Сайти «Цензор.нет», «Обозреватель» та «Українська правда» «найагресивніші» з-поміж популярних інтернет-медіа в Україні. Про це йдеться у звіті Міжнародного товариства з прав людини (МТПЛ), автор якого вирішив дослідити «рівень агресії» в наших ЗМІ.
«Їхні «інформаційні опоненти», такі як канал «Інтер» або «112» (вочевидь, маються на увазі сайти цих ЗМІ. — Ред.), постійно зазнають критики з боку політиків, органів контролю і частини громадськості (у новинах часто з’являється інформація про спроби закрити згадані канали або про напади, аж до обстрілів із гранатометів, радикальних груп). Цікаво, що обидва ці телеканали в нашому рейтингу виявилися в числі найменш агресивних», — доходить висновку автор звіту.
Документ потрапив на очі журналістові Тижня випадково. Свого часу ми писали про те, як українське представництво МТПЛ, що існує, зокрема, на кошти німецького уряду, фактично обстоює інтереси Віктора Януковича в українських судах (див. Тиждень, № 10/2019).
Однак висновки зі згаданого звіту — справа другорядна. Цікавіше те, яким чином дійшли цих висновків. Методика така: автор зібрав так звані слова-маркери, які свідчать про агресію, і перевірив частоту їх ужитку на тих чи інших інтернет-ресурсах. До речі, ці слова нібито пропонували учасники зустрічей у різних містах на тему агресії в ЗМІ (які, до речі, відвідували й представники посольства Німеччини). Так от разом зі словами «хохол» і «майдаун», з одного боку, і «ватнік» та «колорад», із другого, до переліку потрапили й «пропагандист», «сепаратист» і «терорист». Вони нібито не є образливими, але мають негативне навантаження. Звісно ж, на «агресивніших» сайтах терористами часто називають російсько-окупаційні війська, сепаратисти підтримують поділ України, а пропагандисти — це переважно про російські або проросійські медіа. «На сайтах «Інтера» й «112» у результатах пошукового запиту новини зі словом «терорист» у контексті збройних формувань ОРДіЛО відсутні», — зазначає автор звіту.
Описана історія демонструє найпростішу форму маніпуляції. Якщо визнаєш, що в Україні війна, а сепаратистів і терористів називаєш саме так, то це не усвідомлення дійсного стану речей, а вияв агресії. Якщо війни немає, а є «неконтрольовані урядом території» та «військові формування ОРДіЛО», то це не просто демонстрація поваги до різних позицій, а й свідчення об’єктивності редакції.
Інформаційне поле чи не найбільше постраждало від того, що нинішня війна не оголошена, а саме гібридна. Звісно, це далеко не найбільша втрата з можливих. Однак така реальність стала нормою для громадян, а розібратися в ній щоразу складніше навіть фахівцям.
Торік Інститут масової інформації (ІМІ) проводив моніторинг фейків та російської дезінформації, які потрапляють в українські онлайн-видання. «За результатами моніторингу найчастіше новини з російськими наративами поширюють сайти «Cтрана.ua», Newsone.ua, «Вести», 112.ua, znaj.ua, які також, своєю чергою, використовуються як основне джерело інформації про Україну в російському інформаційному просторі», — дійшли висновку дослідники.
Назви видань навряд чи здивують читача. Однак в ІМІ звернули увагу на інший важливий факт. Російські та українські ЗМІ працюють у своєрідній зв’язці. РФ продукує наративи з тих чи інших питань, які згодом потрапляють у наше інформаційне поле. А українські майданчики виступають своєрідними постачальниками сировини для росіян. Те, що Україна стала «опудалом» для російської аудиторії, давно не секрет. Кремлівські медіа приписують Україні всі вади, притаманні сучасному світу. Тут нібито панують бідність і насильство. Однак це треба запакувати у формалізовані рамки. Тут і стають у пригоді українські ЗМІ, на які росіяни й самі з радістю посилаються. Нейтральна новина потрапляє з України до РФ, там до неї додають оцінки місцевих можновладців, які часто викривлюють саму суть, а тоді вона знову повертається до України вже в іншому форматі: «У Кремлі відреагували на…»
У підсумку висловлювати претензії нібито й нікому. Чи спотворили суть первинної новини українські ЗМІ? Ні, це зробили в Росії. Чи важливо те, що заявляє влада РФ про Україну? Радше так. Це водночас наш найбільший сусід і противник. Яскравим прикладом такої роботи у зв’язці стали події останніх днів, пов’язані з візитом Володимира Зеленського до Польщі з нагоди 75-річчя звільнення концтабору Аушвіц-Біркенау.
