Я вже звикла, що на київських курсах із тобою ніхто не говорить українською. І це не було клопотом, бо на заняттях англійської підручники були англійські, на італійській – італійські. Якійсь російські ремарки я перекладала українською – так і вчилась. Але тут ця заява мене настільки спантеличила, що я навіть забула спитати, а чому навчання перебігає російською, а не НІМЕЦЬКОЮ?
Стереотипи щодо мови супроводжують на кожному кроці. Будьмо відвертими, за 24 роки незалежності навряд чи знайдеться людина, яка не розуміє української. А твердження, що російська – то мова інтелектуального прошарку, а українська – недолугого селянства, немає нічого спільного з дійсністю.
Практика показує, що навіть російськомовні студенти легше орієнтуються в українській граматиці. Адже українську вивчають у всіх школах, тоді як російської – ні. У Києві приблизно сім шкіл із поглибленим вивченням російської. В усій Україні таких узагалі – майже 6%. Тоді чому вивчати іноземну, «чтобы было понятно всем», треба російською?
Колись у черзі почула діалог. Це був 1999-й рік. Жінки між собою розмовляли російською. Одна з них зверталася до свого малюка українською, що викликало подив у її співрозмовниці. На що вона несподівано для мене відповіла: «Ему жить в этой стране, значит, говорить на ее языке».
За 16 років я більше таких матусь не зустрічала.