Як Трамп може перезавантажити відносини з Росією
Уявіть таку сцену на щорічному параді до Дня перемоги в Москві наступного року. Під акомпанемент Преображенського маршу на Червоній площі на парад виходить загін американських морських піхотинців, і їхні відполіровані чоботи виблискують у променях травневого сонця. У центрі, на трибуні над мавзолеєм Леніна, президент Росії Владімір Путін розвертається і обіймає американського почесного гостя. Президент США Дональд Трамп сяє: нарешті, належний парад і належний прийом від належного лідера.
Трамп незмінно мріє про зближення США і Росії. Він неодноразово хвалив російського лідера як «розумного» і «кмітливого» «генія». Приязні слова знаходять відгук у Москві: Путін називав Трампа «хоробрим» і нарікав, що під час його першого терміну американська «глибинна держава» «оточила його зусібіч».
Трампове захоплення Путіним може пояснюватися схвальним ставленням до силового стилю російського лідера. Путін (принаймні в очах деяких людей) зробив Росію знову великою. У 1999 році йому дісталася дезінтегрована, травмована, маргіналізована країна, а він, захопивши всі важелі влади, перетворив її на грізну силу у світовій політиці. Трамп може також убачати певну привабливість у тому, що в російській системі політична влада і статки — взаємозамінні. Очільники Росії, зокрема сім’я Путіна, надзвичайно збагачуються. Найзаможніші люди в Росії — передусім вільні від правових обмежень і контролю. Деякі з них фактично керують країною. Що тут може не подобатися?
Утім захоплення зумовлене й особистими інтересами. Путіна й Трампа однаково сильно дратує НАТО. Трамп не приховує, що вважає військову присутність США в Європі неактуальною і дорогою. Європейці — забезпечені. Вони повинні платити за власну оборону. Як відомо, він також зневажає статтю 5 НАТО про колективну оборону, яка може втягнути Сполучені Штати в ядерний конфлікт з Росією. Путін теж не любить НАТО. Присутність США підштовхує країни, які він недолюблює, — Польщу і країни Балтії — до політики, що, на його думку, є конфронтаційною. Росія воліла б мати на своїх кордонах нейтральні буферні держави.
Трампу не потрібно виводити США з НАТО. Достатньо дати альянсу зачахнути. Американський президент може припинити допомогу Україні й не відправляти війська для посилення присутності НАТО в Польщі й країнах Балтії. Може не замінювати Крістофера Каволі — генерала армії США, верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі, який улітку має скласти повноваження. Може згорнути ядерну парасольку, зробивши звичайну публічну заяву про те, що парасолька буде використана лише в разі ядерної атаки безпосередньо на США. Може легко сказати, що Сполучені Штати не мають наміру втягуватись у війну через «прикордонну сутичку» в Європі.
Тоді Велика Британія і Франція лишаться єдиними ядерними державами в Європі. Але ядерне стримування Лондона спирається на співпрацю з Вашингтоном в обслуговуванні ракет Trident, споряджених боєголовками. Якщо Британія спробує очолити Європу після виходу США, Трамп може вдатися до жорстких дій, що матиме руйнівні наслідки для британського ядерного, конвенційного і розвідувального потенціалу.
Якщо він захоче зробити послугу Путіну, може також натякнути на застереження щодо використання передових озброєнь, які США вже продали європейським союзникам. Без американських військових літаків (F-35), систем залпового вогню великої дальності (HIMARS і JASSM), а також без забезпечення Вашингтоном перевезень важких вантажів, високотехнологічного спостереження й інших так званих допоміжних засобів, вони не матимуть достатнього оборонного потенціалу для стримування російської агресії. Це спричинить вразливість європейських країн до російської підривної діяльності, саботажу і зловмисних дій.
Варто пам’ятати, що США мають досвід втручання у європейську політику. Під час Холодної війни вони використовували гроші й засоби розвідки, щоб підірвати підтримувані СРСР комуністичні партії й «мирні» рухи в таких країнах, як Франція, Німеччина й Італія. Це може повторитися, причому новими мішенями стануть політика woke й урядові обмеження свободи слова. Саме про це йшлося в лютому на Мюнхенській конференції з безпеки у нищівній атаці віцепрезидента США Джей Ді Венса на європейський політичний істеблішмент, а також у його нещодавньому протесті проти визнання Службою внутрішньої безпеки Німеччини ультраправої партії «Альтернатива для Німеччини» (AfD) екстремістською. До Трампа і Венса головним іноземним спонсором AfD та інших ультраправих партій по всій Європі була Росія.
