Радикалізм упевнено крокує Європою! На тлі соціально-економічної кризи і падіння рівня життя у більшості європейських країн, революційних рухів у країнах МАГРІБ-у і відповідного збільшення міграції, корінні народи Європи готуються захищати свої соціальні права, а мігранти, у свою чергу, готові відстоювати своє право на щастя в європейському домі. Політика міжетнічного діалогу, або ж «діалог культур», погано спрацьовує за кризових обставин. Але, як слушно вважає британський експерт з питань боротьби з тероризмом Майкл Стюарт, «списувати на невдалу політику міжкультурного діалогу всі проблеми, що постали у міжетнічних та міжрелігійних взаєминах у ЄС, безглуздо. Давайте уважно проаналізуємо ту освітню політику, ту культурну політику, яку європейські чиновники підтримували упродовж останніх двадцяти років: глибину знань з історії національної державності змінено на доволі поверхові знання з історії країн ЄС; гуманітарні науки пасуть задніх тощо». Додам: з досвіду моєї естонської приятельки, вчительки середньої школи у Таллінні, кількість годин на вивчення саме гуманітарних дисциплін щороку зменшується, при тому, що знання у царині історії, культури, літератури (національної, європейської, світової) є важливим підґрунтям для осягнення особливостей розвитку й життя людства. Фактично, як неодноразово відмічала у своїх публікаціях українська дослідниця й публіцистка Оксана Пахльовська, має місце люмпенізація суспільства, або ж відчуження суспільства від культури. До речі, норвезькі журналісти після терактів, скоєних А. Брейвіком, виявили, що емігрантське середовище, на відміну від корінної спільноти, дбає за збереження національних мови і культури значно більше, ніж норвежці! Так, мусульманська громада Норвегії приділяє велику увагу освіті підростаючого покоління у традиціях, притаманних їх історичній батьківщині. Щоправда, для Норвегії подібна ситуація має певні ризики – наприклад, виникає сумнів щодо можливості інтеграції цих молодих мусульман у норвезьку спільноту. Тож з часом може виникнути реальна загроза мирному співіснуванню норвежців корінних і норвежців – вихідців з емігрантського середовища.
Щоправда, окрім відчуження від культурних цінностей, у Великій Британії (як нещодавно у Франції та Німеччині) мали місце ще і суто люмпенський принцип «бий – пали – винось, що погано лежить». Якщо немає можливості по-чесному заробити на новий телевізор чи комп – за доречних обставин можна і погром у відповідному магазині влаштувати і вкрасти. А можливостей чесно заробити у підлітків з емігрантської спільноти та з неблагополучних прошарків британського населення поменшало через кризу. До того ж, за даними британського Міністерства праці, унаслідок тієї ж кризи збільшилася кількість британців, які вважають себе збіднілими, натомість побільшало іноземних багатіїв, які скористалися нагодою придбати престижну нерухомість, що подешевшала під час нещодавнього обвалу ринків. До речі, фінансові аналітики прогнозують, що нинішня «друга хвиля» кризи, з супровідним падінням ринків та рівня життя у більшості держав ЄС, може стати «дев’ятим валом» на ринку європейської нерухомості, чим скористаються багатії з інших куточків світу. А отже, соціальне розшарування у тій самій Британії чи Франції може поглибитись, і не виключено, що за рік-два проти «чужих» олігархів об’єднаються корінні європейці та мігранти, кому непереливки від кризових явищ у повсякденному житті.
Непереливки й українцям, при тому – не лише під час та після кризи. Україна чи не постійно у кризі, українці перманентно борються за виживання, лають владу і намагаються її обдурити. Тож ворогом для більшості громадян України виступають не мігранти, не представники національних меншин. А політики та чиновники. Це засвідчують і соціологічні опитування, нещодавно оприлюднені Центром «Демократичні ініціативи імені І. Кучерова». Щоправда, у порівнянні з опитуваннями десятирічної давності, кількість осіб з настроєм «понаїхали тут!» зросла, але притаманна українцям толерантність гасить імовірні конфлікти – принаймні, поки що… Аби запобігти загостренню міжетнічних або міжрелігійних конфліктів, Конгрес національних громад України запропонував унікальну методику виховання дітей у дусі толерантності. «Методику створили найкращі педагоги та вихователі національних спільнот, в її основі – ідея занурення у національну культуру. Ми збираємо разом дітей – представників національних меншин України та дітлахів з родин мігрантів і біженців: вони спільно живуть, вчаться, і кожного дня одна із спільнот має свій день. Наприклад, у понеділок усі разом слухають історії про Азербайджан – народні казки, пісні, цікаві перекази про якісь важливі події тощо. А у вівторок ми усі дізнаємось про Польщу, і так далі. Діти охоче і самі здійснюють такі «мандрівки», і готують спеціальні програми – танцюють, співають, грають в інтер-активні ігри тощо», – розповідає одна з авторів методики Анна Ленчовська. За її словами, якщо дитина на певний час поринає у культуру або мовне середовище тієї чи іншої спільноти – вона відчує себе її частинкою, бодай на день, і відповідно – ця спільнота з її культурою стане дитині більш зрозумілою і близькою. Президент Конгресу національних громад України Йосип Зісельс переконаний: «Міжкультурний діалог і толерантне суспільство – дещо різні речі, тому що, наприклад, у громадську ініціативу «Збережи старий Київ» поєднались люди різних національностей, які вболівають за місто і воліють зберегти його історію та ауру. На Майдан виходили люди різних національних спільнот, об’єднані спільною ідеєю. А національна громада – це спільнота людей, яких єднає, скажемо так, спільна кров, історія, релігія, мова, культура. Національній спільноті не завжди легко порозумітися з представником іншої національності, але у цій царині Україна – мудра держава». Мудрість України, серед іншого, у її толерантності, у вмінні налагодити контакти і дружні стосунки поміж різними народами, – пояснює Зісельс. До речі, в Україні немає населених пунктів, в яких проживають люди лише однієї національності, – виявили експерти Центру «Демократія через культуру». За даними Центру, у великих містах країни побільшало мігрантів та шукачів притулку. За словами А. Ленчовської, «ми залучаємо дітей біженців до наших зібрань. Цього літа уже вдесяте на Закарпатті працював табір «Джерела толерантності», в якому у культури та життя різних народів «здійснили мандрівки» і дітлахи з родин афганських, іракських, киргизьких біженців. Вони підготували вельми цікаві презентації («тури») до своїх країн, і як сподіваюся, що ці діти виростуть толерантними». Адже розмаїття культур і традицій – це той здобуток, який Україна має зберегти, і це той дар, який Європа має використати задля свого розвитку.