Оговталися! Не минуло й місяця після проведення в Луганську наукової конференції, як російське МЗС опублікувало офіційний коментар із цього приводу. Чи то проблема виявилася надто науковою для дипломатів, чи то були важливіші справи. Нарешті заява розлетілася по інформаційних сайтах: в Україні російська мова зазнає утисків. «Мимо тещиного дома я без шуток не пройду».
Спершу факти: 15–17 травня Луганська обласна рада зібрала міжнародну конференцію на тему «Російська мова як фактор розвитку духовності в сучасній Україні». Як сказано в офіційному повідомленні, «очно та заочно» були задіяні філологи України, Росії, Білорусі, Придністров’я та чомусь… Ірану. Нічого не скажу, представницький захід: окрім Харківського університету, Горлівського педінституту та Кримського інституту поліграфічних технологій, в ньому (чи то очно, чи то заочно) взяли участь науковці таких авторитетних установ, як Воронезький університет, Волгоградський інститут бізнесу, Липецький педуніверситет, Таганрозький інститут управління… Плутанина вийшла з посланцем університету міста Трнава – в одних повідомленнях пишуть, що це в Чехії, в інших – що в Словенії. Звісно, з позицій «великого и могучего», де там знати, що є у Європі така країна Словаччина! А далі… аж 16 червня департамент інформації та преси міністерства закордонних справ Росії поширив коментар у найкращому стилі «ТАСС уполномочен заявить». Цитую. «Запитання (чиє?!!): Чи не могли б Ви (хто цей «Ви» з великої літери – людина чи пароплав?) прокоментувати підсумки міжнародної науково-практичної конференції, що відбулася (коли?!) в Луганську (…)?
Коментар (коментатор зберігає анонімність): У міжнародному форумі русистів у Луганську, який став чималою подією в гуманітарному житті України, взяли участь авторитетні філологи, мовознавці з різних країн світу (див. вище), яким геть не байдужий теперішній і майбутній стан російської мови на Україні (звісно ж, «на Україні», філологи бісові)»… і т. ін. Це не пародія, це офіційний урядовий документ. Знадобилися покоління геніїв від Сумарокова до Пєлєвіна, щоби загострити велику й могутню російську мову до здатності передавати такі тонкі нюанси стилю, самому Сталіну не було б соромно. Воістину, мав рацію Гессе: ніхто не пише гірше від захисників старої ідеології.
Коментувати по пунктах цей концентрат, очевидно, сенсу немає. Знову за рибу гроші: насильницька українізація, адміністративний пресинг і державна «мова» в лапках (так у російському тексті), сила-силенна пересмикувань та прямої брехні. Але кілька свіжих думок все ж таки змушений відзначити.
«Стрімко падає грамотність населення, люди, не знаючи ані української, ані російської мови, вживають т. зв. «суржик». Усі ці недолугі дії з дерусифікації культурно-гуманітарного простору вже поставили Україну з освіченості громадян на 67 місце в світі».
Якби, наприклад, українське МЗС висловлювало офіційне занепокоєння станом освіти в Російській Федерації, це, вочевидь, сприймалося б як гумореска. Невже їм власних проблем бракує? – питали б люди й мали б цілковиту рацію. Розумію, що довід на кшталт «сам дурак» – останній аргумент у полеміці, але цікаво все ж таки дізнатися: з яких таких гуманітарно-освітніх висот узагалі й лінгвістичних зокрема критикують нас російські дипломати? Мабуть, їхня молодь уся чисто від Калінінграда до Владивостока демонструє взірці високої духовності й висловлюється виключно мовою Тютчева й Фета, старанно уникаючи обсцентної лексики…
І, на останок, ще один шедевр здорового глузду й смаку: «В Москві виходять із того, що до питання про російську мову на (знову!) Україні слід підходити з урахуванням законних прав та інтересів мільйонів громадян України, які вважають її своєю рідною або вживають у повсякденному житті. Це зміцнить багатовікові традиції російсько-української двомовності, а також активно сприятиме духовному зближенню наших слов’янських народів і розвиткові гармонійних міжнаціональних стосунків на Україні».
Особливо вдало про багатовікові традиції двомовності. Авжеж, ми добре пам’ятаємо ці традиції, коли за 40 років кількість україномовних у власній країні зменшилася з 90 до 50 з чимось відсотків.
Що не кажіть, на одному цинізмі такі поеми не народжуються. Для цього треба щиро вірити в «духовне зближення наших слов’янських народів»… аж до повного злиття. А ще кажуть: мріяти не шкідливо. Хто зна, що ще завтра спаде на думку нашим братам? Я навіть підозрюю, що саме…
Оригінали наведених документів шу- кайте тут: www.mid.ru, www.lugansk.info