Почнімо з економіки, бо хоч-не-хоч економічна могутність є одним із головних чинників оцінки становища держави в сучасному світі. За розміром ВВП Канада перебуває на 10-му місці (США — на 1-му, Росія — на 12-му, Польща — на 24-му, а Україна — на 65-му). За прибутком на особу Канада посідає 17-те місце.
Згідно з рейтингом, визначеним 2017 року компанією US News у партнерстві з компанією BAV міжнародного рекламного агентства Y&R і школою бізнесу Пенсильванського університету Wharton School, Канаду визнано найкращою у світі за якістю життя громадян. Чудовий подарунок на 150-ту річницю. Крім того, Канада — друга найбільша за територією країна, але має відносно нечисленне 35-мільйонне населення, що живе переважно в містах на півдні країни (82%). Ми маємо 20% світових запасів прісної води, яка видається найперспективнішим природним багатством, хоч і чорноземів у канадських преріях теж не бракує.
Якщо ми вже згадали про економічне значення Канади, слід замислитись, якою насправді є ця країна. Чи дійсно вона така унікальна, а якщо так, то в чому полягає її унікальність? Я іммігрант, канадець у першому поколінні, проте мій погляд теж унікальний, бо можу дивитися на свою нову вітчизну, порівнюючи її з іншими країнами: теж близькими мені Польщею, де я народився й виріс, та Україною, моєю історичною вітчизною. Для мене й для багатьох людей у світі канадський прапор із кленовим листком є символом толерантності й притулку, символом цивілізованої країни. А чому мозаїка? Хоча б тому, що в Торонто, місті, де живу вже 30 років, мешканці розмовляють понад 200 мовами, 45% їх називають рідною мовою іншу, ніж англійська або французька, мало не кожен другий є іммігрантом. Українці, що прибули до Канади 125 років тому й становлять один із народів-піонерів, налічують понад 103 тис. осіб, тобто 2,4% торонтської , йдучи одразу за поляками та євреями й попереду росіян. І тому, що в Торонто небачена кількість ресторанів, пивних та кав’ярень, де можна пізнати смаки з усього світу, як, утім, і з’їсти чудовий канадський бургер із хрустким смаженим бататом, попиваючи добре місцеве пиво.
Я часто запитую себе, як так сталося, що Канада, маючи за сусіда країну з удесятеро численнішим населенням, змогла зберегти свою унікальність? Однією з відповідей, напевно, є історія, а в ній два народи-засновники, французи й британці, два народи, дві мови-засновниці й усі наслідки, які випливають із цього та які й сьогодні визначають канадське розмаїття.
Але, очевидна річ, і корінні народи Канади, які називають сьогодні першими народами, інуїти та метиси. Народи, які багато страждали, щоб мати змогу влитися в кровообіг сучасної держави й крок за кроком користатися шансом, який вона дає своїм громадянам. Знайома професорка одного з університетів провінції Онтаріо, коли я запитав її, що дало змогу Канаді розвиватися так гармонійно без крутих історичних поворотів і реалізувати можливу хіба що тільки сьогодні модель мультикультурного суспільства, відповіла: «Відсутність сусіда-хижака, головним клопотом якого було б зазіхання на нашу незалежність, наші багатства, наші цінності, наш спосіб життя». Мабуть, це правда, бо єдиний сусід Канади — США, хай там що суперечливе можна було б сказати про цю державу, ніколи не ставив собі за мету знищення свого північного сусіда. Життя в затінку глобального гіганта нелегке, але мирне, і завдяки цьому ми маємо Джастіна, найпопулярнішого у світі прем’єр-міністра, з яким дуже багато людей прагне зробити селфі, бо Трюдо — квінтесенція канадського міфу, розумний та впливовий, як батько, і вродливий, як мати, а завдяки їм обом добре вихований і двомовний. Важко не піддатися його переконанню, що «ми здатні зробити щось у своїй країні, бо визначаємо канадця не за кольором шкіри, мовою, релігією чи походженням, а за сукупністю цінностей, прагнень, сподівань і мрій, які поділяють не тільки канадці, а й люди та світ». Ну і я ще не згадав про дуже важливе: життя в Канаді — це наче праця в добрій, розумній корпорації, яка нагороджує за вірність чудовими бонусами.
Кожен громадянин незалежно від соціального походження, кольору шкіри, етнічного походження, мови, статі має право на три стовпи, на які спирається канадське суспільство: 1) освіту для всіх; 2) охорону здоров’я для всіх; 3) базову пенсійну систему для всіх. Четвертий стовп — це пишна канадська природа з її безмежними преріями, правічними лісами, величними горами, тисячами річок і десятками тисяч озер поміж двох океанів: Атлантичним і Тихим.
І ще одне. З Британської імперії, яка занепадала, ми лишили найпишніше та найчарівніше: королеву Єлизавету II. Це ще один ключ до збереження вдалої рівноваги між славетним минулим і ще кращим майбутнім. «Happy 150 Canada!»