Можна в школу і не йти

Не ходити до школи, але отримати освіту й атестат, – цю можливість відтепер має кожен учень: цього року Міністерство освіти України затвердило Положення про екстернат, згідно з яким у кожній школі передбачено цю форму навчання. Звичайно, здати іспити без сидіння за партою досі також можна було, але користувалися цією можливістю одиниці: через хворобу, в разі гастролювання тощо. Але – і це також ознака часу – дітей, яким з різних причин комфортніше поза колективом, стає дедалі більше. Це досвід досі єдиної в Україні столичної Школи екстернів.

 

«Батьки, які приводять дітей на співбесіду з директором, починають пояснювати однаковими словами, мовляв, у нас ситуація, – говорить вчитель хімії Тамара Немінова. – Ми сміємося, бо у нашій школі кожна дитина – це ситуація, і не завжди унікальна».

 

Проблеми дітей у школі – проблеми насамперед їхніх батьків. Отак і з Оленою: поки дочка в таборі відпочинку, мама влаштовує її в Школу екстернів. Вікторії зараз 14,5 років, у школу пішла майже у вісім. Ні, спершу спробувала, як належало, в шість, але не подужала складнощів, довелося повертатися у старшу групу садочка, а потім іти другий раз в перший клас. Тепер дівчинка відчуває дискомфорт через дворічну різницю у віці з однокласниками і перспективу закінчувати 12-річне навчання практично у 20 років. «Спілкується принципово тільки з десятим класом… Дійшло до того, що дитина відмовляється ходити в школу», – жаліється мама, яка прийшла за розрадою до київської Школи екстернів.

 

 

І, з усього, тут можуть вирішити проблему: в Школі екстернів за рік можна закінчити два класи. В окремих випадках розробляють спеціальні програми, за якими можна скласти іспити й за три класи за рік, якщо дитина, наприклад, приїхала з батьками з-за кордону і їй вже 18, а атестату немає – і такі випадки непоодинокі.

 

«Ми беремо дітей не просто за їхнім чи батьківським бажанням, – стверджує директор Школи екстернів Едуард Войтович. – Головне – мати підтвердження причини екстернату. Це офіційна довідка зі спортивного клубу тощо або довідка від лікаря, де написано, що дитині рекомендоване індивідуальне навчання. Тобто «наші» діти – це ті, які професійно займаються спортом чи мистецтвом, довго не проживали в Україні, випереджають шкільну програму, фізично або психічно потребують індивідуального підходу».

 

 

«Школа існує з 1998 року, у нас 10-річний ювілей, – розповідає Тижню Тетяна Зима, вчитель математики і завуч Школи екстернів, – проте ідея впровадження екстернату в освітньому середовищі з’явилася набагато раніше. Я була програмістом-системником, але теж бачила, що нашу освіту треба реформувати – в центрі уваги повинна бути дитина, а не суто процес викладання. Освіту треба було індивідуалізувати, зокрема, дати можливість дитині вчитися самій, а зацікавленим батькам – замінити їй вчителів. Екстернат – це самонавчання, але з дитиною обов’язково повинні займатися вдома. У школі екстернів навіть проводяться консультації, як батькам самостійно навчати дітей. Між батьками і школою укладається договір, бо батьки беруть на себе певні зобов’язання. Адже бувають випадки, що спершу дітей зараховують, а потім батьки на роботі, а дитина надана сама собі. Якщо процесом навчання не керувати, можна просто втратити дорогоцінний час: у нашій школі екстерни мають тільки три консультації з вчителями на рік, а решту часу самостійно пишуть контрольні, складають іспити й тестування».

 

 

«Надзвичайно розповсюджена ситуація: дитина звичайна, але у батьків є гроші або так звані можливості. Як правило, її намагаються зайняти усім одночасно, від модних видів спорту до тимчасового навчання у різних країнах, при тому, що здібності у неї насправді посередні. В результаті дитина з пошкодженою нервовою системою і поганою підготовкою потрапляє до нас. Так у нас пройшли навчання декілька дітей міністрів різних урядів… » – пригадує Тамара Немінова.

 

У багатьох батьків є побоювання, що «відлучення» дитини від школи може негативно вплинути на її психологічне самопочуття. Мовляв, отриманий екстерном диплом не замінить сліз випускного і всюдисущих плям від шкільної крейди. Психолог Школи екстернів Катерина Іванова так не вважає: «Контингент дітей, які вчаться у нашій школі, незвичайний. Є творчі особистості або діти, які випереджають шкільну програму. У цих дітей дещо інші цінності і пріоритети. Колектив у їхньому світосприйнятті не грає визначної ролі, для них ціннішим є те, що вони роблять. Причому для звичайної дитини такі умови навчання, коли немає друзів і однокласників, були б знущанням. Але повної ізольованості немає і серед екстернів: вони знаходять один-одного і дружать.

 

 

17-річний Іван Черевко закінчив Школу екстернів в 11 років. «Хоча після випускного вечора, а тут він також є, навіть двічі на рік, восени та навесні, мені вже виповнилося 12, – уточнює юнак. – Зі школою у мене якось від початку не склалося. У п’ять років вже закортіло вчитися, я почав смикати за спідницю маму, і вона віддала мене у школу. Але скоро мені стало там нецікаво – не міг зрозуміти сенс існування такого предмета, як «Читання», коли саму «Читанку» від початку до кінця прочитав вже на першому чи другому уроці. Усе викладали дуже повільно і розтягнуто, а окрім цього, десь на четвертому тижні навчання мене перестали питати, бо все знав. Тому просто сидів під партою і читав якісь книжки. Після другої чверті мені дозволили перейти у другий клас, але до класів я вже не повертався аж до відкриття Школи екстернів. Мені тоді було сім років».

 

Викладачі намагалися урізноманітнити програму для допитливого школяра, який усе ловив на льоту, але просто проходити програму задля «корочки» не хотів. Тоді «Володар мух» неприємно вразив і ще довго марився хлопцеві, бо програму п’ятого класу Іван проходив у вісім років.

 

Зараз Іван вчиться на четвертому курсі факультету природничих наук у Могилянці. При вступі спричинив маленький фурор і став місцевою знаменитістю, але йому не сподобалося: «Мій вік сприймався як дивина, але відчувати себе фріком не дуже приємно». Окрім навчання, він серйозно опікується правами дітей: «Я займаюся цим тому, що є така концепція: дорослі не можуть адекватно приймати рішення, що стосуються дітей». Може й так, хоча є і виняток – про те, що можна в школу і не йти…