На ток-шоу як у Савіка Шустера, так і в Євґєнія Кісєльова головною темою було питання ціни на газ для України, й саме з такого боку розглядали підсумки візиту Миколи Азарова до Москви та його перемовин із Владіміром Путіним. Попри піднесений тон відповідей нашого прем’єра Шустеру, тим не менш, загальне враження від провалу переговорів залишилося.
Власне кажучи, неочікуваного нічого не сталося. У російській столиці чудово розуміють, що будь-які угоди з ЄС чи щодо безвізового режиму, чи щодо асоціації чи чогось на кшталт просто визначать точку неповернення України і мертвонароджені проекти, зокрема, СНД, Митного та інших союзів, єдиних просторів можна буде здавати до архіву. Правильно сказав у Євґєнія Кісєльова партнер компанії RusEnergy Міхаіл Крутіхін, один із провідних російських експертів з енергетики, що Москва опиратиметься та провокуватиме Україну на однобічні дії для того, щоб наочно продемонструвати Європі, з ким вона хоче увійти в асоціацію.
В такому разі постає запитання: навіщо їхати до Першопрестольної, якщо відповідь і без того була відома. Нехай партнер отямиться, його імперський запал трохи вщухне.
Наша проблема в тому, що в сусідній столиці Україну вважають слабкою та залежною. Не лише економічно, а й військово. Армія фінансується за залишковим принципом, про наш ВПК взагалі годі й згадувати. Ми гарячково шукаємо шляхи виходу з кризи. Інна Богословська не втомлюється повторювати, що насуваються скрутніші часи, натомість як на долоні у нас лежать доволі прості й перевірені практикою ефективні рішення.
Виробництво зброї завжди перебувало на передньому краї впровадження найновіших досягнень науки і техніки. Військові замовлення сприяли розвитку інновацій. Подальше їх упровадження, а часто й одночасне, у цивільних галузях буквально революціонізувало не лише промисловість, а і наш побут. Усім відомий нині інтернет прийшов до нас саме з військової системи зв’язку, розробленої для Пентагона. Розвиток сучасних технологій у медицині завдячує саме використанню, серед іншого, матеріалів, розроблених для авіації та ракетної техніки. А нині ми застосовуємо їх у хірургії та стоматології.
У спадщину нам перепав непоганий ВПК. Маємо доволі добрі розробки бронетехніки. Такі, що ми на рівних можемо боротися на закордонних конкурсах і тендерах із провідними танкобудівними країнами. Підтвердженням цьому є повідомлення тайської газети Bangkok Post про те, що Таїланд закуповує 200 українських танків «Оплот». Нещодавно надійшло ще одне доволі приємне повідомлення: влада Таїланду вирішила придбати додаткову партію українських БТР-ЗЕ1 – 121 одиницю. Держпідприємство «Укрспецекспорт» зауважує, що таке рішення таїландці ухвалили за підсумками випробувань першої партії бронетранспортерів, які Україна проала в рамках укладеної угоди. До речі, можливість того, що Україна постачатиме танки «Оплот» до Таїланду сприйняли у Кремлі як національне приниження, наче сталася трагедія національного масштабу. Якби програли німецькому Leopard 2A4, жодних проблем не виникло б, а от українському «Оплоту». Це не інакше як образа Росії.
Дивно якось. Українські танки і БТР ми продаємо за кордон, а рідна армія їх отримує одиниці. У бюджеті на придбання військової техніки навіть власного виробництва практично не передбачено коштів. Хоча 20–30 млрд грн вистачило б хоч для початку модернізації нашої армії, прийому на озброєння нових та найновіших зразків військової техніки. Іноземні ж замовники закуповують виключно те, що стоїть або прийнято на озброєння національною армією.
Однак це не все. Замало виготовити найсучасніше озброєння, замало просто мати його у відповідних військах у необхідній кількості. Цю техніку слід ще освоїти, навчитися керувати такими підрозділами за воєнних умов. Необхідно проводити навчання й готувати особовий склад. Отже, нова техніка потрібна не сама по собі, а насамперед для того, щоб її могли освоїти спеціалісти. І готувати їх треба зараз, а не заощаджувати на навчальних закладах для офіцерів.
