біля моря позбувається імперських символів хоч і поволі, але впевнено. Перейменування вулиць ще «в процесі», а от одіозний пам’ятник Катерині ІІ з постаменту нарешті забрали. Тепер він зберігається у тимчасовій технічній прибудові на території Національного художнього музею.

«Зміїний – острів, який боронять боги»

Виставка з такою назвою, яка відкрилася в Одеському археологічному музеї – унікальна. І не тільки для України, а й у міжнародному масштабі – кажуть її організатори.

Зміїний – крихітний шматочок суші в Чорному морі, який на початку повномасштабного російського вторгнення став символом української незламності і героїзму, має цікаву тисячолітню історію. І це підтверджують, зокрема, знайдені тут під час археологічних розкопок артефакти. Наприклад, амфори – деякі з них родом ще з VII століття до нашої ери. Так само, як античні плити зі згадками про Ахілла. Вони також є частиною експозиції, що розгорнулася в музеї.

Від початку повномасштабної війни музей не працював. З міркувань безпеки колекції перемістили в надійне сховище, музейники зосередилися на консервації та оцифровуванні експонатів: тільки основний фонд музею – близько 200 тисяч одиниць. Та й штат співробітників, через війну, суттєво зменшився… Тож присвячена острову Зміїному виставка, яка від серпня цього року зустрічає відвідувачів, – добра прикмета: і для самого закладу, і для культурно-мистецького життя Одеси.

«Згідно з міфологією давніх греків, Зміїний із дна моря підняла богиня Фетіда, – розповідає Оксана Грицюта, завідувачка експозиційного відділу музею. – Богиня зробила це задля свого сина Ахілла, на його честь на острові згодом спорудили храм. Острів лежав на перетині торгових шляхів – греки привозили сюди оливкову олію, фрукти, у зворотному напрямку везли зерно. Відбувався жвавий товарообмін. Науковці й археологи давно зацікавилися історією Зміїного, перші ґрунтовні наукові публікації з’явилися ще в середині ХІХ століття».

У 2008 році на острові відкрили філію Одеського археологічного музею. На той час навколо Зміїного точилися суперечки між Україною і Румунією, і відкриття філії та поштового відділення стали нашим своєрідним офіційним оприсутненням. Більша частина археологічних знахідок, зокрема унікальних експонатів, зберігалася у філії музею. Їх мали змогу побачити й туристи: за попередньою домовленістю з прикордонниками мандрівників доставляли на острів на спеціальних моторних човнах.

«Готуючи виставку, ми побачили багато подій та аналогій античного часу, які перекликаються з подіями, що відбувалися недавно на Зміїному острові – зауважує Оксана Грицюта. – Якось острів захопили пірати, сподіваючись пограбувати храм. Жителі Ольвії не дозволили цього – вони вигнали піратів і вказали їм адресу, куди ті мають іти. І коли в перший день війни ми почули фразу, вимовлену нашим прикордонником на адресу російського корабля, що вже стала крилатою, стало зрозуміло: ми будемо боротися. І готуючи цю виставку, ми хотіли насамперед дати людям надію на Перемогу».

Під окремою вітриною в музеї – марки із зображеннями античних артефактів Зміїного. Їх виготовили спеціально до виставки. Є з-поміж них і славнозвісна марка від Укрпошти, з силуетом українського прикордонника, що «відправляє» російський військовий корабель за чіткою адресою.

Коли Зміїний звільнили від окупантів, стало відомо, що філію знищили. «Я спілкувалася з прикордонниками, вони сказали – музей розбомблений, поки достеменно не відомо, що залишилось, бо ми не можемо дістатися на острів. Але все вказує на те, що експонати або пограбовані, або знищені. Тому ще одна з цілей нашої виставки – привернути увагу міжнародної спільноти до злочинів, які чинить Росія, знищуючи культурні надбання. А у випадку зі Зміїним – це не просто українське надбання, а загальнолюдська історія, це антична світова історія. Таким чином те, що там накоїли російські окупанти, – є також злочином проти людства».

