29 травня Музей української діаспори відзначив свій 25-річний ювілей. За чверть століття музейна установа стала знаною у світі інституцією, яка відкриває маловідомі, але надзвичайно важливі сторінки української історії та культури, твореної за межами батьківщини. На день свого ювілею Музей отримав численну кількість вітань від колег та друзів, а також подарунків — видань і творів мистецтва, що стали цінними доповненнями музейної колекції. А починалося все в 1990-х роках…
Формування колекції
Данило Скоропадський. Державництво і патріотизм. З промов, виголошених у Канаді й США в 1937-1938 роках. 1947 / Музей української діаспори
Формування колекції Музею української діаспори припало на 1990-ті роки. Саме зі здобуттям Україною незалежності почали налагоджувалися контакти із закордонними українцями. Українські емігранти з усього світу стали поновлювали спілкування з Батьківщиною: знаходили свої родини, листувалися, приїздили на землю предків, передавали власні архіви. Завдяки зусиллям Комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей при Міністерстві культури України та відділу культурної спадщини Музею історії міста Києва, що діяли в 1990-х роках, на Батьківщину перевезли численні мистецькі твори, документи та особисті архіви українських діаспорян. Як наслідок, 29 травня 1999 року було створено філію Музею історії міста Києва — Музей культурної спадщини, який 2015 року перейменували на Музей української діаспори.
У 1994 році Олекса Булавицький, український художник з Умані, що більшу частину життя провів в еміграції в США, передав в Україну 40 своїх мистецьких творів, які й заклали основу колекції Музею української діаспори. Найстаріша українська газета в Америці — «Свобода» — так писала про цей дарунок: «Надзвичайна й зворушлива подія відбулася в Міннеаполісі наприкінці травня. В залі церкви Св. Михаїла зібралися численні представники української громади, щоб стати свідками передання відомим українським художником Олексою Булавицьким сорока його кращих мистецьких творів у подарунок Україні. […] Ім’я Олекси Булавицького добре відоме далеко за межами США. Його картини виставлялися протягом останнього півстоліття у багатьох картинних галереях світу. Він мав індивідуальні виставки та брав участь у групових виставках 112 разів. Тільки в самій Україні його творів до останніх років ще ніхто не бачив. Відтепер полотна цього талановитого мистця займуть належно місце у філіалі діяспори в Музеї історії Києва» (№ 134 від 16 липня 1994 року). Сьогодні Булавицького справедливо вважають «хрещеним батьком» Музею української діаспори.
Петро Кравченко. На Івана Купала. ДВП, олія. 1970 / Музей української діаспори
Серед тих, хто особисто наважився приїхати в Україну в 1990-х роках і привезти із собою роботи, був український художник з далекої та екзотичної Австралії — Петро Кравченко. Мистець одним з перших після падіння залізної завіси прилетів до рідного Києва, який вимушено покинув у розпал Другої світової війни. Саме Петро передавав власні роботи, а також твори й окремі архіви своїх друзів — інших українських художників Австралії на Батьківщину. Завдяки Кравченку Музей української діаспори сьогодні має цілісну колекцію творів українських австралійців третьої хвилі еміграції: Степана Хвилі, Володимира Савчака, Тимофія Мессака, Леоніда Денисенка, Петра Кравченка. На основі цієї колекції 2017 року в музеї діяв проєкт «Художники-амбасадори. Українська Австраліана» за підтримки Посольства Австралії в Україні. На момент відкриття виставки Петро Кравченко вже відійшов у засвіти, але з його сином Павлом, який у далекій Австралії продовжує справу батька, вдалося налагодити зв’язки. На запрошення Музею української діаспори Павло Кравченко взяв участь у відкритті виставки особисто, подарував музею ще кілька творів українських австралійців, а головне — перевіз прах батька в Україну й перепоховав його в Києві.
