Музейні історії волинської школи іконопису: знакові образи XVII–XVIIІ століть

У Музеї волинської ікони зберігається одна з найкращих в Україні колекція творів давнього сакрального мистецтва, яку зібрали учасники наукових експедицій 1981–1985-х та 2000-х років у храмах Волині. Понад дві тисячі експонатів мають історико-мистецьку цінність і презентують різноманітні аспекти художньої культури Волині XVI–XIX століть. Збірка постійно поповнюється пам’ятками сакрального мистецтва, які передають священнослужителі й церковні громади, дарують поціновувачі іконопису. Більше ніж чотириста одиниць збереження — хатні ікони кінця XVIII — початку XХ століть, вилучені на митницях під час спроби незаконного вивезення за кордон.

---

Серед предметів колекції: рідкісні взірці темперного іконопису XVI–XVIII століть, релігійний живопис західноєвропейської традиції XVIII–ХІХ століть, царські врата, феретрони, хоругви, процесійні хрести, зразки скульптури, надбанні й надвратні хрести. Пам’ятки представляють східну і західну культові традиції, високе мистецтво і народну творчість, духовне і художнє начало, кращі європейські технології.

Особливе місце посідають твори високого мистецького рівня. Це монументальні образи «Спас у славі» XVІ століття, «Моління» та «Спас з ангелами» початку XVІІ століття, «Христос Вседержитель» першої половини XVІІ століття, група ікон «Волинського іконописця 1630 року» та «Майстра з Михнівки».

До найдосконаліших пам’яток українського сакрального мистецтва належать роботи Йова Кондзелевича й іконописців його «майстерні» або «кола», які працювали на зламі XVІІ–XVІІІ століть. Ікони «Христос Вседержитель», «Оплакування Христа», «Благовіщення», «Святі Косьма і Даміан», «Святий Юрій Змієборець» вирізняються зовнішньою красою образів, живописною досконалістю, благородством колірної гами, багатством орнаментованого тла.

Світським характером, пишністю форм і живописним моделюванням відзначені барокові образи XVІІІ століття: «Святий Георгій», «Свята Параскева», «Причащання Святого Онуфрія», «Святий Стефан», «Святий Іоан Богослов».

У збірці музею зберігаються пам’ятки XVІІІ–ХІХ століть, виконані олійними фарбами на полотні, які походять з колишніх унійних храмів і костелів Волині. Твори «Христос у терновому вінку», «Свята Текля Іконійська», «Святий Франциск» Лукаса Шрейдера, «Святий Каетан Театинський», «Богородиця Римська» та інші представляють розмаїття художньо-композиційних рішень і культурних стилів.

Ікони ХІХ століття «Святий апостол Яків, мучениці Наталія і Тетяна», «Святий апостол Матвій і Праведна Єлизавета», «Успіння Богородиці», «Святий Князь Михайло Чернігівський і Святий Георгій» орієнтовані на академічний живопис і презентують високий художній рівень майстерності авторів.

Перлиною колекції є Холмська чудотворна ікона Богородиці — унікальна пам’ятка візантійського мистецтва константинопольського письма середини ХІ — початку ХІІ століть. Святиня шанована в усьому християнському світі, а музей є місцем паломництва вірян різних конфесій.

---

В основу іконографії покладені біблійні тексти: видіння пророків Єзекіїля (Єз. 1,4-6), Ісаї (Іс. 6,1-4) та Іоана Богослова (Об. 4,7), які відображають богословську концепцію явлення Ісуса Христа в силі й славі в час другого пришестя. Велична постать Христа, який возсідає на небесному престолі поверх орнаментованої подушки, уписана спочатку в червоний ромб як знак вогненної природи божества. Далі — мандорла зеленого кольору як символ божественної природи Ісуса Христа, заповнена силуетами небожителів — херувимів, серафимів, престолів. Червоний квадрат символізує землю, де проповідувалося вчення Христове та його проповідниками були євангелісти. Їхні зооморфні знаки вміщені по чотирьох кутах ікони — ангел (Матвій), тілець (Лука), лев (Марко), орел (Іоан). Правицею Христос благословляє, у лівій тримає розгорнуту книгу з текстом Євангелія (Мт. 11, 25, 27, 28). Золочені німби, асист на одежах Ісуса наповнюють ікону божественною силою. Німб Спаса хрещатий з літерами W О N, які, згідно з одкровенням Мойсею, означають «Я є сущий» (Вих. 3,14).