Виставка, за словами організаторів, триватиме тут «довший час», можливо, стане постійною – тож у гостей Одеси є чудова оказія її відвідати.

«Бібліотека – територія можливостей»

Пересипський район – майже околиця Одеси. Розташована тут філія Централізованої бібліотечної системи для дітей – одне з небагатьох місць для зустрічей, обміну ідеями і спілкування жителів цього району. Понад 5 тисяч читачів обслуговує бібліотека, переважний контингент відвідувачів – школярі.

Заступниця директора бібліотеки Ольга Стемберська каже, що разом з колегами давно думали над тим, як ще більше заохотити підлітків до «дружби» з осередком книг. Не секрет, що комп’ютеризоване юне покоління схильне втрачати запал до читання. Тому насамперед вирішили запитати в самих дітей: яким вони бачать простір «своєї» бібліотеки. На основі спільної «проєкції» майбутньої книгозбірні створили план – сучасний ремонт, стильний дизайн, нові стелажі, комп’ютери зі швидким інтернетом. Результат перевершив очікування: діти прийшли і сказали: клас! «З’явилися нові читачі – ми фіксуємо їх за щойно відкритими абонементами. Повірте – це дуже оптимістичний показник», – посміхається Ольга Стемберська.

Реалізували задум бібліотека змогла завдяки коштам від гранту. І хоч поки вдалося модернізувати лише одну із трьох читальних зал, – це вже дуже великий крок.

«Ми хотіли створити для дітей простір, до якого захочеться повертатися – ділиться директор Централізованої бібліотечної системи для дітей Юрій Горбатенко. – Ми брали до уваги, що бібліотека — це не тільки про книжки, а й простір, де можна отримати різні культурні послуги. Обладнали лекційну локацію, для дітей встановили комп’ютери, є wi-fi. Зараз тут відбувається багато активностей. Сподіваюсь, у нас усе вийшло, бо тепер – це як небо і земля у порівнянні з тим, що було раніше».

Стелажі для нової зали, до речі, директор збирав власноруч – коштів на таку послугу вже не залишилося. Натомість змогли оновити бібліотечний фонд новими книгами.

За словами Юрія Горбатенка, централізованих бібліотечних систем в Україні залишилося небагато. Одеська – одна з них. Вона не тільки збереглася, а й розвивається. 20 філій, розташованих по всьому місту, мають у загальному фонді понад 300 тисяч видань.

«Коли почалася повномасштабна війна, бібліотечне життя завмерло, не було навіть думок про оновлення фонду та розвиток книгозбірень, – визнає Юрій Горбатенко – Всі застигли в очікуванні, не знали, що буде далі. А потім вирішили: треба рухатися вперед. Стали думати про пошук позабюджетного фінансування. Із закупівлею нових книжок допоміг соціально-активний бізнес, також отримали грант на це. Ми першими в Україні взяли участь в обміні “Українська книга — українським дітям”, обмінявши 36 тисяч російськомовних книжок на 18 тисяч україномовних».

Однією з особливостей втілення проєкту стало залучення менторів. Серед них – наукова співробітниця Одеського художнього музею Анастасія Явтушенко.

«Наш музей проводить дитячі програми від 2017 року, бо ми добре розуміємо, наскільки важливе виховання маленьких українців, наскільки важливо викоренити з їхньої свідомості поняття про радянський музей – наголошує Настя. – Ми прагнемо, аби культурні інституції – музеї, бібліотеки – сприймалися дітьми не як щось, де їм розкажуть, як думати, а де вони зможуть знайти нову цікаву інформацію, зустріти друзів і просто розважитися. Для таких віддалених районів, як Перикопський, дуже важливі подібні простори, бо у батьків не завжди є можливість відвезти дитину у центр міста на якийсь захід. Отож у мікрорайонах дітям потрібні такі простори, де читання буде асоціюватися не зі шкільною освітою, а з приємним проведенням часу».