Повернімося до техніки. Витрачені нині кошти на нашу армію повернулися би у багато крат за рахунок продажу озброєнь іноземним покупцям. Зауважмо, це знову-таки не все, це лише частка вигоди, й, крім того, не найбільша. Розвиток вітчизняного ВПК, забезпечення його навіть мінімально необхідним фінансуванням сприяло би надходженню замовлень до практично усіх галузей промисловості, навіть сільського господарства. Не менш важливо, що необхідні наукові розробки, проведення дослідно-конструкторських робіт, створення нових та модернізація вже наявних конструкторських бюро, відродження та створення нових шкіл на чолі з визнаними фахівцями. Все це створить нові робочі місця, сприятиме розвитку науки, просуванню України до передових позицій у світі. Найважливіше те, що ми збережемо та розвинемо своє найцінніше багатство – науковий і кадровий потенціал. Спеціалісти не виїжджатимуть на пошуки кращої роботи за кордон.
Достатньо було одного замовлення на корвет для наших військово-морських сил, як у вітчизняного суднобудування з’явилася перспектива залишитися на плаву. А це, відповідно, замовлення і металургам, хімікам тощо. У нас як сусіди, так і свої, що скачуть так, як скажуть, доклали рук до того, щоб укорінилася думка про те, що наш ВПК мало на що здатний. А все якраз навпаки. Ми в змозі будувати кораблі, а РФ для свого ВМФ змушена купувати у Франції. Навіщо нам об’єднуватися з технологічно відсталим ВПК Росії? Досягнення та непоганий стан нашого оборонного комплексу є значним аргументом на перемовинах, зокрема, з енергетичних питань. У нас, між іншим, чимало козирів у рукавах, щоб не благати на колінах пільг. Навпаки, якщо ними правильно скористатися, то власне предмет розмови у Кремлі буде зовсім іншим.
Запорізьке ВАТ «Мотор Січ» має намір налагодити на держпідприємстві «Вінницький авіаційний завод» виробництво гелікоптерів Мі-8Т. Як неодноразово зазначав голова ради директорів «Мотор Січі» В’ячеслав Богуслаєв: «В той час як ми постачаємо двигуни для гелікоптерів по всьому світу, власних гелікоптерів в Україні немає. Це нонсенс». Він також зауважив, що фахівці його підприємства розробили проект багатоцільового середнього гелікоптера злітною масою 4,5–5 т. Як основних потенційних покупців цієї машини пан Богуслаєв називав насамперед підприємства держсектора й державні відомства. Напевно, що і військові. Певна річ, знайшлися і ті, хто в цьому сумнівається. Мовляв, в Україні немає своєї школи конструювання та виробництва гелікоптерів. Та і ринок СНД заповнений російськими машинами. За такою логікою, південним корейцям не варто взагалі займатися виготовленням автомобілів. Ринок вже давно захопили американські, європейські та японські виробники. Виявляється, що за належного підходу, державної підтримки і для південнокорейської КІА, й для інших на ньому знайшлося б місце. Й школа південнокорейського автомобілебудування вже сформована. Не ремствувати треба та заглядати в рота сусідам, а розробляти й утілювати в життя комплекс заходів, спрямованих на підтримку вітчизняного ВПК. Росія ж не стидається втілювати програму заміщення двигунів ВАТ «Мотор Січ» петербурзького виробництва. Практично ВПК України в змозі виробляти й освоювати достатню номенклатуру військової техніки для потреб нашої армії. Розширення оборонного комплексу, його державна підтримка дасть нам змогу не лише не опинитися у кризовому становищі, що насувається, а й зробити так, щоб криза просто нас оминула. Позаяк криза кризою, а міжнародний ринок озброєнь розширюється. Ми можемо не лише продавати залишки радянської військової техніки, а й посісти на цьому високотехнологічному ринку чільне місце. Лише варто трохи подумати про державу, а не про власну кишеню. Нам усім від цього буде краще. Диви, й сусіди замисляться.