Ірина Твердохліб-Банах. Змагання. Емаль. 1988 / Музей української діаспори
Протягом останніх десяти років колекція Музею української діаспори поповнилася історичними й мистецькими артефактами саме завдяки особистим зв’язкам його керівної та наукової команди із закордонними українцями. «Яскравим прикладом такої співпраці є один з останніх дарунків, що його Музей отримав з нагоди 25-річного ювілею, — твори українського художника Віктора Цимбала, який мешкав в еміграції в Аргентині та США. Роботи особисто передав до музейного зібрання правнук мистця — Антон Цимбал, який живе в Україні. Частину подарованої колекції становлять графічні карикатури кінця 1940-х — початку 1950-х років, що мають викривальний характер і розвінчують міф про щасливе радянське життя. На жаль, знову актуальними є карикатури на Сталіна. На одному з малюнків Цимбала диктатор має крила янгола, тримає в руці голуба миру й водночас цинічно топчеться по могилах знищених ним людей. Сьогодні, у період повномасштабного вторгнення росії в Україну, карикатура сприймається особливо гостро й нагадує світові: хоч би в якому обличчі існувала росія — сталінському чи путінському, її мета завжди одна — загарбницькі війни й знищення захоплених народів», — розповідає керівниця Музею української діаспори Оксана Підсуха.
Віктор Цимбал. «Янгол миру». Папір, туш, перо. Кін. 1940-х – поч. 1950-х / Музей української діаспори
Перлини музейної збірки
У колекції Музею української діаспори зберігаються унікальні архівні документи — членські й страхові грамоти, які ілюструють діяльність перших товариств взаємодопомоги, що їх створили українські емігранти в Америці на початку ХХ століття. Ідеться про «Згоду Братств», засновану українцями в американському містечку Оліфент (штат Пенсільванія) 1914 року. За різними підрахунками, майже половину населення Оліфента тоді становили саме українці. Особливу увагу привертає грамота 1917 року, що засвідчує членство українського емігранта Дмитра Мацка в товаристві взаємодопомоги. Документ оздоблений українською та американською символіками: державними стягами України та США, портретами видатних представників обох країн — поета Тараса Шевченка й гетьмана Богдана Хмельницького та американських президентів Джорджа Вашинґтона й Авраама Лінкольна. Продуманий дизайн документа й сучасна, як натоді, система захисту свідчать про значні зусилля й кошти, витрачені на його створення, а отже, про значну фінансову спроможність товариства «Згода Братств».
Василь Кричевський (Молодший). Прага. Картон, олія. 1944 / Музей української діаспори
Музей української діаспори має цілісну мистецьку колекцію творів, світлин і документів представників видатної української мистецької династії Кричевських, розкиданих по різних куточках світу: Франції, Венесуелі, США. Основу цієї колекції заклали 1993 року, коли Катерина Кричевська-Росандич, онучка Василя Григоровича, українська американська художниця, особисто приїхала до України й почала дарувати твори Кричевських українським музеям. Саме Катерина опікувалася спадщиною свого дідуся — Василя Григоровича, батька Василя (Молодшого), дядька Миколи Кричевського, та передавала їхні твори й архіви до різних українських музеїв у 1990-ті й 2000-ні роки. Завдяки Кричевській-Росандич Музей української діаспори має у своєму зібранні архітектурні начерки, ескізи орнаментальних композицій і книжкових обкладинок Василя Кричевського, українські, німецькі й американські живописні пейзажі Василя (Молодшого), ліричні акварельні пейзажі Парижа, Венеції та Нью-Йорка Миколи Кричевського, акварельні американські й паризькі краєвиди, скетчі й святкові листівки самої Катерини, а також унікальні родинні світлини й документи, завдяки яким стало можливе ґрунтовне дослідження творчості представників видатної династії і згодом видання альбомів «Микола Кричевський. Мистець і світ» (2018) та «Катерина Кричевська-Росандич. Дороги. Straßen. Roads» (2021).
