Своєю конституційною декларацією президент-ісламіст входять в конфлікт з прихильниками демократичного розвитку Єгипту, які не бажають миритися із тим, що нові владні права забезпечують президенту Мурсі повноваження ісламського диктатора.
Цей указ згуртував лави опозиціонерів, котрі не згодні, що президент Єгипту надав собі нові широкі повноваження. Мурсі «перетягнув на себе всю державну владу, отримавши повноваження, які дадуть можливість призначити самого себе новим фараоном Єгипту», наголосив лауреат Нобелівської премії миру Мохаммед ель- Барадеї».
Як вважають єгипетські експерти – «це точка неповернення для Мурсі. Він вирив цим ще більшу для себе яму, і не знає тепер, як із неї вибратися». Молодь, котра знову зібралася на площі Тахрір, почала скандувати – «Люди хочуть повалити режим», залучаючи політичні слогани, що використовувалися повстанцями під час революції, яка змусила колишнього президента Єгипту Хосні Мубарака піти у відставку. Політичні опоненти Мохаммеда Мурсі засуджують його, як самодержавного фараона, який хотів нав'язати своє ісламістське бачення всьому Єгипту.
Єгипет почав підніматися проти диктатури «Братів-мусульман», яку запроваджує в Єгипті президент-ісламіст Мурсі, і сьогодні стає очевидним, що він практикував її від часу свого приходу до влади. І хоча не можна сказати, що порівняння з епохою правління військових також виглядає ідеально, однак заміна диктатури Хосні Мубарака на диктатуру ісламістів, навряд чи може задовольнити єгипетське суспільство.
Адже воно повстало і вибухнуло революцією в 2011 році не для того, щоб
«Брати-мусульмани» нав’язували йому свої погляди, а їхня точка зору стала домінуючою платформою для прийняття важливих державних рішень.
Читайте також: Чи зможе президент Мохаммед Мурсі контролювати ситуацію у Єгипті?
Братство хоче контролювати не лише усі аспекти життя державних і урядових установ, а й неурядові і приватні організації. І останнім кроком для цього мало стати призначення нового генерального прокурора, який підтверджуватиме усе те, що необхідно «Братам-мусульманам» для помазання нового диктатора, тільки на цей раз бородатого ісламіста.
Перші серйозні кроки у цьому напрямку зроблені так, аби досягти такого контролю над єгипетським суспільством, щоб забезпечити ісламістам успіх на будь-яких майбутніх виборах, а потім підтвердити цей стан речей в Конституції, котра увічнить президентські укази, як єдино можливу форму сильного державного правління.
Подібна ситуація втягує Єгипет в фатальні розбіжності і протиріччя, а керування країною за допомогою апелювання до Бога і мусульманської релігії, ставить єгиптян перед доконаним фактом домінування законів ісламу в державі, де більше 10 відсотків населення сьогодні становлять копти-християни.
Великою мірою, подібна ситуація є похідним того, що єгиптяни мали б спочатку прийняти нову Конституцію, перед тим, як обирати нового президента. Але цього, на жаль, не було зроблено. Тому фактична передача влади і владних повноважень відбулася таким чином, що одного диктатора було замінено на іншого.
Та, як виглядає, Мохаммед Мурсі та його найближче оточення, не зовсім прорахували наперед можливу реакцію єгиптян на оголошення подібних неконституційних рішень, котрі призводять до подальшої фрагментації і поляризації суспільства. А використання крові мучеників-революціонерів, котрі поклали своє життя для усунення від влади колишнього диктатора Хосні Мубарака, для становлення нової, тепер уже ісламістської диктатури, неминуче здатне вибухнути ще більшим хаосом і банкрутством економічних планів нової влади.
Можна сказати, що альтернативою цьому є лише остаточне придушення в Єгипті усіх прав і свобод, встановлення ісламського Халіфату та прирівняння державою політичного інакомислення до кримінальних злочинів чи бандитизму.
Хоча намагаючись підім’яти під себе єгипетське суспільство, «Брати-мусульмани» і їхній ставленик Мохаммед Мурсі, мали б пам’ятати про те, що 48 відсотків єгиптян не проголосували за президента-ісламіста, і тому хвиля масових протестів, котра наростає нині в Єгипті неминуче може призвести до фатальних для нього змін. А тотальне намагання розставити людей з братства в міністерствах і засобах масової інформації, видаючи це за очищення від рецидивів минулого режиму, виглядає більше як помста тим, хто хотів, щоб його країна і далі йшла світським шляхом свого розвитку, але вже без диктатури військових.
Втім, останні дії президента Мурсі і його намагання повністю взяти під свій контроль єгиптян, можна спробувати пояснити і іншими факторами. Останнім часом почали з’являтися підтвердження деструктивних дій «Братів-мусульман» і їхньої активної участі у підпалах поліцейських дільниць та штурмуванні в’язниць, що відбувались у стилі терористів з палестинського ХАМАСу, котрі мали на меті посіяти хаос в країні на початку революції. І це на додаток до свідоцтв фальсифікації президентських виборів на користь Мохаммеда Мурсі. Тому братство відчуваючи, що легітимності їхньої влади і присутності на єгипетській політичній сцені загрожує небезпека, вирішило піти на такі радикальні рішення, як конституційна декларація Мурсі, для того, щоб зміцнити свої позиції, а також спробувати приборкати громадську думку.
Єгипетська революція та усунення одного диктатора від влади не змогли надати гарантії свобод для єгиптян і того, що будь-яке рішення нового президента не застраховане від підігрування ісламістам (хоча це суперечить Конституції), а закони можуть змушувати замовкнути і діють проти тих, хто виступає проти узурпації всієї повноти влади «Братами-мусульманами».
