Наближається полудень 11 травня 2019 року, у садах сотні, а то й тисячі запрошених гостей з усіх закутків світу в очікуванні офіційного відкриття. За кілька хвилин перед першою промовою на обрії з’являється великий літак, що рухається дуже низько в бік Giardini della Biennale.
Над головами митців, кураторів, критиків, галеристів, журналістів, колекціонерів, знаменитостей та всіх інших запрошених гостей з’являється колосальний повітряний сталевий птах вагою 285 т — найбільший у світі український літак із поетичною назвою «Мрія». Велично пролетівши над Садами бієнале, він відкидає гігантську тінь на зібраний у садах цвіт сучасного мистецтва, потім повертає і відлітає в тому напрямку, звідки прилетів.
Так можна коротко описати ідею, яка спала на думку членам мистецького об’єднання з назвою «Відкрита група».
Читайте також: Цивілізаційна місія і я
У сухому повідомленні, опублікованому в інтернеті, Міністерство культури України оголосило urbi et orbi, що незалежне журі обрало проект «Відкритої групи» з назвою «Падаюча тінь «Мрії» на сади Джардіні» як українську презентацію на 58-венеційську бієнале наступного року.
Я пишу ці слова й щиро радію, бо не можу уявити собі кращої ідеї для представлення світу мистецтва в цьому конкретному історичному моменті. Я пишу ці слова і як людина, що першою ініціювала участь України в бієнале у Венеції 2001 року. Нарешті, майже через 20 років, ми маємо ідею кришталево чисту в найкращих традиціях концептуального мистецтва, легку для прочитання й сповнену поетичної глибини, близької до традиції українського мистецтва. Нарешті ми маємо ідею, під якою варто підписатися.
Задум використати найбільший у світі транспортний літак, випущений в Україні, і то з дуже промовистою назвою «Мрія», ― це постріл у десятку. Після років використання його суто в комерційних цілях для перевезення великогабаритних об’єктів, зокрема й військового спорядження НАТО, «Мрія» дістає шанс транспортувати ідею, більшу за сам літак.
Тавтологія, яка міститься в реченні «Мрія» ― носій мрії», відкриває перед нами обрій, за яким можна побачити себе не тільки як мрійників, а і як будівничих, що додають своїми мріями відваги, сміливості, запалу, окрилюють. Це, мабуть, найоптимістичніший проект, який коли-небудь запропонували українські митці для реалізації на бієнале. Це поворот до мистецтва, яке надихає. Так тримати.
Проте наприкінці повідомлення Міністерства культури міститься тривожна інформація: «У разі, якщо кураторська пропозиція, яка посіла перше місце, не може бути реалізована, відповідно друге місце посяде кураторська група у складі П. Дорошенка, О. Островської-Лютої, О. Соловйова з мистецьким проектом «Голоси любові».
Читайте також: Митець-суперзірка
З одного боку, члени журі відзначили проект, головна складова якого в усіх його аспектах ― мрія, а з другого — обравши ще одного запасного кандидата, самі немов поставили під сумнів свій перший вибір. Проте мрія не може мати альтернативи. Пошук альтернативи для мрії ― прокляття української історії. Це ставка на конформізм та опортунізм. Українці дожили до миті, коли можна не тільки мріяти, а й реалізувати свої мрії. Мріяти BIG і водночас доводити, що ми здатні реалізувати такі великі мрії.
Я не можу уявити собі кращого проекту для презентації на 58-й мистецькій бієнале у Венеції, як і кращої метафори для вираження цього спеціального моменту в історії України. Ми маємо великі мрії, не боїмося говорити про них, а головне ― прагнемо реалізувати їх. Таке послання має ідея «Відкритої групи». Тепер усе в наших руках. Замість того щоб шукати обґрунтування, чому не можна, треба зосередитися на тому, як утілити це в життя. Чудова нагода для Міністерства культури, Українського культурного фонду, Українського інституту та українських меценатів бути готовими підтримати проект. Інакше кажучи, ми всі, що віримо у великі мрії, повинні уможливити реалізацію проекту «Падаюча тінь «Мрії» на сади Джардіні».
Або маймо відвагу Мріяти з великої літери, або то не мрії.
Пам’ятаймо: для мрій немає альтернативи.