За підтримки цих політичних сил з боку США і Росії неважко передбачити трансформацію європейської політики, у результаті якої AfD та ультраправі сили в інших країнах можуть займати високі позиції і навіть перемагати на виборах. Це зруйнувало б політичну єдність Європи і засновану на правилах владу, а це зіграє на руку як Вашингтону, так і Москві.
На американсько-російських переговорах в Ер-Ріяді минулого місяця, за словами особи, обізнаної з перебігом дискусії, обидві делегації виявили напрочуд мало інтересу до позірної теми переговорів — України. Вони з набагато більшим ентузіазмом обговорювали спільну неприязнь до Європейського Союзу. Росія заперечує проти правила енергетичного ринку ЄС, які перешкоджають ринковій владі Кремля над споживачами природного газу. Американські технологічні гіганти теж роздратовані тим, що бюрократи в Брюсселі обмежують їхню діяльність у таких питаннях, як авторське право, захист дітей, цифрова конфіденційність і штучний інтелект.
І Росія, і США можуть спробувати зламати регуляторну монополію ЄС, пропонуючи угоди окремим країнам. Минулого місяця у Варшаві пролунав натяк на такі спроби, коли міністр енергетики США Кріс Райт закликав учасників регіонального бізнес-форуму приєднатися до «команди енергетичної свободи». За його словами, політика нульового балансу ЄС не лише нав’язується диктатом, але й призводить до збідніння тих, кого стосується. Набагато краще використовувати американську атомну енергію і скраплений природний газ. Промова була виголошена в кулуарах Ініціативи трьох морів — об’єднання країн між Балтійським, Чорним і Адріатичним морями, до якого в Брюсселі давно ставляться з підозрою з огляду на підтримку США у спробі послабити ЄС.
Американські енергетичні компанії процвітали в Росії доти, доки санкції, запроваджені після війни в Україні, не змусили їх вийти з російського ринку. Під гаслом «Сверли, дєтка, сверли» американські нафтові й нафтосервісні компанії могли б швидко перезапустити покинутий бізнес. Кремль використав російські суди, щоб покарати ці компанії за вихід. Коли політичний вітер подує в інший бік, тих самих суддів можна використати для повернення. Швидко повернуться на російський ринок і компанії, що виробляють споживчі товари: McDonalds, Coca-Cola і Proctor&Gamble добре заробляли, обслуговуючи 140 мільйонів російських споживачів. Із благословення Путіна купівля американських товарів стане ознакою лояльності, а не зради.
Путін теж може вести бізнес із Трампом. Легко уявити собі запрошення на урочисте відкриття вежі Трампа в Москві (можливо, на землі, подарованій особисто Путіним) як свідчення початку нової ери. Трампова імперія нерухомості раніше користалася з російських інвестицій, і їх може бути ще більше.
Чи реальний такий сценарій? ЄС не здасться без бою. Завдяки заснованій на правилах владі це одне з найпотужніших політичних утворень у світі. Застосування цих правил може дорого обходитися аутсайдерам, але ці правила дуже популярні в Європі. Зауваження Джей Ді Венса минулого тижня на зустрічі у Вашингтоні в рамках Мюнхенської конференції з питань безпеки були суттєво миролюбнішими.
Мабуть, найважливіше те, що всі спроби перезавантаження американсько-російських відносин, починаючи з 1990-х років, закінчувалися невдачею, з різним ступенем шкоди для союзників США, перш ніж давалася взнаки реальність. Навряд версія Трампа-Путіна має бути іншою. Зрештою, національні інтереси Росії протилежні до інтересів Сполучених Штатів. Зокрема, будь-які спроби «реверсу Ніксона» і відтягнення Росії від Китаю видаються неможливими: Комуністична партія Китаю прославляла Кремль протягом 25 років і не відмовиться від найважливішого стратегічного партнера.
Утім, визначальним фактором майбутніх відносин Трампа з Путіним є незбагненна особистість американського президента. Віддана любов Кремля до сильного лідера — маловірогідна, але сам факт того, що це взагалі можливо, викликає тривогу в колишніх союзників США в Європі.