У цьому сенсі логічним кроком ісламістів, для досягнення свої мети, є насаджування правил абсолютної слухняності суспільства їхнім лідерам. Тут варто звернути увагу, що «Брати-мусульмани» крім контролю над засобами масової інформації, вже взяли під свій контроль міністерство освіти. Для того, щоб керувати світоглядом молоді в майбутньому і спотворювати інтелектуальний простір молодого покоління.
Можна не сумніватися у тому, що Мохаммед Мурсі готувався до своєї конституційної декларації протягом тривалого часу, однак з певних причин не наважувався зробити цей крок. Ймовірно, що його стримувала можливість політичного безладдя, щодо якого Єгипет вже мав досвід, а може й те, він що вичікував на той момент, коли (як це йому здавалося), громадяни не матимуть змоги вже його зупинити і відсторонити від влади.
Але президентом видається указ про повернення парламенту, що був розпущений Вищим конституційним судом, який пізніше ще раз підтвердив своє рішення про нелегітимність парламенту й наголосив, що всі його ухвали остаточні, не можуть бути оскаржені й мають виконуватися всіма державними інституціями. І за цим указом, розпущений склад законодавчого органу має діяти далі аж до виборів нового, які, в свою чергу, мають відбутися вже після схвалення нової Конституції Єгипту, то виходить, що Мурсі ставить себе вище будь-яких законів.
А Народні збори стають напряму залежні від самого Мохаммеда Мурсі, бо повертаючи їх в режим нормального функціонування, він просить їх зберегти законодавчу владу в руках президента. Знаючи про те, що парламент на основі цього буде продовжувати у часі далі і далі це рішення, бо буде відразу ж переобраний через два місяця після прийняття нової Конституції. Тому маючи ще свого прокурора, президент здатен на довгий час законсервувати наявну патову політичну ситуацію.
Звісно, можна заперечити, що мовляв, кожен може помилятися, проте чомусь Мурсі весь час помиляється на свою користь. І пробуючи гратися з конституційним процесом в Єгипті, президент штовхає країну на шлях кривавих випробувань, які спроможні призвести до розколу, як це вже відбулося у Палестинській автономії, де ХАМАС захопив силою владу в секторі Газа. Тому Мурсі мав би добре розуміти, що якщо він хоче бачити Єгипет цивілізованою державою, то він, як президент, не має права втручатися в рішення і справи судової влади, бо це може призвести до катастрофи.
Хоча процес кризи повноважень, який запустив Мурсі, здатен викликати не лише другу революцію, але й призвести до громадянської війни єгиптян з ісламістами. Оскілки переважна більшість єгипетського народу мріє про демократію, і інсинуації з додатковими повноваженнями для президента можуть привести до силового спротиву ісламістам при владі і «Братам-мусульманам» зокрема.
Можна спрогнозувати, що «Брати-мусульмани» готуються до своєрідного ісламського союзу з салафітами, плануючи створити систему, котра схожа на систему в тиранічній Саудівській Аравії. Де політична влада і військові знаходяться під контролем правлячої королівської династії Аль-Сауд, а релігійна влада належить ваххабітам (ваххабізм – найбільш аскетична течія спільноти салафітів – Ред.).
Проте різниця між Саудівською Аравією і Єгиптом у тому, що там населення, через нафтове багатство країни, закриває очі на тиранію правлячого істеблішменту, будь то політичні справи чи релігійні. А в Єгипті, де сьогодні фактичним правителем є лідер «Братів-мусульман» Мохаммед Баді, а не президент Мохаммед Мурсі, нічим компенсувати негативи диктаторського режиму.
Але якщо демократично налаштовані єгиптяни не чинитимуть належного спротиву, то Мохаммед Баді за якийсь час може дати вказівку президенту Мурсі проголосити в Єгипті ісламський Халіфат, нібито йдучи на зустріч інтересам правовірних мусульман.
Як вважає єгипетський експерт Хасан Дауді: «Конституційна декларація підриває репутацію судової системи. Звісно, що суддя може помилятися чи бути тим чи іншим чином задіяним в корупції і використанні своїх повноважень у корисних цілях, але намагання зменшити суддівські повноваження і нічим немотивована заміна генерального прокурора, здатні внести суттєві елементи хаосу і плутанини у всю правову систему. А якщо юридичний супровід правової системи дасть збій, то чи можна взагалі буде говорити про можливість для єгиптян відстоювати в судах свої права і апелювати, у разі незгоди з їхніми рішеннями, до інших інстанцій?»
Якщо судити по вимогам багатьох представників революційних кіл і інтелігенції, то багато б з них надали рішенням Мурсі широкомасштабну підтримку, якщо б вони не були пов'язані з безпрецедентною постановою президента, щоб всі його рішення є остаточними і мають імунітет проти оскарження у суді будь-якої інстанції.
Тим часом протестне напруження в єгипетському суспільстві наростає. «Звичайно, що я буду протестувати проти цієї конституційної декларації, – наголосив інженер з Каїру Магді Фарук, – я не можу прийняти її, щоб побачити, що моя країна перетворюється на приватну власність Мурсі. Я завжди був проти нього, а тепер бачу, що я був неправий, коли вирішив бойкотувати президентські вибори. Ніколи не думав, що Мурсі здатен заходити так далеко, особливо вважаючи на те, що він прийшов до влади, одержавши сумнівну перемогу».