Тарас Лютий філософ, письменник, колумніст, музикант

Мудрість самовладання

Опінії
10 Травня 2021, 13:01

Мораль указує на регулятиви, що відіграють роль особистого чи соціального дороговказу. А моралізаторство схоже на нав’язливу позицію самовпевненого промовця, який силкується привчити інших підлаштовуватися до ситуативного порядку речей. Без сумніву, всяке дезорієнтоване життя нагадує хиткий човник без стерна й вітрил у бурхливому морі. Та головне — хто в ньому керманич. Той, кому залежить, щоб кермувати самочинно. Чи той, кому кортить керувати іншими, щоб так потішити власне себелюбство.

Охочому до метких цитат читачеві «Моральних листів до Люцілія» Луція Анея Сенеки, певно, не відразу вдасться розпізнати його міркування. А передовсім відповісти на запитання: чи це директиви, чи роздуми? Та схоже на те, що цей твір продовжує античну філософську традицію, пов’язану з реакцією на завоювання Александра Македонського, хвацького царя, якому вдалося перевернути уклад давньогрецьких полісів. Тодішній індивід поволі втрачав свою громадянську приналежність і пере­творювався на космополіта, а тому потребував філософії, яка дала б змогу впоратися з новими викликами, адже попереднє розмірене життя вже було безповоротно втрачено. Не менш турбулентною була доба давньоримської цивілізації, позаяк людина, хай ким вона була, рабом або імператором, часто-густо наражалася на небезпеки.

 

Читайте також: Могилянська твердиня знань

Філософію, за поодинокими винятками, варто вважати цариною персональної трансформації, що закликає людину змінитися самій, а не мерщій братися за радикальне переінакшення світу. Ба більше, в давнину саме природу брали за зразок для наслідування. Отже, філософія передбачає не смирення, а самовладання. Перебуваючи в пасивній опозиції до влади, стоїчний мудрець не прилаштовується до зовнішніх обставин і не підкоряється моралізаторству, а прагне повноцінного та вільного життя.

Про Луцілія, молодшого приятеля Сенеки, ми знаємо замало. Хіба лише з того, як реагує на його запити римський філософ. Але неважко переконатися, що вряди-годи в цьому листуванні Сенека звертається й до себе. Він не воліє повчати, а прагне змінитися сам або ж учиться навчаючи. Це видно принаймні з таких фраз, як «відвойовуй себе для себе», «вміти зупинитися й побути з самим собою» тощо. Бо хто низько оцінює себе, той зроду-звіку не зглянеться на іншого. Мить зосередженості на собі вимагає не перетворювати мандри на втечу від себе, а читання на розчинення в чужих думках. Це вміння вдовольнитися собою, уникати юрби, бездумного й ревнивого накопичення статків і «непотрібної праці». Філософія не знає жодних преференцій, а тому як мистецтво радіти малому закликає до домірності, а не кари, вчить наслідувати природу, а відтак багатьох дратує, оскільки не є засобом швидкого досягнення прагматичних цілей. Вона нічого не робить замість тебе, натомість указує на шлях розумного життя, а не бездумного існування. Розум, цей суддя добра і зла, володіє здатністю вдосконалюватися й підійматися над пристрастями, хоч і не допомагає приборкати всіх тривог, а залишає шанс на сподівання. Проте як зуміти прожити згідно з природою?

Філософію, за поодинокими винятками, варто вважати цариною персональної трансформації, що закликає людину змінитися самій, а не мерщій братися за радикальне переінакшення світу. Ба більше, в давнину саме природу брали за зразок для наслідування. Отже, філософія передбачає не смирення, а самовладання

Такі настанови направду можуть стати моралізаторськими гаслами, якщо не звертатися до власного тіла й душі. Без гарту обох діла не буде. Не силуючи себе, а вправляючись і не потураючи собі. Позаяк людина — істота відкрита, у ній надзвичайно розвинена жага до наповнення будь-чим, ба навіть оманою. Хоч би чим вона володіла — все одно буде недостатньо. Марно сподіватися, що буря бажань ущухне сама по собі. Пристрасті-бунтівники завжди знайдуть лазівку, щоб проявитися. Тому мудрість, будучи здатністю не втішатися нічим пустопорожнім, дає змогу прагнути не чого заманеться, а належного, позбуваючись усього непотрібного. Тоді й випробування не завжди шкодить. Виходить, що доречно все: і помірне благо, і помірне страждання. Схоже на те, що мудрість є різновидом мужності, здатної породжувати радість.

 

Читайте також: Внутрішня вітчизна

Мудрець — це звитяжець доброчесності. Чеснота (virtu) стає особливим виміром людини, до якого остання сама підноситься за підтримки повносилого духу, розпізнає своє істинне буття, віднаходить іншого себе, досконалого. Тільки це й можна порівняти з блаженним життям, коли зможеш досягнути незворушного спокою. За Сенекою, доброчесність має два складники: уміння споглядати істину та втілювати її у вчинках. Такою є справжня влада (самовладання), що не травмує ні тебе, ні інших людей.

Хай там як, а стоїчному ідеалу мудреця не судилося стати суто пізньоантичною реакцією на швидкоплинні трансформації соціально-політичних реалій. В умовах поширення імперських домагань з боку Росії схожу філософську доктрину запропонував і Григорій Сковорода. У листах до свого учня Михайла Ковалинського він із неабияким запалом розповідає про внутрішню людину, якій іще потрібно народитися всередині нашої зовнішньої оболонки, міцно закоренілої в матеріальному світі. Дух філософії разом з мистецтвом розважливого життя надається до випробування в усі буремні часи, щоправда, якщо силу мудрості мимовільно не сплутати з пожаданням величі. 

99