Фрагмент експозиції виставки «Я вернусь до своєї Вітчизни…», присвячений Маркіяну Паславському / Музей української діаспори
Музей української діаспори зберігає особисті речі й пам’ять про Героя України, учасника неоголошеної російсько-української війни, американського українця — Маркіяна Паславського. Народившись у США в сім’ї емігрантів з України, 1992 року Марк вирішив переїхати на батьківщину своїх предків. Маючи за плечима блискучі економічну та військову освіти, спершу будував власний бізнес, а згодом став на захист України. Паславський брав участь у Помаранчевій революції та Революції гідності, а 2014 року отримав українське громадянство й долучився добровольцем до батальйону «Донбас», обрав для себе позивний Франко — на честь українського літературного класика. Загинув 19 серпня 2014 року під час звільнення Іловайська. Родина Паславського передала до Музею української діаспори особисті речі: одяг, книги, документи героя. Серед них особливу увагу привертають артефакти, пов’язані з американською військовою академією Вест-Пойнт, яку 1981 року закінчив Паславський: уніформа, шеврон та альбом випускника. Сьогодні ці експонати можна побачити в ювілейній музейній експозиції «Я вернусь до своєї Вітчизни…».
«Я вернусь до своєї Вітчизни…»
З нагоди 25-річного ювілею Музей української діаспори відкрив масштабну ювілейну експозицію «Я вернусь до своєї Вітчизни…». Назвою-епіграфом стали слова видатного українського письменника й політичного емігранта — Івана Багряного з його відомого памфлету «Чому я не хочу вертатись до СРСР?» 1946 року.
Афіша виставки «Я вернусь до своєї Вітчизни…» / Музей української діаспори
Експозиція розповідає про історію та мистецьку спадщину українців світу, починаючи з перших українських переселенців кінця ХІХ століття й завершуючи представниками третьої хвилі еміграції, що опинилися за межами батьківщини під час Другої світової війни, та їхніми нащадками. У восьми залах представлені артефакти з колекцій Музею української діаспори, Національного художнього музею України та приватних зібрань. Кураторка експозиції — мистецтвознавиця Оксана Підсуха. До кураторської групи також увійшли історик Назар Розлуцький та мистецтвознавиця Ганна Лексіна.
Серед унікальних експонатів — особисті речі й документи гетьмана Павла й гетьманича Данила Скоропадських, останнього президента УНР в екзилі Миколи Плав’юка, героя російсько-української неоголошеної війни Маркіяна Паславського, живописні та графічні твори українських художників Паризької школи, мистецькі роботи династії Кричевських та українських австралійських художників, артефакти, що розкривають діяльність Української республіканської капели під проводом Олександра Кошиця, Пласту та Світового конгресу українців.
Олекса Булавицький. Соняшники. Панель, олія. 1992 / Музей української діаспори
Друга частина експозиції — «Український Мангеттен» — представляє цілісну збірку живопису й графіки членів Об’єднання мистців українців в Америці (ОМУА), активних учасників українського художнього життя США періоду після Другої світової війни: живописні американські пейзажі Олекси Булавицького, графічні анімалістичні твори Якова Гніздовського, бронзові й теракотові символічні скульптури Петра Капшученка, грецькі живописні краєвиди Людмили Морозової, екзотичні пейзажі Аркадії Оленської-Петришин, краєвиди в техніці емалі Ірини Твердохліб-Банах, скляна скульптура Михайла Черешньовського тощо.
Студентське проїзне посвідчення Миколи Плав’юка. 1949 / Музей української діаспори
У просторі ювілейної експозиції також можна побачити нещодавно подаровані музею графічні карикатури Віктора Цимбала.
Увесь 2024 рік для Музею української діаспори є ювілейним, а отже, експозиція «Я вернусь до своєї Вітчизни…» — тільки перший крок до відзначення музейного 25-річчя. Наукова команда Музею української діаспори й далі досліджує закордонне українство та його окремих представників, налагоджує нові контакти, працює над наступними виставково-видавничими проєктами. У найближчих планах — підготувати перше друковане видання на основі фондової колекції Музею української діаспори, що складатиметься з історій про найцікавіші історичні й мистецькі експонати. Окрім цього, музей працює над проєктом Віртуального музею української діаспори — науково-просвітницької та освітньої вебплатформи, реалізованої в період повномасштабного вторгнення росії в Україну, щоб зберегти й оприлюднити оцифровану колекцію Музею української діаспори та українських і закордонних партнерів, а також популяризувати тему закордонного українства серед широкого загалу. Робота триває, далі буде!