Десь у такому дусі висловився і голова національної компанії «КазМунайГаз» Булат Акчулаков: «Допоки питання про правовий статус не буде визначено, ми за цей проект не візьмемося». До цього слід додати доволі жорстку позицію Росії. Президент Дмітрій Мєдвєдєв заявив, що будівництво трубопроводу неприпустиме до того часу, поки не будуть отримані дозволи всіх прикаспійських країн. Такі заяви неодноразово лунали і від російського МЗС.
Зі свого боку й Азербайджан, і Туркменистан заявляли, що ТКГ пролягатиме через їхні національні сектори, а це означає, що згода інших прибережних країн не потрібна. Зіштовхуються дві майже несумісні позиції. Москва і Тегеран наполягають на тому, що допоки не підписано рамкову угоду про розподіл Каспійського моря на національні сектори, жодних прокладань трубопроводів бути не може. На їхню думку, діє розподіл Каспію між СРСР та Іраном. Одночасно РФ та Ісламська республіка всіляко перешкоджають розподілу Каспійського моря, відшуковуючи нові й нові відмовки, що стають на заваді досягненню порозуміння.
Водночас розподіл Каспію defactoвже зроблений. Кожна країна видобуває вуглеводні у своїх секторах, і ніхто цьому не чинить особливих перешкод. Проблеми між Азербайджаном і Туркменистаном загалом урегульовані чи перебувають на завершальному етапі досягнення згоди. Казахстан також розвиває видобувток у своєму секторі. Утім, так само, як і Росія.
Останнім часом тон розмов у російській столиці щодо ТКГ набуває дедалі більш жорсткого звучання. І посилюється збільшенням військової Каспійської флотилії. Як повідомляє московська «Независимая газета», до 2020 року вона отримає до 16 нових кораблів. Зі складу оперативно-стратегічного командування «Юг» флотилії будуть переведені деякі авіаційні частини. Крім того, в арсеналі Каспійської флотилії з’являться берегові комплекси «Бастіон», здатні знищувати надводні цілі надзвуковими крилатими ракетами «Яхонт» на дальності до 300 км. Уже в січні 2012 року Каспійська флотилія отримає перший із серії нових ракетно-артилерійських кораблів типу «Буян-М» – «Град Свияжск», зарахований до складу ВМФ Росії 2002 року. Його ударний комплекс «Уран» може на дальності 130 км вражати об’єкти супротивника.
До того ж до складу Каспійської флотилії увійшов окремий береговий ракетний дивізіон (ОБРД). Додаткові позиції для ракет берегового базування створені на узвишші поблизу міста Ізбербаш, тобто неподалік від району морських родовищ нафти та поряд із азербайджанським кордоном. А в район Махачкали та Каспійська з Астрахані перекинуті всі ракетні катери Каспійської флотилії для створення тут єдиного корабельного угруповання. Ударні ракетні комплекси, що стоять у Дагестані, є найсучаснішими. ОБРД у Каспійську має на озброєнні протикорабельні ракети берегового комплексу «Бал», дальність дії яких становить 130 км. За своїми тактико-технічними даними цей комплекс аналогічний протикорабельним ракетам «Уран», якими оснащений флагман «Татарстан».
Цікаво, що, закликаючи до демілітаризації Каспійського моря, Москва діє у прямо протилежно. І це не може не мати наслідків. Каспійські країни нарощують свій військово-морський потенціал. Зокрема, президент Туркменистану Гурбангули Бердимухамедов 9 жовтня побував на морському причалі одного з формувань Військово-морських сил країни. Там він оглянув два нові ракетні катери «Молния». Кораблі були збудовані на Середньо-Невському заводі. Про рішення будувати на Каспії сучасний військово-морський флот президент Бердимухамедов заявив у серпні 2009-го на засіданні Ради безпеки. Уже 2010-го було створено Військово-морський інститут Міністерства оборони Туркменистану. Розроблена та затверджена програма розвитку Військово-морських сил на період до 2015 року. «Ухвалення цього документа, – зауважив Бердимухамедов, – є свідченням початку важливої та відповідальної роботи зі створення у складі Міністерства оборони національних військово-морських сил, на які покладене завдання забезпечувати захист інтересів нашої держави на Каспійському морі». Додамо до цього посилення військово-морських сил Ірану та Казахстану.
