Нащадки Гефеста
Ми чекали на них з 2004 року, і вони з’явилися. Нізвідки. Раптово виникли з мороку весняної київської ночі, – ледь видимі у клубовинні різнокольорового диму, засвічені спалахами петард, сховані в гуркоті барабанів. Чи то космічні прибульці-рятівники, чи то підручні грецького бога вогню. Шестеро командос у пошарпаних робочих комбінезонах, суворі обличчя, звична розмірена хода справжніх чоловіків, – щільною групою сунули звивистими стежками Співочого поля. Химерні барабани: від величезного, колесом, що котився розбризкуючи вогні й задаючи головний ритм, до купки зовсім маленьких, які підтримували музичну тему розмаїттям барабанних вібрацій та вибухами міні-феєрверків, складали єдине ціле з музикантами-піротехніками. Здавалося, що то сам бог-коваль з почтом, узявши з собою шість похідних ковадл поспішає виконати якесь термінове олімпійське замовлення. Провокуючи по дорозі сотні спалахів фотоапаратів і мобілок, рух кінокамер, вигуки й оплески всіх, кому дісталися лави, кому поталанило вмоститися на схилах, а то й просто на гілляках дерев, процесія нарешті неквапом досягла сцени.
Там, на її площині миттєво було розгорнуто гефестову кузню, й на тлі зоряного неба почався величний спектакль поклоніння Вогню. Волхвування наших спільних пращурів, в якому закодовані спопеляючі спалахи Сонця, якійсь на рівні наночасток спомин про жар новонародженої Землі та цілком реальний людський досвід виверження вулканів та спілкування довкола вогнища. Примхлива гармонія гучних барабанних ритмів, якою досконало володіють «Ударні десантники», підсилювалася все наростаючими вибухами піротехнічних ракет, перегукувалася з вогняними пульсуючими протуберанцями, створюючи магічну енергію єднання, несподіваного й, мабуть, дуже важливого для тебе. І коли, врешті решт, здалося, що засліплене світлом та перевантажене звуками тіло не може вже більш нічого сприймати, почався грандіозний святковий феєрверк, а з ним з’явилося друге дихання.
Різнокольорові залпи потужних піротехнічних гармат, що розквітали китайськими хризантемами, вибухали міріадами танучих зірочок, крутилися вогняними колесами, скручувалися в’юнцями, спіралями, зависаючи над принишклими глядачами. І все це синхронно з музичною партитурою, де наростаюче прискорення барабанних ритмів, несподівано обривалося цілковитою тишею…
Наприкінці «Концерту вогню» все Співоче поле раптом замерехтіло маленькими вогниками: то волонтери роздавали всім охочим незвично великі бенгальські вогні – «магічні свічки», як називають їх у Франції. За метушнею отримання й налаштування цих вогників, за дитячою радістю відчувати їх не пекуче тепло, не вчулися, як музиканти-піротехніки похапцем зникли. Так само, як і з’явилися. Раптово й в нікуди.
З перших вуст
Раймон Габріель, засновник компанії Les Commandos Percu, музикант, піротехнік:
Перш за все, ми музична група, і маю надію, що нам вдалося вигадали свій власний фольклор. В наших музично-піротехнічних виставах немає слів, замість них промовляють ритми барабанів і піротехніки та світло.
У нас є три цілісні вистави: найперша – «Концерт вогню», яку ми привезли до Києва. Друга – «Занадто шалений», – не треба боятися назви, хоча ця вистава й проходить серед глядачів, проте піротехніка там не дуже потужна. Третя – «Деструкція» вже готова, і її прем’єра відбудеться в липні на фестивалі в містечку Шалон, де проходить дуже відомий фестиваль вуличних театрів.
Гастролюємо ми багато, побували вже на всіх континентах, але частіше даємо концерти неподалік Франції: Бельгія, Іспанія, Італія, Велика Британія.
Одна з моїх музичних п’єс, яку ми сьогодні показали, присвячена Чорнобилю, це спогад про абсурдну катастрофу, це ствердження всепереможності життя. Мрію створити виставу про Великий Вибух, з якого все почалося.
Янн Муно, музикант, піротехнік:
На сцені нас завжди шестеро, ми водночас музиканти й піротехніки. Всі ми професійні музиканти за освітою, а на піротехніків вивчилися вже тут. Я в Компанії п’ять років, мріяв стати одним з «ударних десантників», пройшов кастинг, і був дуже щасливий, що мене вибрали.
Les Commandos Percu створив 15 років тому Раймон Габрієль. Він хотів, щоб артисти і глядачі не були розділені рампою, щоб дійство більшою мірою проходило поміж глядачами, щоб було спілкування. Під час концерту ми завжди знаходимося разом,як зцементована команда. Почуваємося як десант закинутий на поки що чужу територію, де ми маємо завоюватидовіру глядачів, додати їм драйвуй хорошого настрою.
Піротехніка, яку ми застосовуємо, цене оздоблення, а ніби ще один музичний інструмент, задопомогою якого вибудовується вся драматургіядійства.Невеликі піротехнічні пристрої у нас з собою, на барабанах, а великі, могутні піротехнічні оборудки ми влаштували на пагорбі за сценою. Це трохи небезпечно, тому пагорб охороняється вже другий день. Те що на сцені – менш потужне. Один з нас, БернарГраель, він в Компанії з самого початку, тож самий досвідчений, має на своєму барабані пульт з дистанційним управлінням і за партитурою, написаною окремо для кожної вистави,включає піротехніку.Все разом: барабани, піротехніка й світло створюють музично-світлову п’єсу.
Перед кожною виставою ми провадимо спеціальну підготовку волонтерів, без яких спектакль просто був би неможливим. Зазвичай це молодь, і ми дуже вдячні київським студентам, які чудово справилися з покладеними на них обов’язками.