Фєйґін, який захищав українських і кримськотатарських активістів на судових процесах у Росії та окупованому Криму, який має вельми напружені відносини з чинною російською владою, є доволі авторитетною людиною в Україні, і його повідомлення варто сприймати серйозно.
Чи можливий такий крок РФ у Криму? Є деякі підстави відкинути цей варіант одразу. Адже в Україні вже досить тривалий період працює при Верховній Раді комісія в складі провідних правників, з’ясовуючи можливість національного самовизначення кримськотатарського народу у формі національно-територіальної автономії в Криму.
Вони трудяться спільно з представниками кримськотатарської громадськості. Є вже перші позитивні результати. Навряд чи в Москві про це не знають. Кремль може діяти на випередження, що дасть йому шанс дискредитувати патріотичні сили кримських татар, Україну з її форматом автономії в Криму, а також позбавити Українську державу аури захисника й представника перед світом інтересів корінного народу. Це також спричинить розгубленість світової демократичної громадськості з її критикою російських репресій проти кримських татар. Москва зможе сказати міжнародним гуманітарним структурам: «Бачите, ми розв’язали демократично й справедливо кримськотатарське питання, чого Україна за понад 20 років не зробила, ми створили цю автономію разом із здоровими силами корінного народу всупереч провокативній діяльності авантюристів із Меджлісу, яких ви на Заході чомусь підтримуєте».
Читайте також: Правда і неправда про кримських українців
Насправді навіть у найрадикальнішому варіанті це, можливо, буде два-три райони, де кримські татари становлять близько 30% населення. Там буде зображено цілком бутафорську самостійність, а керуватимуть під жорстким і всебічним контролем російської адміністрації якісь ізольовані в середовищі корінного народу проросійські діячі на кшталт відомих ренегатів Ремзі Іллясова, Руслана Бальбека, Заура Смірнова, Аміралі Аблаєва, Ескендера Білялова й таких, як вони.
Однак це для Москви буде доволі складно з огляду на ту обставину, що ядерний російський електорат у Криму вихований на зоологічній татарофобії. І таку навіть абсолютно маріонеткову фейкову татарську адміністративну структуру він сприйматиме як зраду російської влади й капітуляцію перед татарськими «екстремістами» та «ісламістами». Відповідно ця публіка почне шукати в Росії зв’язки із силами, радикальнішими від чинної влади. Промосковські шовіністи події 2014 року в Криму оцінювали як початок «остаточного вирішення» кримськотатарського питання в сенсі його абсолютного закриття. «Найромантичніші» з них мріяли взагалі про ще одну депортацію, після якої мав запанувати «суто російський» Крим.
Тому московським політтехнологам доведеться пройти між Сціллою критичної щодо Росії світової громадської думки й Харібдою традиційного російського шовінізму, посиленого роками «керівної та спрямовувальної ролі» спецслужб РФ.
Москва має великий досвід створення фейкових автономій. Наприклад, це Єврейська автономна область на Далекому Сході, коли треба було збити хвилю популярності ідей сіонізму в єврейському середовищі в СРСР, Європі та світі, що передбачали відновлення єврейської держави на історичних землях цього народу в Палестині. А в Біробіджані на Амурі все робилося в кращих радянських традиціях із відповідною апробованою методикою. Спочатку бравурна пропагандистська кампанія, непублічне шефство над проектом із боку НКВД, добровільно-примусовий набір переселенців — і в тайзі виникає ЄАО (Єврейська автономна область). За першої ж можливості євреї звідти поверталися до традиційних місць свого розселення, а кому пощастило, виїхали до справжньої єврейської держави Ізраїлю або в країни Європи й Америки.
У фейковій ЄАО завжди спостерігався певний дефіцит євреїв. Зараз їх там лишилося так мало, що в РФ уже лунають голоси про доцільність скасувати назву регіону як релікту радянського минулого.
Читайте також: Як у краплі води
Такий фейк Кремль збирався створити й для кримських татар в Узбекистані (основний регіон розселення депортованих). Навколо міста Мубарек у Кашкадар’їнській області Узбецької РСР планували організувати кримськотатарську автономію, щоб назавжди закрити питання про повернення кримськотатарського народу додому в Крим. Звісно, Мубарекська автономія ніякого ентузіазму в кримських татар не викликала. Бо всі розуміли, що це таке й із якою метою робиться. А крім того, рішуче, хоча й не завжди голосно, проти було партійне керівництво Узбекистану, що активно саботувало проект. Воно побоювалося, що слідом за автономією кримських татар може постати питання про автономію для інших депортованих (греків, турків-месхетинців, курдів і так далі), а це реальне обмеження повноважень узбецької номенклатури, досить із неї Каракалпацької АРСР…
Автономія Мубарек провалилася. Але тепер її можуть спробувати реалізувати в Криму. Компетентним українським установам і Меджлісу кримськотатарського народу варто уважно стежити за такими маневрами російської влади, що можуть дати пропагандистський зиск РФ і завдати помітної шкоди Україні та справі національного самовизначення корінного народу Криму.