Мова степу і шляхетного пера, або П’ять польських поетів, які оспівували Україну

У ХІХ столітті, коли території України та Польщі були розділені між могутніми імперіями, українська тема стала справжнім натхненням для багатьох польських письменників. Особливо для тих, хто народився тут, на українській землі, серед безкраїх степів і козацьких легенд. Вони зуміли поєднати польську культуру з українським духом і створили «українську школу» в польській літературі. У їхніх творах звучить любов до України — її історії, пісень і вічного прагнення до свободи. У цій статті згадаємо п’ятьох польськомовних авторів, для яких Україна стала джерелом творчості й натхнення.

Антоній Мальчевський

Антоній Мальчевський — український поет польського походження, народжений 3 червня 1793 року в селі Княгинин на Волині (тепер це Дубенський район Рівненської області). Хоча він був поляком за походженням, більшу частину свого життя присвятив Україні, її історії та культурі. Свої твори він писав, оспівуючи красу і велич української землі, її людей, степи і природу. Антоній Мальчевський вважається одним із основних представників «української школи» в польській літературі.

Його батьками були Ян Мальчевський, генерал Торговицької конфедерації, і Констанція Блешинська. Митець рано втратив матір, і на його виховання значний вплив мала Юліана Блендовська-Скібіцька, яка стала його опікункою після смерті матері. У 1803 році родина переїхала до Кременця, де Антоній продовжив освіту в Кременецькій гімназії. Тут він потоваришував із Тадеушем Чацьким, польським істориком і публіцистом. Вже в молодому віці Антоній був залучений до культурного життя Кременця.

Далі була військова служба, яка не завадила його літературній діяльності. У цей період він активно займався літературною творчістю. У 1821 році Антоній Мальчевський оселився у Львові, а потім проживав у батьківському маєтку, частково зруйнованому.

Та його життя не було обмежене лише літературною діяльністю. Також Антоній Мальчевський був відомим альпіністом, і в 1818 році став першим поляком і сьомою людиною в історії, яка піднялася на вершину Монблан (Франція). Підйом відбувся 8 серпня 1818 року й став важливою подією для історії альпінізму. Того ж року Мальчевський підкорив Шпиль Півдня (3842 м), частину масиву Монблан, здійснивши сходження разом з Жаком Бальмо та п’ятьма провідниками. Антоній Мальчевський і далі мандрував Європою, відвідував Англію, Францію, Швейцарію та Італію, і ці подорожі залишили слід у його творчості.

Та, незважаючи на свої успіхи у горах та військовій службі, він залишався вірним літературі. Його повість «Марія» принесла йому міжнародне визнання після смерті. Твір вперше був опублікований у 1825 році, незабаром став класикою польської літератури та був перекладений десятками мов. У цьому творі Антоній Мальчевський через образи українського села і степу описав життя і боротьбу українців, їхнє прагнення до свободи й гідності. В цьому творі автор глибоко осмислює українську душу, що привернуло увагу західних читачів.

Антоній Мальчевський помер на 33-му році життя, але його літературна спадщина живе. По собі він залишив не лише оспівування краси української природи, але й глибоке осмислення життя, яке збереглося в його творах і дослідженнях.

Йосиф Богдан Залеський

Йосиф (Юзеф) Богдан Залеський — польський поет і громадський діяч, що народився 2 лютого 1802 року в Богатирці, що на Київщині, нині Ставищенська селищна територіальна громада Білоцерківського району. Його ім’я сьогодні асоціюється з польською літературною традицією. Йосиф Богдан Залеський є одним із основоположників «української школи» в польській літературі. Його думи й пісні, наповнені козацьким духом, стали частиною літературної спадщини України та Польщі.

Поет народився в родині Вавжинця Залеського та Марії Буркатівни. Є версія, що прадід Йосифа Богдана Залеського був запорозьким козаком. Поет рано залишився без матері, його вихованням займався батько, а потім інші родичі. З раннього дитинства Йосиф Богдан мав шанс відчути глибокий зв’язок із рідною землею, а також дізнатися про козацьку історію через розповіді старших.

Справжній вплив на формування його поезії мав період навчання в Умані, де він познайомився з Михайлом Грабовським і Северином Гощинським. У цей час майбутній літератор відкрив для себе народні пісні та думи, що відображали козацьке минуле і героїчну боротьбу українців.

Основна тематика його поезії — це козацтво, війни, боротьба за незалежність і зокрема образ України як центру мужності й свободи. Варто згадати такі його твори, як «Дума про Савур-Могилу», «Дума про Мазепу». Йосиф Богдан Залеський відомий своїми історичними піснями, серед яких «Чайки», присвячена військовим походам Конашевича. У цих історичних піснях він використовував також народну музику.

У творі «Зозулич» Йосиф Богдан Залеський описує життя козаків на Запорізькій Січі, розповідає про її устрій та правила. Для нього Січ є місцем, де відроджувалися традиції української свободи та гідності.

