І все ж для когось Лєнін – «живіший всіх живих». А для ще більшої кількості наших із вами співгромадян – великий діяч Історії. «Лєнін робив помилки, але він мав Велику Мрію», – приблизно так писали 22 квітня на своїх інтернет-сторінках декотрі мої друзі, котрим у цілому не закинеш ні ретроградності мислення, ні ностальгії за тим, справжнім «совком».
Зауважмо, “мрія” – це не наукова категорія, тут ідеться не про теорії, а про відчуття. Недарма «Кремлівським мрійником» уперше Лєніна назвав британський фантаст Герберт Уелс.
Мрія, так ґрунтовно розвинена Лєніним на засновках Маркса та інших, у минулому столітті вражала багатьох. Але не всіх. Справжні, «правовірні» більшовики в СРСР та їхні прибічники на Заході покладали своє життя на вівтар зречення від старого світу, бо інакше не уявляли собі будівництва нового. Як уже після Лєніна сформулювали в маоїстському Китаї, «три роки страждань – і десять тисяч років щастя!» Та вже досить скоро стало зрозуміло: страждань стає все більше, а щастя ніяк не приходить.
Чи був необхідним наслідком більшовицької революції в Росії тваринний терор сталінізму? Чи повинна була Велика Мрія перетворитися на інструмент розбудови хижої імперії ціною голодоморів і страт? Через два десятиліття після свого Жовтня червона революція з апетитом з’їла власних дітей. Уелс до цього не дожив, а от його земляк Джордж Орвел бачив це як неминучість.
Диктат Партії на чолі з Великим Братом, описаний у знаменитому романі-антиутопії «1984» – це саме про комунізм. Але також – і навіть у першу чергу – про моральний вибір. Давно, і не автором цих рядків, зауважено, що закохані герої Орвела все втратили саме тому, що спочатку втратили самих себе. Заради своєї «Великої Мрії» – скинення тиранічної Партії – вони вголос заприсяглися піти на будь-який злочин. І це насправді – теж про них, великих мрійників комунізму, котрі, як наш Хвильовий, ішли на все заради «синіх озер Загірної комуни». Чи ж варто дивуватись, що їх, безстрашних революціонерів-підпільників, розтоптала створена і виплекана ними ж Система?
Як виявилося, світле майбутнє можна будувати нескінченно довго. А от раз відійшовши від елементарної людської моралі та гідності, спинити оберти жорна вже неможливо… Саме про це попереджав навіть такий аполітичний письменник ХХ століття, як іще один англієць – Джон Толкін. На відміну від героїв його епічної казки, мрійники реального життя ні за що не відмовились би від Персня Всевладдя. Вони й не відмовились – і були ним знищені.
Чи допомогли Лєніну піти з життя його «соратники» на чолі з Іосіфом Сталіним? З етичної точки зору, це неважливо. Знаючи, що трапилось далі, неважко зрозуміти, що Лєніну в будь-якому разі не було місця в новій реальності. Реальності, яку він сам і створив. Відтак Лєнін дійсно був фігурою гігантського масштабу: він був масштабним самогубцем. Як і не менш масштабним вбивцею власних ідей. І цей урок варто пригадувати не тільки в його день народження. Бо іспит і досі склали не всі.