Читайте також: Віктор Медведчук: ще один привид із 90-х
Зеленський підготував промову, у якій одночасно засудив жахи нацистського режиму й підкреслив роль українців у звільненні концтабору. Однак з однієї його цитати видання «Cтрана.ua» роздмухало справжній скандал. «Польща і польський народ першими відчули на собі змову тоталітарних режимів. Це призвело до початку Другої світової війни й дозволило нацистам запустити смертоносний маховик Голокосту», — заявив Зеленський. Так, не найкраще формулювання. Вочевидь, президент мав на увазі, що змова більшовиків із нацистами допомогла останнім поширити практику Голокосту на територію тодішньої Польщі. Оглядач видання «Cтрана.ua» іншої думки: «Та й узагалі, якщо виходити зі слів Зеленського, у Голокості винні «обидва тоталітарні режими», тобто і Німеччина, яка вбивала людей в Аушвіці, і СРСР, який поклав край цим убивствам».
Видання перетворило висмоктану з пальця тему на цілий сюжет. Тут тобі й огляд соцмереж, тут і коментар відомого захисника СРСР із президентської ж партії «Слуга народу» Максима Бужанського. Не забарилася й заява речника Кремля Дмітрія Пєскова про «образливі для наших дідів слова». Усе це дало підстави виданню «Cтрана.ua» написати про новий українсько-російський конфлікт і наголосити, що саме Україна не виконала взятих на зустрічі «нормандської четвірки» в Парижі зобов’язань щодо Донбасу. Тому, мовляв, там і сталося загострення бойових дій.
Телевізійна пропаганда працює за схожими шаблонами. Медіа-група Віктора Медведчука у складі трьох ударних одиниць (Newsone, «112», ZIK) має, по суті, дві мети: тактичну й стратегічну. Тактична — підживити рейтинги опонентів ОПЗЖ та посилити позиції самого Медведчука. Стратегічна — посіяти в головах українців одну ключову тезу стосовно українсько-російської війни: «не все так однозначно».
Читайте також: Адвокат Путіна
Добра новина в тому, що з тактичною метою канали справляються в найкращих традиціях В’ячеслава Піховшека (який нині працює саме на Newsone): показувати якнайбільше Медведчука з якомога нуднішими й довшими промовами з усіх питань. Погана новина в тому, що зі стратегічним завданням справи куди кращі. Парадоксально, але посіяти в аудиторії сумніви в тому, що саме влада розстрілювала протестувальників під час Революції гідності або що Крим окупувала Росія, значно легше, аніж підвищити рейтинг Медведчука, Бойка та Рабіновича.
Потрібно лише постійно викривлювати та експлуатувати у своїх цілях поняття свободи слова. Тоді програма соратниці Януковича Ганни Герман стає не п’ятихвилинкою пропаганди, а «наданням ефіру всім сторонам». Тоді під час політичного ток-шоу на Newsone можна назвати будь-яку кількість загиблих на Майдані правоохоронців, бодай і тисячу, бо хтось із політиків «таке чув». Тоді Андрій Портнов із близького соратника Януковича вмить стає «журналістом». Чи заборонено таке? Ні. Чи має право колишній політик бути журналістом? Теоретично так. Чи є журналістом Портнов? Ні, він залишається пропагандистом Януковича та Росії.
Читайте також: П'ята колона – злоякісна пухлина
Пошук неоднозначностей, слабких місць у картині світу проукраїнської аудиторії і є сенсом існування таких телеканалів. Колишній член СПУ та екс-нардеп Євген Філіндаш безапеляційно стверджує на каналі «112», що Крим добровільно увійшов до складу Росії. У студії обговорюють зовсім інше питання, але потрібний меседж уже оголошено: РФ не окупувала Крим, він пішов сам через антиросійську політику в Україні.
Частково заспокоїти може те, що тези кремлівської пропаганди сприймає меншість населення країни. За даними моніторингів профільного видання «Детектор медіа» з посиланням на соціологічні опитування КМІСу, таких приблизно 20% (щоправда, на Півдні та Сході частка може сягати 40%). Проте, за висновком тих самих дослідників, цієї частки достатньо, щоб тези, нехай і в зміненому вигляді, підхоплювали в пошуках популярності українські політики. Заборонити таке явище законодавчо просто неможливо. Це схоже на пропозиції «заборонити порнографію в інтернеті». Продукт усе одно вийде на споживача. Лишається складніший і довший шлях — перевиховати самого споживача. Крім того, частка провини за нинішню ситуацію лежить на самих журналістах. Спільнота роками заплющувала очі на «маленькі гріхи» своїх колег. Тепер, коли вони стали гігантськими, виправити ситуацію куди складніше