Йосиф Богдан Залеський став важливим носієм українських патріотичних ідеалів у польській літературі. Після поразки Листопадового повстання (1830–1831) емігрував до Парижа, де творив до останніх днів.

Творчість Йосифа Богдана Залеського — це пісня про велич українського народу та про незламну боротьбу за свободу.

Северин Гощинський

Творчість Северина Гощинського тісно переплітається з темою України. З його біографії дізнаємося, що народився він 4 листопада 1801 року в Іллінцях, що на Поділлі.

Свої твори він писав на основі вражень від подорожей Україною й спілкування з місцевими мешканцями, їхніх оповідей про тяжку долю й омріяну незалежність. Цей досвід він переносить у такі твори, як «Уманські лірики» та «Канівський замок».

«Уманські лірики» написані в 1820-х роках. У творах ідеться не тільки про патріотизм, а й про соціальні та політичні реалії того часу. Северин Гощинський закликає до боротьби за волю не лише польського, а й українського народу.

Заслуговує на увагу й поема «Канівський замок», написана в 1828 році. В центрі твору — тема Коліївщини, одного з найбільших народних повстань в Україні. Северин Гощинський розповідає про героїчну боротьбу українців за свої права, за звільнення від панщини.

Особливий інтерес до України та її історії проявляється в його пізнішій творчості, зокрема в поемах і спогадах. Поет неодноразово повертається до теми козаків, їхньої боротьби, культури і звичаїв, яка була для нього символом змагань за національну свободу.

Помер поет 25 лютого 1876 року в Львові. Похований на Личаківському цвинтарі.

Для Северина Гощинського Україна була місцем, де втілюється сама суть національної боротьби і людської гідності.

Міхал Грабовський

Міхал Грабовський народився 25 вересня 1804 року в Золотієві на Волині (сучасна Рівненська область). На його творчість неабияк вплинули подорожі Україною та спілкування з українцями. Письменник вивчав соціальне життя й не боявся писати про складні стосунки між шляхтою та народом.

Варто згадати його твори «Коліївщина і степи» та «Гуляйпільська застава». У них автор детально розповідає про соціальні та політичні обставини впливали на життя простолюду, не боїться критикувати польську шляхту.

Важливою для автора є тема Коліївщини, якій він присвятив свій роман. Міхал Грабовський розповідає про боротьбу українського народу проти панщини, а також про українські традиції, вірування й побут.

Щоб більше дізнатися про образ України в його творчості, варто також прочитати такі тексти, як «Українські мелодії» та «Про українські народні легенди».

Окрім того, Міхал Грабовський вивчав українську народну пісню та традиції. Є в доробку автора й наукові праці, зокрема «Україна давня і теперішня» (1850).

За життя Міхал Грабовський товаришував із Тарасом Шевченком, Пантелеймоном Кулішем. Дружба з Шевченком вплинула на формування літературної й політичної думки автора. Останні роки життя Міхал Грабовський провів у Варшаві, де й помер 19 листопада 1863 року.

Міхал Грабовський був однією з ключових постатей «української школи» в польській літературі. Його праці не лише відображають глибоке співчуття до України, а й демонструють тісний зв’язок польської та української культур.

Тимко Падура

Тимко (Томаш) Падура — українсько-польський поет і композитор. Зажив слави завдяки своїм пісням про козаків, які стали важливим елементом української музичної й літературної спадщини.

Поет народився 21 грудня 1801 року в Іллінцях на Київщині у родині представників дрібної шляхти. Освіту здобував у місцевій парафіяльній школі, потім у Вінницькій гімназії, у 1825 році закінчив Кременецький ліцей.

Тимко Падура брав участь у Листопадовому повстанні (1830–1831) в загоні Вацлава Жевуського. Після поразки російська влада арештувала його. Він перебував в ув’язнені до 1832 року, а після звільнення оселився в своєму маєтку біля Бердичева.

Одним із перших його творів є «Козак», опублікований у Львові в 1830 році. Визнання як літераторові йому принесла його збірка віршів «Українки». Видання містило поезії разом із музичними партитурами.

У своїх творах Тимко Падура висловлювали глибоку любов до козацької спадщини та боротьби за свободу. Пісні Падури стали дуже популярними, а мелодії втілилися в народних піснях.

Тимко Падура часто мандрував по селах як народний співець, переодягнувшись у «діда».

Тимка Падуру зараховують до «української школи» в польській літературі. Займався він і перекладами, зокрема переклав українською поему Адама Міцкевича «Конрад Валленрод».

Помер у 1871 році в Козятині, похований у Махнівці коло Бердичева.

Письменники — представники «української школи» польської літератури, такі як Северин Гощинський, Міхал Грабовський, Тимко Падура, а також їхні колеги, справили глибокий вплив на формування спільного культурного простору Польщі та України. Їхні твори, зокрема про українську історію, народні звичаї та боротьбу за національну свободу, стали важливим етапом у розвитку як польської, так і української літератур, сприяючи зміцненню національної свідомості обох народів.