Ікона походить з монастирського іконописного осередку, який діяв на теренах Ковельського повіту в першій половині XVІІ століття. Зображення святого Георгія — вершника на білому коні, який пронизує списом змія з розпростертими крилами й широко розкритою пащею, є найпоширенішим в іконописі Волині.

Твір написаний у традиційній формі українських ікон житійного типу, іконографія відповідає життєпису святого. Середня частина оточена вісьмома клеймами, у яких маляр розповідає про життя і страсті Георгія. Клейма розмежовані орнаментованими тонкими полями, своєрідними рамами, і на вигляд як окремо взяті ікони. Автор особливу увагу приділяє архітектурному стафажеві, який повторюється в багатьох його роботах. У колориті переважає вохра різних відтінків, яка вдало поєднується з білим, синім і червоним кольорами.

На верхній міжрамній смузі зберігся напис: «Святий Великомученик Страстотєрпєц і Побєдітєль Христов Георгій», на нижній — залишки дарчого напису з датою «…року 1630».

Ікона належить так званому Малоритському майстрові, який працював у північному регіоні Волині. Образ вирізняється вправним малюнком, гармонійним колоритом та особливим символічним трактуванням. Святий Ілля зображений величним і грізним, як пророк та ревнитель істинної віри. Могутній старець тримає в руці меч із латинською літерою S — стилізованим символом блискавки, знаком Божого гніву й кари. Зображуючи лик Іллі, автор уносить своєрідну персональну ноту, передає його духовну силу. Зламані брови, різкі глибокі зморшки, упалі щоки пророка-пустельника контрастують з багатими одежами, написаними яскравими, глибокими кольорами.

Особливої краси й декоративності іконі надає рама, чорні поля якої оздоблені тонко промальованим орнаментом та боніями (укр. «ґудзик») — дерев’яними прикрасами різної форми.

У верхній частині рами зберігся напис кирилицею з елементами в’язі: «ОБРАЗЬ СВЯТОГО ПРОРОКА ИЛІИ».

Історично термін Вседержитель (Пантократор) з’явився в ранньохристиянському суспільстві. Пантократор, у перекладі з грецької, означає всевладний, всесильний, вседержитель.

Іконографічний канон визначав зображати Христа в одежах, які він носив у земному житті, — хітоні й гіматії. Червоний колір хітона символізує пролиту кров і мучеництво й одночасно царську владу (пурпур). Синій колір гіматію асоціюється з небесним началом. Поєднання кольорів одеж свідчить про єдність в особі Ісуса Христа двох начал — божественного і людського, небесного і земного. Особливим атрибутом хітона є орнаментована стрічка — клав (клавус), який був відзнакою в римських громадян і його мали право носити лише багаті, шановані люди. Іконописець майстерно зображає лик Ісуса Христа з проникливим поглядом великих очей, червоними пухкими вустами, високим чолом, акуратними вусами й борідкою. Вишуканість традиційного облачення, аристократичність лику, багате золочене тло, навіть текст на Євангелії свідчать про високий статус Сина Божого як вчителя, судді, захисника роду людського.

За часів унії на теренах Волині розповсюджуються зображення Богородиці Одигітрії (з грецької «провідниця до спасіння»), іконографічним джерелом для яких став образ із Успенського собору міста Володимира. У XVII столітті культ Володимирської Братської ікони Богородиці пропагували члени Володимирського братства, заснованого при Успенській кафедрі.

Маляр написав образ сповнений духовності й високого естетичного смаку. Характерними особливостями є ліричне пом’якшене трактування образів, що виявляється в легкому повороті персонажів одне до одного, нахилі голови Богородиці до Дитини. Плавні лінії силуету, шляхетна палітра рожево-вохристих, смарагдово-зелених і червоно-бордових відтінків, гра світла й тіней у пластичному ліпленні обличчя вродливої молодої жінки створюють особливий настрій. Автор намагається розкрити внутрішній світ персонажів, індивідуалізує їх. Вираз карих очей Марії ніжний і спокійний, лик Ісуса випромінює світле умиротворення. Одежі святих вирізняються насиченою колористикою, вишуканістю форм, майстерним моделюванням складок, деталізацією окремих елементів.

У колекції музею зберігається група ікон, створення яких пов’язане з іменем «Маляр з Михнівки» за підписаною іконою «Причащання Святого Онуфрія». Ікона була замовлена Григорієм для церкви Стрітення Господнього Михнівського монастиря 1717 року, про що свідчать залишки напису на нижній міжрамній смузі.