Стіни оновленої зали бібліотеки прикрашають цитати. «Книга – це мрія, котру ти тримаєш в руках» – мотивує одна з них. Тут відбуваються заняття творчих майстерень, зустрічі з письменниками, безкоштовні курси української мови.

Художній музей: паралелі історії

Вікна Одеського художнього музею закриті фанерними щитами. У листопаді минулого року російська ракета вибухнула на вулиці поруч із музеєм, пошкодивши його фасад. Відтак решту вікон, з іншого боку будинку, також превентивно замінили дерев’яними «заставками».

Та попри все, музей – живе і відкритий для відвідувачів. Нині тут тривають 4 художні експозиції, одна з яких – «Музейна історія» додалася нещодавно. Присвячена вона 125-річниці музею, яку відзначають цього року. Виставка розташувалася у залі, з якої свого часу починався музей. Тому його історія, за творчим задумом організаторів, тут буквально «висить» – на скляних платівках з фотоемульсіями, що відносять відвідувачів до 1920-1930-х років. Цих моментів не зафіксовано в архівних записах, однак їх фотографували співробітники, залишивши таким чином для історії процес поповнення колекції музею та динамічну зміну його експозицій. Завдяки тодішньому директору Цві Емському-Могилевському із закритої галереї (на той момент Музею витончених мистецтв) заклад перетворився на Народний художній музей. Ідея виставки – провести паралель між часами і показати цінність та особливість кожного періоду.

«Реалізовуючи цей проєкт, ми зрозуміли, що і тодішній керівник музею Цві Емський-Могилевський, і художник Олександр Ройтбурд, який очолював музей у 2018-2021 роках, мають багато спільного – обидва працювали у дуже складний час, коли змінювалася суспільна парадигма – розповідає куратор виставки, програмний менеджер Одеського художнього музею Валерій Коршунов. – За часів Емського-Могилевського колекція музею істотно збільшилася – на 400 творів. Директор спеціально їздив до Москви та Петербурга, відбираючи в тамтешніх музеях кращі роботи для свого закладу. Так само завдяки особистим зусиллям Ройтбурда, його зв’язкам колекція музею поповнилася творами сучасних українських художників».

Із різними періодами музейної історії знайомлять також світлини та фотовідбитки документів на стінах виставкової зали. «Олександр Ройтбурд доклав багато зусиль, щоб змінити ставлення людей до музею, – наголошує Валерій Коршунов. – Тривалий час, аж до директорства Ройтбурда, провідною музеєзнавчою моделлю залишалася модель: від академізму до реалізму і потім до соціалізму. Пану Олександру вдалося її зламати. Певні одеські проросійські політики, зокрема з фракції ОПЗЖ Одеської облради, не злюбили його за це, організували компанію з дискредитації, щоб його звільнити. Одесити вийшли тоді на мітинги і підтримали директора музею, а Ройтбурд оскаржив своє звільнення в суді. Своєю активністю одесити довели, що їхній пріоритет – формувати власну українську ідентичність».


________________________________________________________________________________________________

Реалізувати творчі тематичні задуми трьом одеським інституціям культури вдалося завдяки грантовій підтримці з боку міжнародних донорів фонду «Партнерство за сильну Україну» у рамках проєкту «Спадщина. Простір для роботи». Під час недавнього прес-туру до Одеси столичні журналісти мали нагоду переконалися в цьому на власні очі.

Фонд «Партнерство за сильну Україну» – спільна донорська програма українського уряду та восьми країн-партнерів: Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, США, Фінляндії, Швейцарії, Швеції.

«Програма «Спадщина. Простір для роботи» від початку спрямовує зусилля не лише на інфраструктурну складову відбудови, а й допомагає культурним інституціям в реалізації суспільно важливих проєктів, оскільки вважає культуру тією сферою, що об’єднує українське суспільство і є опорою під час війни, – каже Тетяна Олійник, менеджерка фонду «Партнерство за сильну Україну». – Реалізовуючи програму, спостерігаємо органічний запит людей дізнатися більше про своє минуле, культуру, історію».