Тепер можете закинути ногу на ногу і потерти свої спітнілі пухкенькі долоньки. Після такої тяжкої праці можна і перепочити. Справа державної ваги нарешті доведена до кінця. Мета життя досягнута. Ваша «смерть» найближчих сім років сидітиме зі своє косою десь за колючим дротом, і життя прекрасне. Тепер головне, щоб вона з-за тих дротів не пустила метастазів,а ті ,своєю чергою, ночами не перекривали вам кисень і не псували повітря.
Спіть спокійно. Ви зробили все, що могли, навіть більше. Це справді чоловічий учинок і це, зрештою, все, на що ви здатні. Битва виграна. Тільки от війну, напевно, ви вже програли, хоч вона ще й не закінчилась. І знаєте, чому? Тому що воювати з жінками – щонайменше справа невдячна. І не тому, що вони особливі, аж ніяк не через це. Просто так історично склалося, що у свідомості більшості жителів цієї країни жінка – це істота слабша і беззахисніша.
А слабших, як відомо, не б’ють. Тому здоровий дядько, який піднімає руку на жінку, навіть коли робить це в цілях самозахисту чи захисту національних інтересів, автоматично перетворюється на шмату. Бо є багато, дуже багато способів утихомирити чи навіть підім’яти під себе жінку, не ображаючи її.
Друга причина ще прозаїчніша – брак фантазії. Такі справи потребують ювелірної роботи, доброго аналітичного мислення і, певна річ, досвіду. А якраз із цим у вас і не склалося. Бо там, де ви навчалися, цього не викладали, а власної мудрості за життя здобути чи то не встигли, чи то не зуміли. Тому й результат відповідний. Сокирна робота, цілковитий абсурд, у який жодна здорова людина не те що не повірить, а й заглиблюватися не захоче.
Можна, звісно, зараз починати грати вар’ята, розповідати всілякі байки про незалежний суд і прокуратуру, в які не має змоги влазити, про недосконале застаріле законодавство, прикриватися політичною доцільністю, кримінальним кодексом, словоблуддям своїх колег і навіть тисячами беркутівців зі щитами та кийками. Але це нічого не дасть. Бо палиця має завжди два кінці і, вдаривши одним, ви ризикуєте отримати у відповідь другим. Ви самі власноруч відкрили скриньку Пандори, а тому в разі чого ображайтесь на себе.
Все було б добре, якби такі гріхи, в яких ви звинувачуєте злу Юлю, хвостами не тягнулися за вами святими. Це лише з висоти олімпу здається, що всі довкола дурні і нічого не знають, не бачать і не чують. Все аж ніяк не так радісно. Тому перш ніж впадати у святкові ілюзії, пригадайте притчу про скалку в чужому оці і колоду у своєму. Та колода якраз і завдасть удару у відповідь. Хоча й це не головне.
Жінка, яку ви запроторили в каталажку, безумовно не свята і ніколи нею не була. Та й, мабуть, не буде. Але, хоч як прикро це визнавати, на вашому тлі у цій країні вона чи не єдиний мужик, за якого несоромно. Бо більшість справ, які вона прокручує, частина з яких відверті афери, вона робить із головою, а не одним місцем, як дехто. І робить це, що важливо, красиво й талановито.
І найголовніше. Влаштовуючи всю цю катавасію, розправу чи просто цирк, як хочете так і називайте, ви ніколи не замислювались, що також вчиняєте злочин. Річ у тім, що за бажання, коли знайдеться гарний суддя на кшталт Кірєєва і такий самий прокурор, однак з іншими політичними вподобаннями, весь процес саджання Юлі колись можна буде кваліфікувати як важкий державний злочин.
Група осіб, щоби зарадити своїм шкурним бажанням, влаштовують змову, наслідком якої є спроба підірвати в країні державний устрій, знищення судової системи і посягання на конституційний лад у країні. До того ж мова може йти про державний переворот, позаяк за результатом вчинених дій Україна з вільної відносно демократичної країни моментально перетворюється на узурповану клікою інтриганів бананову республіку без перспективи розвитку, від якої відвертається весь цивілізований світ і громадяни якої, розуміючи всю безперспективність дотримання законів і власну беззахисність перед свавіллям, тепер покинуті самі на себе і змушені виживати.
Віднині з них не варто вимагати дотримання законів і усталених у суспільстві правил, тому що закони ті не діють. Народ, у якого відібрали віру в справедливість, чесний суд, мудру владу і в те, що він створює суспільство, де життя і свобода людини є найвищою цінністю, а влада – надійною опорою і патріотом своєї землі, більше не пов’язаний із тією самою владою жодними зобов’язаннями. А отже, має право вибирати собі нову владу, яка здасться йому привабливішою. Чим це може обернутися, сподіваюся, ви все-таки розумієте. Хаос, анархія, і т.д. і т.п.
І річ, насправді, зовсім не в Юлі, а в принципах. Для когось було принциповим її посадити і задовольнити своє его будь-що, а для когось принциповим є жити в нормальній країні і спокійно спати, не почуваючись нічиїм гарматним м’ясом. І знову ж таки виключно у своїх шкурних інтересах і виключно заради власного майбутнього.