Культ святого Онуфрія поширився на Волині у XVIIІ столітті з прийняттям унії. Образ святого на іконі відповідає житійній оповіді: Онуфрій відмовився від царського престолу (корона й скіпетр кинуті під ноги), присвятив себе Богу (приймає причастя від ангела), його годував ворон (овочі та фрукти на поземі), а лев вирив могилу. Святий написаний просвітленим, відреченим від земних страстей. З його образом контрастує зображення ангела з повновидим молодим обличчям, у якому поєднуються свіжість юності й земна привабливість. Золоте тло підкреслює блакить засніжених гір і зелень дерев на задньому плані. Живопис щільний, фарби насичені й повнозвучні.

Йов Кондзелевич (1667 — між 1740 і 1748) — іконописець, ієромонах Білостоцького Хрестовоздвиженського монастиря, пізніше ігумен Хрестовоздвиженського монастиря в Луцьку. Працював у складі монастирських іконописних артілей і залишив багату мистецьку спадщину. У творчості Кондзелевича найкращі досягнення українського іконопису збагачені стилістикою і колоритом західноєвропейського мистецтва. Створені майстром образи відзначені глибокою духовністю й високою майстерністю.

Зображення святого Георгія в повний зріст є рідкісним для волинського іконопису. Образ написаний у багато декорованому лицарському обладунку. Він тримає спис зі знаменом — символ перемоги християнської віри. Юний лик святого вражає витонченою красою і наче осяяний внутрішнім світлом. Фігура сповнена спокою та гідності. Типовим для XVIII століття є введення в ікону ліричного краєвиду із зображенням сцени перемоги святого Георгія над змієм. Шляхетний живопис у поєднанні з пишним орнаментом золоченого тла надають іконі особливої урочистості.

Про витоки пошанування святого Миколая на Волині зазначено в Іпатіївському літописі. 1227 року князь Данило Романович приїздив до Миколаївського Жидичинського монастиря «поклонитися і помолитися святому Миколаю». 1259 року завдяки заступництву святого Луцьк був порятований від нападу монголо-татар. Відтоді святий Миколай є покровителем Луцька й зображений на гербі міста. На його честь будувалися монастирі та храми, писалися численні ікони.

Відчуття святкової піднесеності несуть насичені соковитими кольорами волинські барокові ікони святого Миколая. На іконі 1736 року лик святителя втілює образ благородної та мудрої старості: яскравий рум’янець на щоках, попри старечий вік, червоні губи, життєподібність та одночасно велич. На Миколаї — поліставріон — давній єпископський фелон, який вирізнявся великою кількістю нашитих на нього хрестів.

На нижній міжрамній смузі розміщений напис із іменем замовника й датою створення ікони — 1736 рік.

Унікальна пам’ятка — ікона із зображенням Святого Каетана й панорамою давнього Луцька потрапила до збірки музею 1938 року.

Святий Каетан (1480 — 1547) — один із засновників католицького ордену театинів і покровитель ордену тринітаріїв. Після його канонізації католицькою церквою 1671 року, ікони з образом святого стали розміщувати в кожному костелі тринітаріїв.

Художник зобразив Святого Каетана згідно з іконографічною традицією: на повний зріст, з конкретними портретними рисами обличчя, у довгій чорній сутані капелана. Він пригортає до грудей маленьке оголене дитя — Ісуса. Постать Каетана розділяє простір ікони на дві частини. Зліва змальовані місцеві храми й мури Луцького замку з вежами, справа — монастирський комплекс ордену тринітаріїв.

В іконі втілена ідея опіки Святого над містом. На мальовничому тлі зображені ангели, які розсипають над Луцьком колосся й лілеї — символи достатку та Господнього благовоління.

Починаючи з XVI століття, на західних теренах України розповсюджуються списки чудотворної Римської ікони Богородиці Х–ХІ століть, що була в церкві Санта-Марія-Маджоре в Римі.

Ікона з музейної колекції є однією з найкращих копій XVIІІ століття давнього чудотворного образа Богородиці Римської, яка належала Луцькому домініканському монастирю. Святиня прославилася чудесами в XVIІ–XVIІІ століттях, її канонізували 1749 року й оголосили «щитом Королівства та непохитною вежею Волині» на шляху ворогів. Після кількох пожеж у костелі 1924 року чудотворна ікона була втрачена.

Художня копія луцької святині передає всі іконографічні й декоративні деталі оригіналу. Маляр засобами живопису відтворив шиті та вишукано прикрашені перлами й рубінами коштовні ризи, які покривали одяг Діви Марії та Дитяти на давньому образі.

Тло ікони декороване довгими пагонами троянд з медальйонами квітів. Дрібний, подібний до графіки рисунок у чашечках квітів відтворює основні події життя Ісуса Христа й Діви Марії.