«Самолікування шкідливе для вашого здоров’я», — ця заповідь заслуговує на те, щоби бути викарбованою в камені поруч із «Пам’ятай день Святої суботи», «Не свідчи неправдиво на ближнього твого» й «Не пожадай жінки ближнього твого». А ще, можливо, поруч із цим додатково: «Комунікуй ретельно, завчасно, ефективно, з повагою до кожної окремої Божої істоти». Те, що МОЗ не прокомунікував як слід ініціативу з упровадження електронних рецептів на ліки, відпочатково чисту, немов сльоза дитини, — не просто якийсь собі провтик, а серйозне зазіхання на здоров’я суспільства під час війни. На жаль.
Нам що, перепрошую, нема чим непокоїтися? Нема про що хвилюватися? Бракує щоденних проблем, стресів, складних завдань із підтримання себе в дієздатному стані? Значну частину останнього дня березня мільйони українців провели в чергах до аптек. Ну, може, не мільйони, а сотні тисяч, але все одно багато й довго. Я спеціально прилаштувався до декількох хвостів, тільки щоби послухати. Скандалів не зафіксував, прокльонів теж, панували спантеличення й якесь тупе виснаження. Нормативних документів ніхто не читав, авжеж, хто їх у нас читає? Хтось щось бачив у соцмережах або чув по телевізору. Купували, до слова, здебільшого якусь нескладну дурню типу парацетамолу. Нічого не скажеш, наробили шелесту.
Читайте також: Кого дуримо?
Першоджерела, корисну навичку шукати які має не кожен, швиденько все розставили по місцях: у порядку продажу лікарських засобів не змінилося геть нічого, просто до паперових рецептів додалися ще електронні, що є безумовною зручністю й просуває нас далі до одного з найперших місць у Європі й світі за рівнем цифровізації, без іронії. Список рецептурних ліків не переглядався, додаткові обмеження не вводилися. Можна видихнути. Якщо є якісь проблеми, то хіба що в тимчасово евакуйованих громадян, які на новому місці мають проблеми з прікріпленням до сімейного лікаря, але це зовсім інша історія.
Втім, щось таки може змінитися, якщо припустити, що… все почне робитися за правилами. Друзі підказують, що на сайтах аптек уже вивісили свої списки рецептурних препаратів, і до них потрапляє практично все, включно з водним розчином NaCl, він же фізрозчин, він же кухонна сіль. А як же до того? А до того, швидше за все, діяло «правило Ґолдсміта», яке радо сплагіатили піддані Російської імперії: «Суворість законів компенсується їхнім невиконанням». І про це вітчизняним новаторам теж варто було замислитися: а що буде, як усі в системі охорони здоров’я користуватимуться буквою закону (точніше, відомчих правил)?
Я вже разів десять чув аргумент на кшталт того, що треба наслідувати європейський досвід. Тож розповім вам, що досвід кардинально різний. У Франції донедавна той же ж ібупрофен можна було спокійно купити в аптеці, зайшовши з вулиці, як і весь звичний набір якоїсь постійно необхідної фармакопеї. Тобто практично так само, як і в нас донедавна. Втім, не знаю, як зараз, але якби було суттєве ускладнення з аптеками, ми би про це дізналися, бо французи, коли зазіхають на їхній усталений порядок життя, мають звичку виходити на вулицю й бити вітрини, ввімкніть новини й поцікавтеся, з яким захватом і винахідливістю вони протестують проти пенсійної реформи.
Читайте також: Передчасна епітафія
А от у Німеччині вже 30 років тому неможливо було придбати навіть аспірин без рецепту. А записатися до лікаря прямо сьогодні можна не раніше, ніж на травень, і це в кращому разі. Якось живуть із цим. Але то німці, вони призвичаїлися призначати «термíни» (побачення, візити, зустрічі) за два місяці наперед, бо то похідне від цілого способу життя, який формувався століттями. Запитайтеся в наших, які там знайшли притулок, як їм вдається в це вбудуватися. Спойлер: погано вдається. Іншими словами, не варто копіювати священні «європейські» практики, не варто посилатися на чужий досвід ускладнення життя.
Про всяк випадок: антибіотики мають бути за рецептом, опіати мають бути за рецептом, складні гормональні засоби мають бути за рецептом без варіантів, погоджуюся, приймаю й поділяю. Бо скрижалі (див. вище). Решта — ситуативно. Неможливо почати приймати сильнодіючі піґулки тільки тому, що сусідка порадила. Але забезпечити кожен цитрамон підписом і печаткою, а до того йде, — знущання зі здорового глузду. Ну й, повертаючись до початку, неможливо впроваджувати голоМОЗі ініціативи в момент, коли й без них головного болю вистачає. Воно, звісно, хотіли, як краще, бо вони завжди хочуть, як краще. От тільки забули прокомунікувати, порадитися, обговорити, підготувати громадську думку, врахувати заперечення — дідько, вони там у держапараті навчаться колись враховувати заперечення «знизу»?!
Чотириста днів війни. Нерви на межі, всі думки там, на сході, сил не залишилося зовсім, а це ще геть зовсім не кінець. І в цю мить хтось у Міністерстві охорони здоров’я України вирішує всього лише внести зміни до наказів № 360 від 19.07.2005 і № 587 від 28.02.2020. Не підозрюючи, що грається сірниками біля діжки з бензином.
Шкільний анекдот із часів моєї юності. «Запитання: — Як їжаки займаються коханням? Відповідь: — Ду-у-уже обережно!»