Картинка справляє неабияке враження. Цілком очевидно, що країни Каспійського регіону всерйоз стурбовані своєю безпекою, в першу чергу, її військово-морською складовою. Не варто забувати і про авіаційну її частину, без якої перша свої функції виконати не в змозі.
Проблема ТКГ є однією з багатьох. Просто нині їй приділяють чимало уваги. Але річ тут не в тім, що ТКГ невигідний Росії з комерційного боку, оскільки створює можливість альтернативного постачання енергоресурсів до Європи та східної частини Середземного моря. Зрозуміло, що Росії доводиться боротися за життєздатність свого проекту SouthStream(«Південний потік») проти європейського NABUCCO. І появі нових конкурентів вона аж ніяк не радітиме. Однак проблема значно глибша.
Йдеться про домінування в такому чутливому районі. Москва всерйоз схвильована можливим посиленням європейських та американських позицій як на Південному Кавказі – Грузії та Азербайджані, так і в державах Центральної Азії. Саме ці обставини і спричинили війну з Грузією під пропагандистським камуфляжем примусу Тбілісі до миру. Її переможний, на думку Москви, результат мав би переконати прикаспійські держави у двох речах.
По-перше, у військовому домінуванні Росії та, відповідно, у її спромозі відстоювати свої інтереси manummilitary– воїнською рукою в ході швидкоплинної акції. По-друге. Поволі вкладається думка, що прикаспійським державам не варто розраховувати на зовнішню допомогу, тим паче захист. Тезис доволі суперечливий. Насамперед щодо Азербайджану. Навряд чи Анкара залишиться байдужою до подібних актів агресії в бік Баку. Та і європейці разом з американцями, здається, дістали певні уроки з конфлікту з Грузією та докладуть усіх можливих зусиль, щоб таке не повторювалося.
До речі, каспійські проблеми дають змогу зрозуміти позицію Москви щодо доповіді МАГАТЕ та негативного голосування у Раді Безпеки щодо санкцій проти Ірану. Звісно, проблема загалом має геополітичний характер, проте Москві нині вкрай важливо в регіоні Каспію діяти узгоджено з Тегераном. Тому в російських можновладців немає потреби зайвий раз дратувати тегеранських теократів та водночас вони отримують можливість продемонструвати іранському керівництву, що йому слід орієнтуватися на Білокам’яну.
Нагнітання військової та дипломатичної напруженості в каспійському регіоні дозволяє, якщо можна так висловитися, розтягнути Азербайджан. Для Баку нині пріоритетним є конфлікт з Вірменією. У довготерміновій перспективі у Єревана немає можливості встояти проти Баку, оскільки економічний, фінансовий та військовий потенціал у другого зростає, а у першого має тенденцію до поступового зниження. Тому виникає новий осередок напруженості, чим і відволікається частина сил та ресурсів Азербайджану в іншому напрямку. Такий собі спосіб полегшення становища Єревана та створення додаткових складнощів для Баку.
Тактика Москви в регіоні Каспійського моря доволі зрозуміла та вже викликає спротив. Комісар ЄС з енергетики Гюнтер Еттінгер заявляв, що якщо Росія застосовуватиме тактику погроз, то у неї виникнуть серйозні проблеми. Він дав зрозуміти, що якщо Москва стане на заваді будівництву ТКГ, то Європа не дозволить їй будувати «Південний потік».
У Москві дедалі більший вплив здобувають агресивні елементи, які вбачають у маленькій переможній війні рішення значної кількості внутрішніх проблем. Тож каспійський регіон очікують неспокійні часи.